Система освіти і виховання

Значні сили були спрямовані на піднесення культурного рівня населення.

Ліквідація неписьменності. Масова неписьменність була важкою спадщиною дореволюційної Росії, особливо в національних районах (так, серед таджиків неписьменність становила - 99,5%, якутів - 99,3%, узбеков - 98,4%). Питання культурного життя країни перебували у віданні Державної комісії по освіті та Наркомату освіти на чолі з А.В. Луначарським, якому на місцях підпорядковувалися відділи народної освіти.

Декрет Про ліквідацію неписьменності серед населення Української РСР від 26 грудня 1919р. зобовязував всіх дітей і дорослих від 8 до 50 років вчитися читати й писати. Була створена широка мережа освітніх закладів: школи грамоти, хати-читальні, гуртки. У липні 1920 р. була створена Всеросійська надзвичайна комісія з ліквідації неписьменності, а восени 1923 р. було створено масове добровільне товариство "Геть неписьменність".

За перше десятиліття радянської влади було навчено близько 10 млн. дорослих, частка грамотних у населенні, починаючи зі шкільного віку, зросла з 40% в 1917 році до 51% в 1926 р. У той же час СРСР продовжував залишатися за рівнем грамотності лише на 19-му місці в Європі.

Реформування системи народної освіти. Нова влада поставила завдання корінного перетворення усієї системи народної освіти з метою створення єдиної трудової школи, найважливішими принципами якої були

- Звязок навчання з виробництвом,

- Наступність у вихованні та освіті,

- Спільне обучение.

Першим кроком у цьому напрямі став Декрет РНК Про відокремлення церкви від держави та школи від церкви. Відмінялося викладання в школах закону божого. Конституція Української РСР закріпила право на повне, всебічне і безкоштовна освіта. Спеціальною постановою Наркомпросса Про школах національних меншостей встановлювалися рівні права усіх неросійських шкіл в системі освіти. На основі положення ВЦВК Про єдину трудову школу (16 жовтня 1918 р.) створювалася двоступенева школа (I-й ступінь - 5-річне навчання; школи II-ої ступені створювалися на базі 4-7 класів гімназій і комерційних училищ). Наприкінці 1920 р. зявилися скасовані було навчальні плани та програми, що включали обовязкове вивчення російської мови, фізики, хімії, математики та літератури. У 1925 р. було прийнято декрет про введення в РРФСР загального початкового навчання, розрахований на 10 років.

При цьому витрати на розвиток освіти були вкрай недостатні, коштів виділялося менше, ніж в передреволюційний період.

Перебудова вищої школи. Мета реформ у вищій школі полягала в формуванні нової робітничо-селянської інтелігенції. Декрет СНК РРФСР від 2 серпня 1918 Про правила прийому до вищих навчальних закладів РРФСР надав кожній людині у віці від 16 років (незалежно від громадянства, статі, віросповідання) право вступу до вузів без іспитів. Плата за навчання скасовувалася. Скасовувалися всі наукові ступені і звання викладацького складу. Перевага при зарахуванні віддавався робітникам і найбіднішому селянства, надходження вихідців з інших соціальних верств було обмежено.

У 1919 р. були створені робітфаки - факультети робочої молоді для підготовки до вступу до ВНЗ. У 1921 р. було прийнято положення "Про вищих навчальних закладах Української РСР", ліквідував автономію вищої школи. Відповідно до декрету про наукове мінімумі змінився зміст дисциплін, що викладаються. Протягом 1918-1921 рр.. були скасовані юридичні, історико-філологічні факультети. Замість них створювалися факультети суспільних наук (ФОНи). З 1921 р. у вузах вводилося обовязкове вивчення марксистських суспільних дисциплін.

Ставлення до класичної культури. Оскільки багато більшовицькі керівники вищої ланки були вихідцями з інтелігенції, вони розуміли необхідність збереження російської художньої культури, принаймні, її частини, на базі якої тільки й можливо було побудувати щось нове. Цим завданням служила робота з охорони художніх і історичних цінностей, музейних колекцій, театрів.

Але в даній області були значні суперечності. Країну охопила гарячка відновлювального руйнування буржуазної культури. Багато памятники, даремні або шкідливі для пролетарської культури, знищувалися, колекції розпорошувалися.