Основні напрямки зовнішньої політики

Торговельні відносини. Великий ринок, можливість отримати цінні матеріальні ресурси (хліб, ліс, нафта та ін) штовхали західні держави на шлях переговорів з більшовиками. В.1. Ленін вже в 1919 р. поставив питання про необхідність економічного співробітництва з країнами Заходу шляхом надання концесій, укладання торговельних договорів і угод. У результаті в першій половині +20 - х років була порушена економічна блокада Росії капіталістичними країнами. З радянського бік роботу зі встановлення зовнішньоекономічний звязків очолив нарком зовнішньої торгівлі Л. Б. Красін. З 1921 р. почалося встановлення її торгових відносин з Англією, Німеччиною, Австрією, Норвегією, Данією, 1талією, Чехословаччиною. Незважаючи на відсутності дипломатичних відносин зі США (до 1933 р.), американські підприємці підтримували контакти на основі концепції торгівля без визнання.

Дипломатичні контакти.

2.Генуезька конференція. Щоб вийти з дипломатичної ізоляції, радянський уряд готовий був визнати деякі види боргів дореволюційного періоду. З цією метою воно мало намір використати свою участь у Міжнародній економічній і фінансовій конференції, що проходила з 10 квітня по 19 травня 1922 р. в Генуї (1талія). Російський уряд погоджувався сплатити частину боргів в обмін на відшкодування збитку Радянської Росії від інтервенції на розмірі 39 млрд. золотих рублів, субсидії та офіційне визнання Української РСР. Проте переговорний процес з Англією й Францією зайшов в глухий кут. Також не дала результатів конференція експертів в Гаазі (26 червня 19 липня 1922)

2.Рапалльський договір з Німеччиною. 16 квітня 1922, радянські представники: в цілях подолати дипломатичну ізоляцію, використовуючи протиріччя провідних європейських держав з Німеччиною, в містечку Рапалло (недалеко від Генуї) уклали двосторонній договір з Німеччиною. В основу договору було покладено взаємну відмову від відшкодування боргів, режим найбільшого сприяння в торгівлю. Договір відновляв дипломатичні та консульські відносини між країнами і тим самим виводив Росію з дипломатичної ізоляції. У квітні 1926 р. було укладено Берлінський договір про ненапад і військовий нейтралітет між двома країнами.

Таким чином, до 1920-і рр.. Німеччина стала основним торговим і військовим (в галузі будівництва воєнних полігонів, заводів, обміну фахівцями) партнером СРСР, що внесло суттєві корективи у характер міжнародних відносин.

3. Дипломатичне визнання СРСР. Економічні, і інші політичні міркування вимагали від західних урядів нормалізації дипломатичних відносин з Росією. До 1924 році Росію в Європі де-юре визнали: Великобританія, Франція, 1талія, Норвегія, Австрія, Греція, Швеція, в Азії - Японія, Китай, у Латинській Америці - Мексика і Уругвай. Всього за 1921-1925 рр.. Росією було підписано 40 угод і договорів.

Радянсько-британські та радянсько-французькі відносини носили нестабільний (амплітудний) характер. 8 травня 1923 у звязку із затриманням англійських риболовецьких судів у водах Білого моря, англійський уряд вручило ультиматум міністра закордонних справ лорда Д. Керзона з вимогами припинення антибританській пропаганди на Сході, оглядів радянських представників з 1рану та Афганістану, сплати компенсації за затримку траулерів і розстріл в 1920 р. англійських шпигунів. У 1927 р., після інциденту на лондонській квартирі Англо-російського кооперативного товариства (АКРОС), Англія розірвала дипломатичні відносини з СРСР.

4. Відносини з країнами Сходу й Азії. Росії удалося укласти серію рівноправних договорів з країнами Сходу. У 1921 р. було укладено радянсько-іранський і радянсько-афганський мирні договори та договір про дружбу з Туреччиною. У досягнуті угоди проголошувався принцип невтручання у внутрішні справи одна одної. Радянський уряд заявляв про скасування всіх увязнених царською Росією договорів і конвенцій і зобовязався надати матеріальну допомогу урядам цих країн. Так, 1рану було передано майна на суму 582 млн. зол. рублів, Туреччині надавалася фінансова допомога в розмірі 10 млн. золотих рублів.

У 1921 році після встановлення народно-революційної влади в Монголії, було підписано угоду про встановлення з нею дружніх відносин. На початку 20-х років радянський уряд активно підтримувала також національно-визвольний рух у Китаї під керівництвом партії Гоміньдан. Однак початок боротьби Гоміньдана й його керівника Чан Кайши проти створеної в 1921 р. Компартії Китаю призвели до розриву стосунків між СРСР Гоміньданом і. Хоча в 1924 р. було встановлено дипломатичні та консульські відносини з пекінським урядом Китаю, в 1925 р. подібні відносини були встановлені з Японією (Японія отримала право експлуатацію на 50% площі нафтових родовищ на Північному Сахаліні).

5. Боротьба за роззброєння. Радянський Союз все більш активно включався в процес міжнародних відносин. З середини 20-х рр.. СРСР стає участником боротьби за роззброєння, почалося його зближення з Лігою Націй (міжнародною організацією, створеною в 1919 р. за ініціативою президента США В. Вільсона). З 1926 р. радянська дипломатія брала участь у роботі підготовчої групи Комісії щодо роззброєння. Наприкінці 20-х рр.. СРСР висунув вимоги всеосяжної ліквідації збройних сил та військового виробництва, скорочення армій (вперше з цією пропозицією СССР вийшов ще в 1922 р.), ліквідації морських і сухопутних баз. Однак ці ініціативи не були прийняті країнами Заходу. У 1928 р. СРСР приєднався до пакту Келлога (держсекретар США) - Бріана (французький міністр закордонних справ) щодо заборони використання війни як засобу врегулювання міжнародних суперечок і знаряддя національної політики.