1958-1964 рр

Наприкінці 50-х рр.. був зроблений перехід від пятирічного до семирічному планування (1959-1965 рр..). З цього часу почався процес витіснення економічних стимулів у розвитку господарства адміністративним примусом.

У сільське господарство ця тенденція виявилася найбільш виразно.

2.Колгоспна політика. Серед диспропорцій семирічного плану найтяжчий був кризу сільського господарства. Господарства відчували постійну нестачу електроенергії, хімічних добрив, насіння цінних культур.

З метою індустріалізації сільського господарства проводилося укрупнення колгоспів (внаслідок їх чисельність скоротилася з 91 тис. до 39 тис.). В ході розгорнутого комуністичного будівництва із метою перетворення всієї власності в загальнонародну відбувалося масове перетворення колгоспів у радгоспи. Характерною рисою стало також укрупнення колгоспів за рахунок так звані неперспективних сіл. У 1959 р. було проведено примусовий викуп всієї ліквідованих техніки машинно-тракторних станцій (МТС) колгоспами, що підірвало фінансовий стан сільських виробників, враховуючи, що вони до того ж не мали достатньої кількості технічних кадрів.

Не дала позитивних результатів кукурудзяна епопея, в 1962-1963 рр.. посилилася криза в освоєнні цілинних земель.

2. З метою якнайшвидшого досягнення завдань комуністичного будівництва влади повели наступ на особисті підсобні господарства. У колгоспників знову були урізані земельної ділянки (з 1,5 сотки в розрахунку на один колгоспний двір у 1955-1956 рр.. До однієї сотки в 1959-1960 рр..; В 1950-1952 рр.. Доводилося 32 сотки), насильно скупався худобу. На цьому тлі розгорнулася кампанія суспільного осуду торгашів і користолюбців, боротьба проти загарбників колгоспних земель. У результаті стався занепад особистого підсобного господарства. Працівники колгоспів преращалісь в найманих робітників.

2. В результаті труднощів, що виникли семирічний план в частині розвитку сільського господарства виконано не було: замість запланованих 70% приріст сільського господарства становило лише 15%. Загострилася продовольча проблема в країні. Виник діфіціт продовольства викликав збільшення цін, зокрема на мясо на 25-30%. Економічні труднощі співпали з неврожаєм 1963, який мав катастрофічні наслідки. У результаті криза сільського господарства привів до перших масових закупівель зерна за кордоном (12млн. т).

Промисловість. В цілому в зазначений період середньорічні темпи приросту промислового виробництва в СРСР перевищували 10%, що забезпечувалося виключно завдяки жорстким методам командної економіки. Одним з важелів розвитку промисловості розглядався науково-технічний прогрес.

Найбільш видимих результатів у використанні його переваг вдалося домогтися в військово-промисловому комплексі і ряду суміжних з ним галузей. Однак до кінця 50-х років темпи економічного розвитку почали знижуватися: у 1961-1965 рр.. промислове виробництво з офіційними даними зросла на 51% (для порівняння: у 1956-1960 рр.. на 64,3%), сільське господарство - на 11% (у 1956-1960 рр.. - на 20, 5%).

Подальший розвиток адміністративної системи.З 1958 р. Н.С. Хрущов став поєднувати піст Першого секретаря ЦК КПРС з посадою Голови Ради Міністрів СРСР.

1.Намітився процес розвитку вертикальної централізації раднаргоспів (СНХ). У червні 1960 р. було створено республіканські СНХ, у березні 1963 р. - Вища рада народного господарства (ВРНГ). Послідовно ускладнювалася система загальнодержавного планування народного господарства.

Змінилася система органів управління аграрним сектором. З березня 1962г. колгоспно створювалися-радгоспні управління (КСУ).

2. Адміністративна реформа торкнулася і структури партійних осередків. З метою посилення ролі партії в розвитку сільського господарства в сільських районах були скасовані райкоми (їх функції передавалися парторганізаціям КСУ, парторгам на виробництві); обкоми були розділені за виробничим принципом - на сільськогосподарські і промислові. Загалом реформа по перебудові управління зберегла сутність адміністративно-господарського механізму, територіальна система управління призвела до галузевої незбалансованості і зростанню місницьких тенденцій раднаргоспів.

3. Реорганізація адміністративної системи стали постійним явищем. Безперервні перетрушування апарату та персональні серйозно переміщення непокоїли партійних і державних чиновників, які прагнули до стабільності свого особистого становища. Н. С. Хрущов ж заявляв про готовність расшвирять всіх, як кошенят. Апаратникам здавалося, що десталінізація не принесла бажаної упевненості у завтрашньому дні. В бюрократичних колах наростало обурення Н. С. Хрущовим, бажання підпорядкувати його апарату. Великим кроком на цьому шляху стала кампанія проти творчої інтелігенції, в результаті чого Хрущов-реформатор втратив міцну опору в її середовищі.

Невдоволення Хрущовим висловлювали також представники всіх ланок партійного апарату (після поділу його на два незалежні системи і освіти своєрідного двовладдя). Тому змову проти М. С. Хрущова ставало неминучим.

Соціальна політика.

1. Спочатку в соціальній сфері позитивні зрушення тривали. Поліпшувалося матеріальне становище населення, зростали громадські фонди споживання. До 1960 р. був закінчений переклад на робітників і службовців 7-годинний робочий день. Готувалося введення колгоспників пенсійного забезпечення. Виріс житловий фонд (за 1959-1965 рр.. - На 40%).

2. В умовах скорочення темпів розвитку та наростання кризових економічних явищ соціальна політика не була послідовною. Уряд заморозив на двадцять років виплати по внутрішніх позиках, що були випущені до 1957 року (з метою зниження бюджетного дефіциту).До кінця 50-х років загострилася продовольча проблема, по населенню боляче вдарило зниження виробничих тарифів і одночасне зростання цін (у середньому на 28%).

3. Це викликало стихійні виступи робітників. У 1959 р. з допомогою півторатисячного військ придушили виступ робітників - будівельників Казахстанської Магнітки (м. Теміртау). У 1962 р. в Новочеркаську відбулася 7-тисячний робоча демонстрація, також розігнана військами із застосуванням танків (загинуло 24 людини, 105 учасників заворушень були засуджені). Робочі виступи пройшли під багатьох промислових районах - до Москві, Ленінграді, Донбасі, Кемерово, 1ваново.