Підсумки політики великого стрибка

У промисловості. За роки соціалістичної індустріалізації СРСР здійснив потужний ривок у розвитку продуктивних сил. Темпи зростання важкої промисловості до 1940 р. збільшились вдвічі в порівнянні з періодом +1900 - 1913 рр.. З 1927 - 1940 рр.. обсяг промислового виробництва СРСР зріс у 8 разів. Наприкінці 30-х рр.. за даним показником Радянський Союз опинився на друге місце після США. У країні було побудовано близько 9000 заводів і фабрик. Прискорення промислового зростання СРСР у 30-і рр.. забезпечило створення на початок другої світової війни ключових галузей сучасного індустріального виробництва, на основі яких створювалася військова економіка сорокових років. Чисельність робочого класу збільшилася на 18 млн. чоловік. Було ліквідовано безробіття. При це реальна заробітна плата робітників і службовців через інфляцію залишилася на рівні 1928р., Не був також досягнутий уровень1913 р. за такими показниками, як зарплата робітників і споживання продуктів харчування.

Подолання економічного відставання. Найважливішим результатом сталінської індустріалізації стало скорочення відставання від радянської промисловості капіталістичних країн з виробництва основних видів продукції. Однак у розрахунку на душу населення (яке є основним показником рівень техніко-економічного розвитку держави) промислове виробництво залишалося в СРСР більш низьким, ніж у більшості країн Західної Європи та Північної Америки.

Складання адмінстратівно-командної системи управління господарством. У результаті проведення початкового етапу індустріалізації оформилася командна система управління радянської економікою, заснована на тоталітарному суспільно-політіческм ладі. Централізація всіх внутрішніх джерел дозволила в порівняно короткий термін досягти значних результатів.

Робітничий клас був позбавлений всякого права на володіння виробництва засобами, права розпоряджатись результатами своєї праці, багатьох цивільних прав, що створювало грунт для позаекономічного примусу робітників з боку держави, яка сама реально стало власником засобів виробництва і справжнім господарем промисловості.

Соціальну структуру радянського суспільства становили три основні класи: робітничий клас (33,7%), клас колгоспного селянства і кооперованих кустарів (47,2%) і соціальна група службовців і інтелігенції (16,5%). Зберігався невеликий прошарок селян-одноосібників і некооперірованних кустарів (2,6%).

Ціна індустріального стрибка була надзвичайно високим. Примусовий характер сталінської колективізації призвів до скорочення чисельності селян на одну третину, руйнування підвалин селянського побуту, втрати виробничого досвіду і величезним демографічних втрат (за різними оцінками від 7 до 10 млн. чоловік).

У ході форсованої індустріалізації соціально-культурна сфера відійшла на другий план. Відбулося помітне відставання легкої промисловості та аграрного сектору. Люди 30-х рр.. зіткнулися з власним безправям, з проявами повній залежності від органів влади та господарською адміністрації.

Сталінська індустріалізація розглядається багатьма сучасними дослідниками, як радянський тип некапіталістіческой модернізації, яка була підпорядкована задачам зміцнення оборони країни і підтримці статусу великої держави.

У результаті суцільної колективізації була створена система перекачування фінансових, матеріальних, трудових ресурсів через аграрного сектора в індустріальний. У силу цього головним результатом колективізації можна вважати індустріальний стрибок СРСР.

Феномен перших пятирічок полягав в суперечності між творчою працею людей, які свідомо будували соціалізм, і затверджуються сталінським самовладдям. Заради світлого майбутнього люди виявляли колосальний трудовий ентузіазм і терпіли деспотизм індустріального виробництва.

Процес форсованої індустріалізації, здійснювався під соціалістичними гаслами, призвів до сильним деформацій: культу особистості, панування системи позаекономічного примусу, розселянення села.