Селянське питання

Селянський рух. Невирішеність аграрного питання призвела на початку століття до зростання селянських виступів. Якщо в останні 5 років в XIX. пройшло менше 100 заворушень у селі, то за перші 4 роки нового століття відзначено 670 заворушень, у тім числі масових.

Навесні 1902 р. в 14 губерніях Європейській Росії спалахнули селянське повстання, в яких брали участь і бідні та заможні общинники. Найвищого розмаху повстання досягли у Харківській та Полтавській губерніях, де селяни спалили близько 100 поміщицьких маєтків. Головною вимогою всіх учасників був переділ поміщицької землі. Царські війська жорстоко придушили повстання розгорнувши в районах деяких відкритий терор.

Реакція самодержавства. Виявившись перед загрозою повстання багатомільйонного селянства - нової пугачовщини, уряд не міг вже обмежитися одними репресіями.

2. Плани реформи. У 1902 р. для підготовки нової аграрної реформи під керівництвом міністра фінансів С.Ю. Вітте було створено Особливу нараду про потреби сільськогосподарської промисловості. Обговорення велося також у губернських і повітових комітетах, спеціально утворених на базі земств як перед реформою 1861 р. Нарада дійшло висновку про необхідність

- Перейти від общинного до Подвірне й хутірському землеволодіння,

- Зрівняти селян в правах з іншими станами та

- Активізувати переселення селян з Центру на малонаселені землі.

2. Але реальне здійснення реформ так і не почалося. Микола II у Маніфесті від лютого 1903 поряд із загальними обіцянками оголосив про збереження станового ладу і невідчужуваності общинних наділів. Поступки були мінімальними - в селі була скасована кругова порука общинників при зборі недоїмок (1903), тілесні покарання для селян (1904). До рішення аграрного питання самодержавство так і не приступило.