Сталінізм в суспільно-політичному житті країни

Вся післявоєнна політика влади будувалася на суперечності між потребою у розбудові і можливістю зберегти незмінним політичний устрій.

Протиріччя соціально-політичного розвитку. Завершення війни та ейфорії після перших місяців перемоги вселяла надію на лібералізацію політичного режиму, проте вже в 1946-1948 рр.. Стало очевидним повернення до політичних методів 30-х рр.. Характерними кроками в цьому напрямку стали:

посилення кримінальної відповідальності за розкрадання державного майна до 25 років увязнення, а також за недоносительство і розголошення державної таємниці;

- Створення в міністерствах і відомствах судів честі-громадських каральних органів для боротьби з проступками радянських працівників;

- Репресії щодо репатрійованих в СРСР колишніх радянських військовополонених і вигнаних до Німеччини мирних жителів (близько 2 млн.), більшість з яких виявилося в таборах або посиланнях;

- Репресії в армії, повернення до політики депортацій народів і т.д.

- Обстановка залізної завіси (тобто введення обмежень у галузі політичних і гуманітарних контактів із зарубіжними країнами в умовах зовнішньоторговельної державної монополії), яка призвела до боротьби з так званим буржуазним впливом в літературі та космополітизмом.

При цьому деякі надії зберігалися, проводились окремі перетворення в радянській судовій системі та ін

З 1949 р. був згорнутий процес обговорення проектів нової Конституції та Статуту партії, розгорнулися масові репресії, досяг своєї найвищої точки культ особи Сталіна.

Апогей сталінізму. Сталінський політичний режим повністю ідентифікувався з радянським соціалізмом, а вирішальна роль СРСР в розгромі фашизму асоціювалася пропагандою з імям Сталіна. В результаті зріс міжнародний авторитет вождя, чому сприяло також всенародно відзначається в грудні 1949 ювілей Сталіна 70-річчя від дня його народження. Йому вдалося знову посилити жорсткий контроль над життям суспільства, спираючись на систему репресивних органів. Сталін тримав у напрузі і всю номенклатуру. Він періодично здійснював перестановки в партійному апараті. З кінця 40-х рр.. діяльність Політбюро була замінена системою трійок, шісток, пятірок (перед смертю Сталіна це - 1. В. Сталін, Л. П. Берія, Г. М. Маленков, Н. А. Булганін, Н. С. Хрущов). Члени цих позастатутних органів партійної влади беззаперечно виконували вказівки вождя.

Новий виток репресій. Знищив у 20-30-і рр.. ленінську гвардію і частина нових партійно-радянських кадрів, Сталін залишав за собою право і надалі піддавати репресіям будь-якого - незалежно від займаного їм місця в партійно-державній ієрархії.

1. Репресії поширилися на військове покоління партійних, господарських і армійських кадрів. У 1949-1952 рр.. був організований процес за так званим ленінградською справі, в ході якого були репресовані керівники Ленінградської партійної організації, включаючи першого секретаря Ленінградського обкому та міськкому ВКП (б) 1.С. Попкова, вихідців з Ленінградської партійної організації-голови Держплану Н.А. Вознесенського, голови Ради міністрів РРФСР М.1. Родіонова та ін

Ще раніше в опалі опинився маршал Г. К. Жуков, звинувачений в сколачіваніі групи незадоволених генералів і офіцерів, неповазі до Сталіна.

2. Щоб попередити вираження невдоволення існуючим режимом знову виявилася затребуваною тактика створення образу ворога народу. Для боротьби з впливом Заходу та космополітизмом в 1947-1949 рр.. була використана ідеологія антисемітизму. Створення держави 1зраїль і перші спроби деяких радянських громадян виїхати на нове місце проживання викликали різку реакцію керівництва партії. Опалі піддалися вчені, композитори, історики, письменники і звичайні інженери, яких виганяли з роботи, а багатьох заарештовували. З 1948-1952 р.р. був організований процес у справі Антифашистського єврейського комітету (до складу якого входили багато видатних діячів нашої культури), сфабрикована справа лікарів (1952-1953 р.).

