Економічний розвитку Японії

Японія була перша в той час і єдиною азіатською країною, що встала на шлях самостійного капіталістичного розвитку. Це розвиток був своєрідною, оскільки зазнавало тягар феодальних пережитків, які значною мірою гальмували цей розвиток.

Японський капіталізм носив військово-феодальний характер, що означало панування в економічному житті монополій, які поєднувалися з засиллям мілітаристських клік, які підтримуються поміщиками.

Незважаючи на таке протиріччя, перетворення Японії в централізована держава відбувалося швидкими темпами і Японія з відсталої феодальної країни слабкою висунулася як «великої держави», що було привабливим прикладом для інших азіатських країн, що залишалися на становищі колоній або напівколоній.

Процеси концентрації та монополізації

Етапі На цьому тривала концентрація виробництва, змінилася структура японської експорту - був уже не експорт сировини в промислово розвинені країни, а експорт готових виробів до Китаю та Кореї. При досить низькому рівні розвитку капіталістичних відносин всередині країни Японія стала вивозити капітал в Китай, Корею і на Тайвань.

Умови праці робочих тут важче були: тривалість робочого дня досягала 15-18 годин, хоча зарплата в роки піднесення дещо збільшилася. Чисельність робітників в 1914 р. склала 1 млн. чоловік. Широко застосовувався працю жінок і дітей. Робочий день дітей і жінок відрізнявся від роботи дорослих, але оплачувалася в 10 разів дешевше. Навіть в промисловості зберігалися пережитки феодальних порядків - застосовувалися фізичні покарання робітників.

Поштовх до дальшої монополізації дали фінансова криза 1897-1898 рр.. та світова криза перевиробництва 1900-1903 рр.. Японські монополії відразу ж склалися як фінансово-промислові групи, що пояснювалося «державним» характером японського капіталізму - тут раніше виник державно-монополістичний капіталізм. Інша відмінність процесу монополізації в Японії - поширення впливу на різні напрямки, не обмежуючись монополізацією якійсь галузі виробництва або збуту одного товару. Пояснення цьому - хронічна нестача капіталу. При такому характері монополізації послаблювалась конкуренція, а крім того, фабричні товари, наприклад, в текстильній промисловості, де переважали дрібні мануфактури, забезпечували стійкий прибуток і без контролю над усім ринком.

Устремління молодого японського капіталізму до Китаю та Кореї призвели до російсько-японській війні 1904-1905 рр.. Вся економіка країн була поставлена на військові рейки. Розповсюджувалися внутрішні запозичення, в тому числі і характеру примусового. Земельний податок підвищився з 3 до 17%. Реальна заробітна плата знизилася на 20%. Згортання цивільних галузей призвело до безробіття. Скоротилися посівні площі. Виросла зовнішня заборгованість країни - 60% військові витрати покривалися за рахунок закордонних позик.

Перемігши в цій війні, Японія захопила Південну Маньчжурію, а також Південний Сахалін. Японські монополії кинулися на територію цих країн. Частка японських товарів становила тепер в імпорті Кореї і Маньчжурії відповідно 74 і 60%. Створювалися спеціальні колоніальні банки. У 1906р. утворений напівдержавний концерн, який почав будівництво Південно-Маньчжурської залізниці. За 1900 - 1914 рр.. японські інвестиції в ці країни збільшилися з 1 млн. до 220 млн. дол

Економічна експансія викликала піднесення промисловості, піднялась хвиля засновництва і капітали більш рівномірно розподілялися між важкою і легкою промисловістю. Посилити концентрацію капіталу стала обганяти концентрацію виробництва. Напередодні Першої світової війни 0,4% всіх компаній володіли 38% сукупного капіталу країни. Провідним банком був Банк Японії (заснований в 1882 р.), у якому акумулювалася основна частина фінансових коштів. Інвестиції в промислові підприємства він здійснював не прямим шляхом через різні банки. Перевагу у фінансуванні чинився стратегічних галузей.

Фінансово-банківська система Японії відрізнялася своєрідністю - до неї входили громадські фінансові установи, наприклад, Бюро вкладів (Трастове фондове бюро) і Цінова ощадна система.

У таких галузях, як цукрова, цементна, вугільна, виробництво залізничного обладнання зявилися нові картелі та синдикати. Старі монополії «Міцуї» і «Міцубісі» перетворилися на справжні концерни на чолі з холдинг-компаніями. Монополіями сталі і інші компанії - «Асано», «Фудзіта», «Окура» та ін, також одержали від уряду низку великих підприємств у різних галузях промисловості.

Однак Японія відставала від західноєвропейських країн і США, в її національному доході частка промисловості досягала тільки 40%. На початку XX ст. близько 2 / 3 населення країни було зайнято у сільському господарстві.