Економічні реформи

Стратегія прискорення та методи її здійснення. Ключовим поняттям у стратегії реформ М. С. Горбачова було прискорення виробництва коштів виробництва, сфери соціального, науково-технічного прогресу. Пріоритетним завданням економічних перетворень було визнано прискорений розвиток машинобудування як основи переозброєння всього народного господарства. При цьому акцент робився на зміцнення виробничої і виконавської дисципліни (заходи для боротьби з пияцтвом та алкоголізмом); контроль за якістю продукції (Закон про Держприйомка).

Економічна реформа 1987 Економічна реформа, розробкою якого займалися відомі економісти - Л. Абалкін, А. Аганбегян, П. Бунич та ін, здійснювалася відповідно до концепції госпрозрахункового соціалізму.

Проект реформи передбачав:

- Розширення самостійності підприємств на принципах госпрозрахунку та самофінансування;

- Поступове відродження приватного сектора економіки, насамперед - шляхом розвитку кооперативного руху;

- Відмова від монополії зовнішньої торгівлі;

- Глибоку інтеграцію в світовий ринок;

- Скорочення кількості галузевих міністерств і відомств, між якими передбачалося встановити партнерські відносини;

- Зізнання рівності на селі пяти основних форм господарювання (колгоспи, радгоспи, агрокомбінат, орендні кооперативи, фермерські господарства).

Характеризувалося Проведення реформи непослідовністю і половинчастістю. У ході перетворень не сталося реформування кредитної, цінової політики, централізованої системи постачання.

3. Однак, незважаючи на це, реформа сприяла формуванню приватного сектора в економіці. У 1988 р. було прийнято Закон про кооперацію і Закон про індивідуальну трудову діяльність (ИТД). За новими законами відкривалася можливість для приватної діяльності більш ніж у 30 видах виробництва товарів і послуг. До весни 1991 більше 7 млн. чоловік були зайняті в кооперативному секторі та ще 1 млн. чоловік - індивідуальною трудовою діяльністю. Зворотною стороною цього процесу стала легалізація тіньової економіки.

3. Виробнича демократизація. У 1987 р. було прийнято Закон про державне підприємство (обєднання). Підприємства переводилися на самофінансування і госпрозрахунок, отримуючи на право зовнішньоекономічну діяльність, створення спільних підприємств. Водночас більша частина виробленої продукції, як і раніше включалося в держзамовлення й, отже, виводилася з вільного продажу.

За Закону про трудових колективах запроваджувалася система виборів керівників підприємств та установ.

3. Реформування сільського господарства. Зміни в сільському господарстві почалися з реформування радгоспів і колгоспів. У травні 1988 р. було заявлено про доцільність переходу на орендний підряд на селі (за договором про оренду землі на 50 років з правом розпоряджатися отриманою продукцією). До літа 1991 р. на орендних умовах оброблялося лише 2% і земель містилося 3% поголівя худоби. В цілому, в аграрній політиці не вдалося домогтися серйозних змін. Одне з головних причин полягала в характері державної політики у сфері продовольчого забезпечення. Довгі роки ціни на основні продукти харчування підтримувалися на найнижчому рівні за низькі темпи зростання сільськогосподарського виробництва, чому сприяло дотування і виробника (до 80%) і споживача (1 / 3 російського бюджету) продовольства. Дефіцитний бюджет з таким навантаженням справлятися не міг. Не була прийнята закону про передачу землі в приватну власність і збільшення присадибних ділянок.

4. Економічні результати показали суперечливість реформ, що проводяться. Залишившись в рамках соціалістичної економічної системи - загального планування, розподілу ресурсів, державної власності на засоби виробництва і т.д. - Народне господарство країни, в той же час, лишилось адміністративно-командних важелів, примусу з боку партії. При цьому ринкових механізмів створено не було.

Після деяких успіхів перше, повязаних з ентузіазмом оновлення, почався економічний спад. З 1988 р. відбувалося загальне скорочення виробництва в сільському господарстві. У результаті населення зіткнулося з дефіцитом продовольчих товарів, навіть у Москві було введено їх нормований розподіл. З 1990 р. почалося загальне скорочення виробництва в промисловості.

Програма 500 днів. Влітку 1990 замість прискорення був проголошений курс на перехід до ринкової економіки, намічений на 1991 р., тобто до кінця 12 пятирічки (1985-1990). Однак на противагу планам офіційного керівництва на поетапне (протягом декількох років) введення ринку був розроблений план (відомий як програма 500 днів), націлений на швидкий прорив у ринкових відносинах, підтриманий опозиційно налаштованим до Горбачова Головою Верховної Ради Української РСР Б.Н. Єльцин.

Авторами проекту чергової виступила група вчених-економістів академік С. Шаталін, Г. Явлінський, Б. Федоров та ін Протягом першої половини терміну намічалося: переклад підприємств на примусову оренду, широкомасштабна приватизація і децентралізація економіки, введення антимонополістичної законодавства. Протягом другої половини передбачалося зняття в основному державного контролю за цінами, припущення спаду в базових галузях економіки, регульованою безробіття та інфляції в цілях різкою структурної перебудови економіки.

Цей проект, реальну створював основу для економічного союзу республік, але містив значні елементи утопізму і міг призвести до непередбачуваних соціальних наслідків. Під тиском консерваторів Горбачов відмовився від підтримки цією програми.