1933 - 1938 рр

Цей період зявився найбільш плідним у діяльності радянської дипломатії, що здійснювали поряд з М. М. Литвиновим Н. Н. Крестінскій, Л.М. Карахан, 1.М. Травневий, Б.Є. Штейн та ін У ці роки протиріччя радянської зовнішньої політком кілька помякшилися. У змінилася європейської і загальносвітової ситуації Радянський Союз став відігравати нову роль у міжнародних стосунках.

Новий курс радянської дипломатії. Прихід до влади фашизму в Німеччині в 1933 р. викликав зміну орієнтири в радянській зовнішній політиці. Було припинено військову співпрацю з Німеччиною. Радянська дипломатія почала шукати контакти із західними демократичними країнами. 1933 став роком визнання СРСР Сполученими Штатами Америки, в 1933-1935 г. - Чехословаччиною, 1спанської республікою, Румунією та ін У 1934 р. Радянський Союз був прийнятий до Ліги Націй, що означало його повернення до світової спільноти. На той час Німеччина та Японія вийшли із Ліги Націй. Основними принципами нового курсу радянської дипломатії стали:

- Ненапад і дотримання нейтралітету в будь-якому конфлікт;

- Політика умиротворення щодо Німеччини та Японії;

- Зусилля зі створення системи колективної безпеки.

Центральне місце в зовнішньополітичній доктрині СРСР займали також питання роззброєння.

Боротьба за створення системи колективної безпеки в Європі. На міжнародній конференції в Женеві у 1932 р. делегація СРСР висунула проект загального і повного роззброєння, запропонувала декларацію про визначення агресора. У результаті в 1933 р. одинадцять держав, включаючи СРСР, підписали Конвенцію про визначення агресора. У грудні 1933 р. радянська сторона Франції виступила з пропозицією про укладення регіональної угоди (східноєвропейського пакту) про взаємний захист від німецької агресії з участю СРСР, Франції, Чехословаччини, Польщі, Бельгії, Литви, Латвії, Естонії, Фінляндії (що однак не отримало свого практичного втілення).

Позитивним результатами переговорів зі створення системи колективної безпеки в Європі можна вважати укладення 1935 р. радянсько-французької та радянсько-чехословацького договорів про надання взаємної допомоги (але без угоди про військову співпрацю). Була досягнута домовленість про узгодження кроків на міжнародній арені з Великобританією.

Участь СРСР у світовій політиці. У 1935 р. СРСР засудив напад 1талії на Ефіопію. Після введення німецьких військ в демілітаризовану Рейнську область СРСР запропонував Лізі Націй вжити колективні дії для припинення порушень міжнародних зобовязань. Однак західні країни не відповіли на радянську ініціативу і віддали перевагу курс на провокування германської агресії у східному напрямку. Його кульмінацією стало Мюнхенське угоду у вересні 1938 р. (за участю Німеччини, 1талії, Англії, Франції), за яким Німеччина відривають від Чехословаччини Судетську область. У грудні того ж року Франція підписала договір про ненапад з Німеччиною.

У Європі найбільші масштаби прийняла залученість Радянського Союзу в події, повязані з громадянською війною в 1спанії в 1936-1939гг. У серпні 1936 р. СРСР, як і інші держави Фелик, оголосив про політику невтручання, хоча в жовтні вже відкрито заявив про підтримку 1спанської республіки. Радянський Союз надав республіканського уряду значну допомогу - економічну, політичну, військову, включаючи посилку трьох тисячі радянських військових - льотчиків, танкістів і ін під виглядом радників-добровольців.

Політика СРСР на Далекому Сході.

1. Німецько-японська загроза. У жовтні 1936 р. Німеччина і Японія підписали протокол про військово-політичне співробітництво (вісь Берлін-Токіо). В листопаді Німеччина і Японія уклали так званий антикомінтернівський пакт (до якого потім приєдналися 1талія та 1спанія). У цих умовах радянське керівництво як найбільш ефективного засобу недопущення агресії розглядало висновок багатосторонніх пактів за участю всіх сторін, заінтресованних в справах азітско-тихоокеанського регіону (в першу чергу, США, Англії, Китаю, Франції, не виключаючи самій Японії). У 1933 і 1937 рр.. була висловлена ідея про укладення Тіхокеанского пакту про ненапад в 1935 і 1937 рр.. пакту про взаємодопомогу (однак і ці ініціативи не отримали підтримки у провідних держав світу).

2. Боротьба з японською агресією. У липні 1937 р. Японія почала агресію проти Китаю, яка тривала протягом двох років. У сформованій обстановці радянське керівництво пішла на зближення з Чан Кайши і спробувала переконати китайських комуністів у необхідності виконання тактики єдиного фронту. В серпні 1937 СРСР уклала договір про ненапад, після чого став чинити цій країні значну матеріальну допомогу.

Влітку 1938 Японія активізувала свої дії на радянсько-маньчжурської кордоні. У серпні 1938 р. відбулася битва Червоної Армії (командувач військами В. К. Блюхер) з японськими військами у Східному Сибіру, в районі озера Хасан. В серпні 1939 р. мав місце зіткнення на маньчжурської-монгольської кордону в районі р.Халхин-Гол, де військами Червоної Армії командував Г.К. Жуков. Після підписання перемиря відбувався переговорний процес з врегулювання найбільш спірних питань. На цьому етапі радянських керівництво відмовилося від свого початкового вимоги відновити в районі Халхин-Гола кордон в інтересах МНР і відвести від неї війська. Загалом, становище Червоної Армії значно зміцнилася на цих рубежах. Після Халкін-Гола почався новий етап у радянсько-японських відносинах, У квітні 1941 р. між СРСР і Японією було підписано пакт про нейтралітет строком на 4 роки.

Тактика створення єдиного антифашистського фронту.У звязку із загрозою фашистської агресії світу, влітку 1935 VII конгрес Комінтерну виступив з новою програмою дій. Був висунутий лозунг створення Народного фронту, як широкої коаліції політичних сил, які виступали проти фашизму і війни, наголошувалося на звязок між настанням фашизму і підготовкою нової імперіалістичної війни. З метою її запобігання комуністи повинні були організувати співпрацю з усіма силами від соціал-демократів до лібералів.

У той же час суперечності попереднього періоду не було ліквідовано повністю. Радянське партійне керівництво і особисто Сталін продовжували здійснювати своє втручання в міжнародне комуністичне рух. Так, під час громадянської війни в 1спанії половина радників з СРСР, є не військове, а політичними фахівцями і прибутку для боротьби з троцькізмом, що мали значний вплив у цій країні.