Принципи зовнішньої політики

Протиріччя зовнішньополітичної концепції більшовиків. Радянські лідери переслідували в зовнішній політиці два суперечливі мети:

- Підготовка світової пролетарської революції і

- Встановлення мирних відносин з іншими державами.

Третий, Комуністичний, 1нтернаціонал на чолі з головою Виконкому - Г.Є. Зіновєв им, створений в 1919 р., будував свою політику, виходячи із ілюзорних уявлень про фатальну поглиблення загальної кризи капіталізму і неминучості перемоги комуністичної формації. На цілі світової революції направлялися значні матеріальні кошти, що спрямовуються для як агентурної роботи, так і на адресу компартій зарубіжних країн. Подібний подвійний стандарт в зовнішній політиці Радянської Росії, а потім і СРСР створював чимало труднощів для наркомату закордонних справ на чолі з Г.В. Чичеріним (в 1918-1928 роках.), З яким у цих умовах доводилося вести діалог з капіталістичними країнами.

Питання про війну. Першим важливим кроком молодої радянської дипломатії стало питання про вихід з війни. У Декреті про мир було зроблено формальну пропозицію перемиря для всіх воюючих країн як союзним, так і ворожим. Країни Антанти не відгукнулися на заклик про припинення війни. Переговори радянській стороні довелося вести з Німеччиною. Вони почалися 12 грудня у Брест-Литовську. Німеччина та її союзники наполягали анексії на величезних територій Росії (понад 150 тис. кв. Км) і незалежності України.

1. Внутрішньопартійна дискусія з питання про вихід з війни. У ЦК РКП (б) розгорнулася дискусія по питанню про підписання сепаратного і анексіоністської миру з Німеччиною. В.И. Ленін розглядав мир як тактичну перепочинок, підкреслюючи угоди вимушений характер. Проти укладення перемиря опозиція виступала лівих комуністів на чолі з Н.1. Бухаріним, наполягала на продовженні бойових дій з метою форсування процесу світової революції. Л.Д. Троцький пропонував припинити бойові дії через неможливість далі вести їх, але миру не підписувати (звідси його формула ні миру, ні війни, армію демобілізувати).

Тези Леніна під впливом партійних місцевих організацій та Рад були відкинуті. ЦК прийняв рішення затягувати підписання світу.

3. Брестський мир. 28 січня 1918 р. у відповідності з рішенням ЦК Л. Д. Троцький, який очолював на переговорах радянську делегацію, оголосив про вихід Росії з війни без підписання мирного договору Однак після початку успішного німецького наступу більшовицьке керівництво було змушене прийняти ультиматум Німеччини (від 18 Лютого) на ще більш важких умовах.

3 березень 1918 в м. Брест-Литовську Радянської Росією був підписаний мирний договір з представниками Центральної Ради, Німеччини та її союзників на наступних умовах: територіальні втрати Росії площею в 780 тис. кв. км, 3-х мільйонна контрибуція на користь Німеччини, повна демобілізація збройних сил.

.4.Наслідки договору. Після укладення договору держави Центральної фактично осі не припинили бойових дій на Східному фронті. До літа 1918 Німеччина і Австро-Угорщина окупували Прибалтику, Україну, ряд губерній Білорусії і Росії загальною площею 1 млн. кв. км. У травні-червні німецькі війська вторглися на територію Закавказзя.

Брестський мир поглибив розкол росссійского суспільства, відштовхнувши від більшовиків їхніх союзників - лівих есерів, які на знак протесту вийшли зі складу уряду (в якому вони знаходилися після першого політичної кризи, повязаної з провалом переговорів про однорідному соціалістичному уряді) і перейшли в опозицію до центральної влади .

Концепція мирного співіснування. Боротьба за вихід із війни була першою спробою радянського уряду здійснити на практиці принцип мирного співіснування. У звязку з переходом до непу радянська концепцію мирного співіснування стала набувати більш чітких обрисів. Питання формування подальшого курсу партії та держави в області зовнішньої політики детально обговорювалися на Х зїзді РКП (б) у 1921 р. Було поставлено завдання перетворити завойовану мирний перепочинок в тривалий світ, вивести країну зі стану зовнішньополітичної та економічної ізоляції. Ставилося завдання залучити іноземний капітал і примусити його служити цілям відродження країни.

У 1920 році після падіння радянської влади в республіках Прибалтики, уряд РРФСР уклало Договори про світ з новими урядами Естонії, Литви, Латвії, Фінляндії, визнавши (щодо Фінляндії підтвердивши) їх незалежність і самостійність.

Труднощі радянської дипломатії. Радянське керівництво прагнуло подолати стан дипломатичної ізоляції. Однак вирішення цього завдання утруднялося рядом факторів, таких як:

- 1деологічні розбіжності і звідси неприйняття радянського ладу на Заході;

- Зберігалися претензії до Росії з царським боргами і через монополію зовнішньої торгівлі;

- Неприйняття країнами Антанти більшовицького гасла світову революцію;

- Невдоволення капіталістичних держав курсом Росії на підтримку революційних організацій в Європі та Америці, а також національно-визвольного руху народів колоніальних і залежних країн.