СРСР та країн соціалістичного табору

Відмовитися від курсу на світову революцію, СРСР продовжував займати лідируючі позиції в таборі соціалістичних країн. Цей напрямок радянської зовнішньої політики також містив свої протиріччя. Визнання можливості різних форм побудови соціалізму поєднувалося з намаганням забезпечити собі позицію старшого брата.

Курс на зміцнення соціалістичної співдружності здійснювалося різними шляхами.

Відбувалася деяка лібералізація звязків з соціалістичними державами. У 1955 р. з ініціативи радянського керівництва були нормалізовані стосунки з Югославією. - Виявляється величезна практично безоплатна допомога братнім країнам. Розвивалися нові форми співпраці.

Успішно в першу половині 50-х років розвивалися відносини СРСР і Китайської Народної Республіки, особливо в сфері торговельно-економічних звязків та науково-технічного співробітництва. У 1955 р. економічне співробітництво соціалістичних країн в рамках РЕВ було доповнено військово-політичним. У травні цього року СРСР, НДР, ПНР, ВНР РНР, НРБ і НРА уклали в Варшаві Договір про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу, який передбачав створення обєднаних збройних сил і вироблення єдиної оборонної доктрини. Освіта Організації Варшавського Договору (ОВД) легалізував присутність радянських військ у Східній Європі. Дана обставина широко використовувалося радянською стороною для втручання у справи внутренннего країн-учасниць.

Політична криза в країнах Східної Європи і реакція СРСР. Процес десталінізації в СРСР отримав широкий відгук у ряді соціалістичних країн (Польщі, Угорщини, Німеччини), якою свого часу була навязана радянська модель. Тут у середині 50-х років виник серйозний політична криза.

У жовтні 1956 р. в Угорщині вибухнуло повстання, яке було придушене спільними діями угорських комуністів та частин радянської армії (в ході зіткнень загинуло 20 тис. угорців). Раніше керівництво СРСР було готове застосувати збройну силу і в Польщі, але там вдалося домогтися стабілізації положення мирними засобами. У серйозну кризу вилилися події 1961 р. в НДР, де значна частина населення виступала за зміна політичного устрою країни. В серпні 1961, у відповідь масова втеча на східних німців у Західний Берлін, була споруджена берлінська стіна, що стала символом протистояння Сходу і Заходу.

Ці події значно зашкодили авторитет СРСР в очах народів Східної Європи, але зміцнили звязку правлячих режимів цих країн і радянського керівництва.

Спроби зміцнення міжнародного руху комуністичного. Створення берлінської стіни, як і придушення повстання в Угорщині, негативно позначилися на розвитку міжнародних відносин у Європі, призвели до падіння авторитету СРСР і популярності комуністичних ідей у світі.

З цілю протидії цим тенденціям в 1957 р. і 1960 р. в Москві були проведені наради представників комуністичних і робочих партій, на які різко негативно оцінювали виступи в Польщі та Угорщині. У документах нарад знову підкреслювалася особлива роль СРСР і його досвіду соціалістичного будівництва.

Взаємовідносини СРСР з Китаєм і Албанія. У другій половини 50-х років у взаєминах з цими країнами виникли складні проблеми. Після XX зїзду КПРС керівники двох держав звинуватили радянських керівництво на чолі з М. С. Хрущовим у спробах ревізіонізму марксистської теорії і практики, різко виступили проти засудження культу особистості в Радянському Союзі. Критика сталінізму також не отримала схвалення в КНДР, почасти в Румунії.

1. Реальне загострення стосунків між СРСР і Албанією почалося в 1960 г., а вже в 1961 р. вони були практично перервані. Албанія відмовилася надати територію СРСР для військово-морських баз і заарештувала радянські підводні човни, що знаходилися в її портах. У своїй політиці уряд албанське спиралося на допомогу і підтримку китайського керівництва.

2.Загострення радянсько-китайських відносин вело до фактичного розвалу єдиної соціалістичної системи, створеної Сталіним після Другої світової війни. Китай претендував на роль другу центру в соціалістичному співтоваристві і світовому комуністичному рух, з чим не міг погодитися радянське керівництво на чолі з М. С. Хрущовим. У результаті позначилося відкрите протистояння двох політичних центрів - КПК і КПРС.

Крім того, у китайських колах висловлювалися претензії на деякі радянські території.