Завдання культурного будівництва в післяреволюційний період

Культурна революція розглядалася більшовиками як найважливіша умова побудови соціалізму. Основними завданнями в цій галузі були:

- Створення нової, соціалістичної культури, яка має виражати інтереси трудящих і служити завданням класової боротьби пролетаріату за соціалізм;

- Підйом загального культурного рівня народу.

Засоби і методи. Агітпроп і Пролеткульт. Для виконання першого завдання - формування нового комуністичної свідомості використовувалися партійний апарат і засоби державної влади, а також громадські обєднання. Розгорнулася пропаганда комуністичних ідей.

1. Партійне керівництво. Агітпроп. З 1920 р. спеціальним органом, зосередив партійне керівництво всіма сферами духовної культури, став агітаційно-пропагандистський відділ ЦК РКП (б) (Агітпроп). У діяльності Агітпропу основною тенденцією стало прагнення взяти під контроль всю культурну життя країни. У 1922 р. були створені Головліт і Главрепертком, які здійснювали попередню цензуру щодо друкованих видань і театральних постановок.

2. Державна пропаганда. Боротьба за утвердження марксистської ідеології є головною завданням політичної пропаганди та агітації. Керівництво державною пропагандою комунізму було покладено на Головполітосвіти на чолі з Н.К. Крупської. Для підготовки політичних кадрів було створено Соціалістична академія громадських наук (1918 р.; з 1924 р. - Комуністична академія). Першим вищим партійним навчальним закладом став Комуністичний університет ім. Я.М. Свердлова (1919). Після закінчення Громадянської війни мережу наукових та навчальних установ з вивчення марксистського суспільствознавства розширилася - зявилися 1стпарт (1920), 1нститут К. Маркса і Ф. Енгельса (1921), 1нститут В.1. Леніна (1923). Серед громадських організацій - Суспільство войовничих матеріалістів (1924), Товариство істориків-марксистів (1925). Для підготовки національних партійних радянських кадрів були створені Комуністичний університет трудящих Сходу (1921) і національних меншин Заходу (1921), Середньоазіатський і Закавказький комуніверсітети.

3. Ті ж цілі переслідували громадські культурно-просвітницькі та літературно-художні організації. Найбільш значною з них стало Пролеткульт, що виник ще напередодні Жовтневої революції. Його теоретики А.А. Богданов, В.Ф. Плетньов, Ф.И. Калінін стверджували, що пролетарська культура може створена бути лише представниками робітничого класу. Пролеткультівські рух ставило перед собою завдання створення нової пролетарської культури, науки, філософії, підпорядкування мистецтва завданням пролетарської боротьби. Прихильники чистої пролетарської культури заперечували значення минулого культури, не визнавали участі селянства в будівництво нової культури.

Розквіт Пролеткульту припав на 1918-1920 рр.. Гуртки і студії Пролеткульту, створені в багатьох містах країни, охопили своїм впливом кілька сот тисяч людей. 1деологи Пролеткульту виявились радикальніше більшовицьких лідерів, що вважали за необхідне збереження і використання кращих зразків буржуазної культури. У результаті Пролеткульт пізніше був розпущений, а його теорія засуджена керівництвом РКП (б).

У другій половині 20-х рр.. над громадськими літературними, просвітницькими та ін організаціями, що в тому числі комуністичними був встановлений більш жорсткий контроль, а на початку 1930-х їх діяльність повністю припинилася.

1нтелігенція і влада.

1. Державна політика в 1917-1920 рр.. Одночасно зі створенням нової інтелігенції, вірною ідеям комунізму, більшовицьке уряд намагався налагодити діалог з інтелігенцією. Важлива заслуга в цьому належала наркома освіти А.В. Луначарського. Спочатку політика відносно старої інтелігенції відрізнялася подвійністю. З одного боку, створювалися умови для творчості діячів науки, поліпшення їх побуту, з іншого - у відношенні представників старої буржуазної школи застосовувалися розстріли і арешти.

2. На початку 20-х рр.. Політика набула більших послідовність. Влада підтримувала тих представників науки і мистецтва, хто прийняв революцію (К. А. Тімірязєв, 1. П. Павлова, М. Є. Жуковський, В. М. Бехтерєв, А. Ф. Коні, 1. В. Мічурін, А. Н. Бах, В. Я. Брюсов та ін.) Відбулося деяке пожвавлення суспільного життя творчої та наукової інтелігенції, знову почали діяти різні обєднання літераторів, художників, вчених.

Щодо інтелігенції, відкрито встала на антирадянські позиції, розгорнулися репресії. Були вислані багато видатних філософів (філософський пароплав), художники і літераторів. Деякі були змушені виїхати. Після 1924 висилки припинилися, але знову почалися арешти і увязнення в табори. Був введений часткова або повна заборона на публікацію творів деяких авторів (Н. С. Гумільова, А. П. Платонова). З 1927 р. почалися гоніння на творчість С.А. Єсеніна.

Менш жорстокою була боротьба з супутниками - представниками творчій інтелігенції, яка прийняла революцію, але що заявила про свою аполітичність, незалежності художньої творчості від ідейних переконань.

Політика щодо релігії і церкви.На підставі декрету РНК про відділення церкви від держави й школи від церкви (від 20 січня 1918 р.) вводилася свобода совісті, церковних і релігійних організацій, право вести релігійну і антирелігійну пропаганду. Але при цьому головним завданням Програма РКП (б) називала сприяння фактичного звільнення трудящих мас від релігійних забобонів. Велася активна боротьба із релігійними пережитками.

У 1919 р. зявився журнал Революція і церква, у 1922 р. - газета Безбожник в 1925 р. - громадська організація - Союз безбожників (з 1929 р. - Союз войовничих безбожників). У лавах войовничих безбожників налічувалося до 1930 3,5 млн. чоловік. Церковні свята замінялися світськими, пройшли арешти релігійної інтелігенції (в ці роки загинуло понад 8 тис. чоловік з духовенства і ченців). У 1927 р. радянська влада ліквідувала патріаршество (яке було відновлено лише в 1943 р.), після що почалося чергове масований наступ на всі релігії. У 1932 р. було прийнято Декрет СНК СРСР Про безбожною пятирічці, в якій ставилося завдання до 1 травня 1937 забути імя Бога на всій території СРСР.