Торгівля

Внутрішня торгівля швидко розширювалася в умовах Особливо активно зростала селянська торгівля продуктами промислів і, особливо, сільського господарства. Найважливішими факторами швидкого зростання торгівлі став розвиток дрібного товарного виробництва, у тому числі у вигляді промислів, збільшення аграрної спеціалізації районів, підвищення попиту.

Величезну роль грали ярмарки, розквіт яких припав на другу половину століття. Саме у вигляді системи оптової ярмаркової торгівлі склався всеросійський хлібний ринок. Діяли тисячі повязаних між собою місцевих торжка, міжобласних і всеросійських ярмарків. Найбільшими з них були Макаріївській (на Волзі), Ніжинська (на Україні), Архангельська (на Півночі), 1рбітський (у Сибіру), Оренбурзька.

Одночасно формувалися центри постійної стаціонарної торгівлі. Найважливішим з таких центрів була Москва.

У той же час, російської торгівлі залишалася в основному сезонної, погано організованою, рівень її спеціалізації був ще невисокий.

Зовнішня торгівля мала відносно невеликий обсяг (3,5% світового товарообігу в кінці XVIII ст.), Але розвивалася досить швидко. Вивозилися залізо, вітрильне полотно, лляні тканини, прядиво, ліс, шкіра.

При Катерині II розпочалося вивезення російського хліба через Петербург та Архангельськ, але кріпаку господарству нелегко було швидко перебудуватися на виробництво великих обсягів товарного зерна. Експорт російського хліба відставав від зростаючого попиту на нього за кордоном. В цілому при значному збільшенні поставок хліба в Європу, частка хліба в динамічно розвивався російською вивезенні не виросла з 1760-х до 1790-х рр..

Головним зовнішньоторговельним партнером Росії в Європі залишалася Англія, російські підприємці торгували також з Прусією і Швецією, в Азії - з Персією, Туреччиною, Китаєм, Бухарою.

Основною проблемою російської зовнішньої торгівлі була її залежність від іноземних купців, перш за все англійських купців. Вони контролювали 9 \ 10 ввезення товарів у Європу і вивезення з неї, які проводилися до того ж на іноземних кораблях. Але якщо незадовго до цього іноземці володіли фактично монополією в зовнішній торгівлі, то в останній чверті сторіччя в результаті становлення власне російського зовнішньоторговельного підприємництва вже 10-15% вивезення і ввезення знаходилися в руках російських купців.