Зовнішня політика СРСР

Зміцнення статусу СРСР як великої держави. Після 1945р. Радянський Союз став визнаної великою державою на міжнародній арені. Кількість країн, що встановили з ним дипломатичні відносини, збільшилася з 26 у довоєнний період до 52.

Перетворившись в наддержаву, СРСР підтвердив свій намір вирішувати великі міжнародні проблеми зі США. Зусиллями радянських і американських дипломатів вдалося створити такі основоположні структури політичного та економічного порядку, як ООН, Міжнародний Валютний Фонд, Світовий Банк та ін СРСР отримав місце постійного члена Ради Безпеки ООН (поряд із США, Англією, Францією, Китай).

Завдяки участі СРСР в післявоєнні роки виникли міжнародні суспільні організації: Світовий конгресу світу, Всесвітня федерації демократичної молоді (ВФДМ), Міжнародної демократична федерація жінок (МДФЖ), Всесвітня федерація профспілок (ВФП) та ін

Система двублокового протистояння у світі. Намітився після війни потепління міжнародного клімату тривали недовго. З 1946 р. сталася загострення міжнародних відносин. Головною став віссю конфронтації конфлікт між двома наддержавами - СРСР та США. Військово-політичне протиборство двох протистояли один одному політичних сил визначалося декількома факторами, перш за все:

- Корінними відмінностями в соціально-політичному ладі, системі цінностей та ідеології, що

- Геополітичними інтересами держав, їх прагненням до розширення сфер впливу.

Початок холодної війни. Під внешенеполітіческой доктрини СРСР 1. В. Сталін вважав за необхідне створення військового противаги США. Надалі він повернувся до ідеї неминучого кризи капіталізму, а з 1949 р. (і особливо під кінець життя), переконався в можливості дестабілізації капіталістичної системи і наближення пролетарської революції на Заході.

Зі свого боку, керівництво США прагнуло до проведення політики з позиції сили, намагався використати для тиску на СРСР всю свою економічну і військово-політичну потужність. У 1946 р. була проголошена доктрина президента США Г. Трумена обмеження комуністичною експансії, підкріплена в 1947 р. доктриною економічну допомогу вільним народам (план Маршалла). Ці події означали поворот до холодної війни, що зумовило погіршення міжнародної клімату і створювало загрозу військово-політичних криз.

Погіршення відносин із західним миром, а також відродження імперських амбіцій, штовхали радянське керівництво до закріплення контролю над Центральною і Південно-Східною Європою. В відповідь на спробу США звязати західні окупаційні зони з західноєвропейськими державами економічними та політичними угодами, СРСР і під його тиском східноєвропейські країни відмовилися від участі в американській програмі допомоги (розмір якої обчислювався 12, 4 млрд доларів), а згодом і в діяльності міжнародних економічних організацій.

1949-1950 рр.. стали апогеєм холодної війни. Було створено військово-атлантичний блок країн Заходу - НАТО, а також низку інших блоків за участю США (АНЗЮС, СЕАТО та ін.) У 1950-1953 рр.. під час корейської війни відбулося пряме військове зіткнення між СРСР та США.

Германська проблема. Після війни в центрі уваги учатніц-держав антигітлерівської коаліції Німеччина була. Створений по рішенням Потсдамської конференції Контрольна Рада для управління Німеччиною як єдиним економічним цілим виявився неефективним. Спільного єдиного управління не вдавалося. Тоді США прийняли рішення про проведення в 1948 р. сепаратної грошовою реформи в західних зонах окупації і Західному Берліні (яка повинна була дати німецькій економіці тверду валюту). СРСР у свою чергу установив блокаду Берліну (до травня 1949 р.). У 1949 р. на основі західних зон окупації була створена ФРН.

Так розвивався перша військово-політична криза, що почалася холодної війни берлінський криза 1948-1949 рр.. Щоб СРСР він мав важкі наслідки: втрата міжнародної довіри, ослаблення позицій в Німеччині та Берліні, прискорення створення НАТО.

Боротьба за зміцнення безпеки. Найважливішим напрямом зовнішньої політики СРСР у перші повоєнні роки стала забезпечення національній безпеці країни. Ця процес не обмежувався військовими приготуваннями.

1. Політика щодо зміцнення соціалістичного табору і його союзників. З 1945 р. відповідно до створення поясу безпеки на західних кордонах СРСР відбувалося втягування в його орбіту східноєвропейських країн. Було висунуто ідею обєднання східноєвропейських країн щодо зовнішньополітичної, економічної, ідеологічної лініях.

Перша фаза на цьому процесі полягала в оформленні режимів народної демократії (у Румунії, Болгарії, Угорщині, Польщі, друга - у створенні у вересні 1947 Комінформа (спільного інформаційного бюро з штаб-квартирою в м.Белграді замість розпущеного в 1943 р. Комінтерну). Від своїх нових союзників 1.В. Сталін вимагав проведення політичних і соціально-економічних перетворень по радянській моделі, що породило чимало протиріч. Відхилення від подібної установки в Югославії, на чолі з її лідер 1. Тіто в 1948р. привело до розриву дипломатичних відносин з цієї країною. Діяльність Комінформа не було успішною, тому що західні компартії все більш прагнули зайняти самостійні позиції.

Допомога комуністичним партіям і рухам. З 1950 р. СРСР змушений був розпочати субсидіювати союзні держави. У 1945-1952гг. одних довгострокових пільгових кредитів було надано суму на 3 млрд. доларів. Матеріальна допомога надавалася цим країнам у тім числі через Раду економічної взаімопопмощі (РЕВ), - міжурядову організацію, засновану в 1949 році.

З метою підтримки Заходу комуністичних партій, а також робітників і громадських організацій у різних країнах світу постановою ЦК ВКП (б) від 1952 при ВЦРПС було створено Фонд допомоги лівим робочим організаціям, кошти в який надходили з відрахувань комуністичних партій соціалістичного табору (при цьому відрахування ВКП (б) становили 50%).