3. Депортації народів. Активне неприйняття соціалістичних ідей і сталінського режиму існувало у приєднаних до СРСР перед війною Західних областях України, Білорусі, Прибалтиці. Тут широкого розмаху набула діяльність різних національних рухів, до початку 50-х рр.. велася збройна боротьба проти насильницької колективізації і радянізації. За участь у ній народи цих республік піддалися депортаціям (в Західній Україні було виселено 300 тис. чоловік; в Прибалтиці - 400 тис. литовців, 150 тис. латишів, 50 тис. естонців).

Насильно висилалися і представники інших народів (зокрема, молдавани).

1деологія і культура в післявоєнний період.У рамках сталінської політичної системи влада продовжувала здійснювати тотальний контроль над духовним життям народу, використовуючи ідеологічний комплекс, до складу якого входили декілька основних компонентів.

1. Великий акцент робився на зміцнення національно-патріотичного почуття. У масовій свідомості розвивалося відчуття участі в новому великій справі - відновлення зруйнованої економіки та будівництві майбутнього своєї країни, наголошувалося на залученість радянських людей в події всенародного і всесвітнього масштабу.

2. При цьому пропаганда була спрямована на всебічне зміцнення культу особи Сталіна. Ця пропаганда пронизувала науку і освіту, літературу та мистецтво.

3. У ході боротьби з виниклими елементами вільнодумства були прийняті постанови з проблем літератури. Відділ агітації та пропаганди ЦК ВКП (б) звинуватив видавництво Радянський письменник в перевиданні паплюжили радянську дійсність і державний апарат книг Дванадцять стільців і Золоте теля. Постанови Про журнали Зірка і Ленінград (1946 р.) містили нещадну критику творчості М. Зощенка і А. А. Ахматової. Пізніше зявилися аналогічні постанови: Про журналі Крокодил (1948 р.), Вогник (1948 р.), Знамя (1949 р.). Підсумком цього ідеологічного наступу стало закриття низки журналів, заборона деяких літературних творів.

Атмосфера залізної завіси призвела до боротьби проти західного впливу у вітчизняній культурі, яку очолив А.А. Жданов - член Політбюро, секретар ЦК ВКП (б), що відповідав за ідеологію. У результаті були позбавлені можливості для нормальної роботи видатні діячі культури - літератори А.А. Ахматова, М. Зощенко за аполітичність і безідейність, художники А. Осмьоркін, Р. Фальк, О. Шевченко, П. Коріа, М. Сарьян та ін У 1948 р. Перший Всесоюзний зїзд радянських композиторів звинуватив відомих композиторів Д.Д. Шостаковича, С.С. Прокофєва, Н.Я. Мясковського, А.И. Хачатуряна в антинародності і формалізм.

Тиск на представників радянської інтелігенції викликало кризу вітчизняної культури в післявоєнний період.

4. Лисенківщини в науці.Після арешту в 1940 р. академіка Н.1. Вавілова керівництво сільськогосподарської наукою в СРСР, а з 1948 р. і всієї біологічної наукою було передано Т.Д. Лисенко. У серпні 1948 р. на сесії ВАСГН1Л Лисенко оголосив всі ідеї та роботи прогресивних біологів поза законом, як лженаучние, що відійшли від дарвінізму і належать вейсманізму-менделізмом-морганізму. Була заборонена генетика як наука. В результаті діяльності Лисенко країна понесла колосальні матеріальні втрати. Замість роботи з виведення нових сортів селекціонери були змушені займатися дослідами з вегетативної гібридизації, переробці природи рослин і навіть їх перевиховання. Була заплутана система насінництва і досвідченого справи, підірвано основи агрономії. У результаті радянська біологія та сільськогосподарська наука в цілому значно відстали від розвитку світової науки.