Реформа політичної системи

Завдання перебудови. Вступ СРСР в епоху радикальних перетворень відноситься до квітня 1985 р. і повязано з іменем нового Генерального секретаря ЦК КПРС М.С. Горбачова (обраного на цю посаду на березневому Пленумі ЦК).

Запропонований Горбачовим новий курс передбачав модернізацію радянської системи, внесення структурних і організаційних змін в господарські, соціальні, політичні та ідеологічні механізми.

У нової стратегії особливе значення набувала кадрова політика, яка виражалася, з одного боку, у боротьбі з негативними явищами в партійно-державному апараті (корупцією, хабарництвом та ін), з іншого боку, в усуненні політичних супротивників Горбачова та його курсу (в московській й ленінградської партійних організаціях, в ЦК компартій союзних республік).

1деологія реформ. Спочатку (починаючи з 1985 р.) в якості стратегії ставилося завдання вдосконалення соціалізму і прискорення соціалістичного розвитку. На січневому 1987 Пленумі ЦК КПРС, а потім на XIX Всесоюзній партконференції (літо 1988 р.) М.С. Горбачовим була викладена нова ідеологія і стратегія реформ. Вперше визнавалося наявність деформацій в політичній системі і ставилося завдання створення нової моделі - соціалізму з людським обличчям.

У ідеологію перебудови було включено деякі ліберально-демократичні принципи (поділу влади, представницької демократії (парламентаризму), захисту громадянські та політичні права людини). На XIX партконференції вперше була проголошена мета створення в СРСР цивільного (правового) суспільства.

Демократизація та гласність стали сутнісними висловами нової концепції соціалізму. Демократизація торкнулася політичної системи, а вона розглядалася також як основа для здійснення радикальних реформ економічних.

1. На даному етапі перебудови широкий розвиток отримала гласність, критика деформацій соціалізму в економіці, політиці, духовній сфері. Радянським людям стали доступні багато творів як теоретиків і практиків більшовизму, оголошених свого часу ворогами народу, так і діячів російської еміграції різних поколінь.

2.Демократизація політичної системи. У рамках демократизації відбувалося оформлення політичного плюралізму. У 1990 р. була скасована 6-а стаття Конституції, що закріплює монопольне положення КПРС у товаристві, що відкривало можливість для формування легальної багатопартійності в СРСР. Її юридичне обгрунтування знайшло відображення в Законі про громадські обєднання (1990 р.).

У 1989-1991 рр.. були сформовані основні партійно-політичних партії і блоки. Криза КПРС призвів до ідейного розколу партії і утворення ВКП (б) (Н. А. Андрєєва), Російської комуністичної робітничої партії (В. А. Тюлькін), руху Трудова Росія (В. 1. Анпілов), Комуністичної партії РСФСР (1. Полозков, потім Г. А. Зюганов) і ін.Соціал-демократичні партії: соціал-демократична партія Росії (О. Румянцев, В. Шейніс), Соціалістична партія трудящих (Л. С. Вартазарова), Народна партія вільної Росії (А. В. Руцкой) та ін Ліберальний спектр політичних сил був представлений рухом Демократична Україна (Е. Т. Гайдар), Демократичною партією Росії (Н. 1. Травкин), Республіканською партією РФ (В. М. Лисенка) та ін Праворадикальні і консервативні: Християнсько-демократична партія Росії (А. Чуев), Монархічна партія, Селянська партія Росії та ін Національно-патріотичні: Російський національний собор (генерал А. Н. Стерлігов), Російський загальнонародний союз (С. М. Бабурін), ліберально-демократична партія (В. В. Жириновський) і ін Радикал-націоналістичні: Національно-патріотичний фронт Память (Д.Д. Васильєв), Всеросійська громадська патріотичний рух Русское национальное единство (А. П. Баркашов), Національно-республіканська партія (М. М. Лисенко) та ін

Зміни в системі державного устрою. Для визначення законодавчої політики в країні знову повернулися до традиції скликання народних зїздів депутатів як вищого законодавчого органу країни. Зїзд формував Верховної Ради СРСР (фактично парламент). На основі закону про зміну системи виборів від 1988 р. вводився принцип альтернативних народних виборів депутатів СРСР. Перші альтернативні вибори проходили навесні 1989 Після цього відбувся в травні-червні 1989 Перший зїзд народних депутатів, на якому Головою Верховної Ради СРСР було обрано М.С. Горбачов. Головою Верховної Ради Української РСР став Б.Н. Єльцин.

У 1990 р. в СРСР було запроваджено інститут президентства. III зїзд народних депутатів СРСР в березні 1990 р. обраний М. С. Горбачова Президентом СРСР. У грудні 1991р. пройшли вибори президентів в більшості союзних республік. 12 червня 1991 був обраний президентом РРФСР Б. М. Єльцин.

Результати демократизації. У результатів політичних перетворень і неоднозначності оцінок їх результатів у суспільстві, розгорнулася боротьба навколо змісту, темпів реформ і методів, що супроводжувалася все більш гострою боротьбою за владу.

Восени 1988 р. у таборі реформаторів виділилося радикальне крило, в якому роль лідерів належала А.Д. Сахаров, Б.Н. Єльцину і ін Радикали змагалися за владу у Горбачова і вимагали демонтажу унітарної держави. Після весняних виборів 1990 р. в місцеві ради і партійні комітети до влади в Москві та Ленінграді також прийшли сили, опозиційні керівництву КПРС - представники руху Демократична Росія (лідер-Е. Т. Гайдар). 1989-1990 рр.. стали періодом активізації діяльності неформальних рухів, організації опозиційних партій.

Горбачов і його прихильники спробували обмежити діяльність радикалів. Єльцин був вигнаний з керівництва. Але, створивши можливість для ліквідації гегемонії КПРС, Горбачов і його соратники не усвідомлював неможливість повернення до старого. На початок 1991 центристська політика Горбачова все більше співпадала з позицією консерваторів.