Економічний розвиток найбільшої індустріальної країни - США

Економіка напередодні і в роки Першої світової війни

До початку Першої світової війни США були найбільшій світовій індустріальною країною світу, на частку якої припадало понад 35% світового промислового виробництва. Завдяки розвиненому сільському господарству, інфраструктуру, надзвичайно сприятливим природно-економічним умовам, близькості до невичерпних ринків Південноамериканського континенту і дуже вигідною віддаленості від конфліктуючої Європи, США вже на початку XX ст. не тільки забезпечували себе всією необхідною, але і серйозно потіснили своїх конкурентів, зробивши заявку на світове лідерство.

На відміну від європейських країн США практично не брали участь в Першій світовій війні, зберігаючи нейтралітет аж до 6 квітня 1917 У безпосередні ж військові дії армія США вступила лише влітку 1918 р. зазнавши невеликі порівняно з європейськими країнами втрати (близько 120 тис. чоловік).

В цілому за період підготовки до війни, і особливо в її роки, США вдалося активно використовувати ємний ринок воюючих країн, виконуючи контракти на постачання озброєння, що сприяло прискореного промислового розвитку, а також продовольства, що різко збільшило рівень сільськогосподарського виробництва в країні. США вдалося також розширити свій вплив на ринках, контролювалися раніше західноєвропейськими країнами, які на той час були практично цілком зайняті військовими проблемами. У результаті до закінчення війни країна виявилося здатної погасити більше половини своєї зовнішньоекономічної заборгованості і, більш того, перетворитися на найбільшого кредитора. Досить сказати, що США до 1918 мали у своєму розпорядженні половиною світового запасу золота.

Настільки вражаючі успіхи США на тлі різкого падіння господарських показників в інших країнах (за винятком Японії) закріпили за ними роль лідера країни-.

Кризові явища

Однак, як і в інших країнах, у США за роки війни намітилися відчутно диспропорції у розвитку галузей народного господарства, що зявилося як до певної міри причиною, так і наслідком посилення тенденції державного втручання в господарське життя.

Слід зазначити, що ще в останні десятиліття XDC в. американське держава зробила перші серйозні кроки з регулювання економічних відносин, повязані насамперед з бажанням обмежити негативний вплив, що монополіями на економіку. У роки ж високою військової конюнктури держава різко збільшує кількість урядових замовлень монополіям, безпосередньо повязаних з військовим виробництвом, надаючи останнім кредити та субсидії. З метою концентрації виробничого потенціалу на задачі виконання військових замовлень уряд Америки в 1917-1918 рр.. створює ряд комітетів, відповідальних за розміщення замовлень урядових, а також за розподіл робочої сили, палива, сировини, транспортних засобів. Діяльність цих нових, незвичайних для країни з ліберальною економікою державних інститутів координувалася військово-промислових радою. Аналогічна централізація була характерна і для банківської сфери. Крім того, уряд США направляло значні бюджетні кошти у виробництва, де відчувалася нестача приватного капіталу, в результаті чого можна говорити про формування зачатка державного сектора в народному господарстві країни, тісно повязаного з військовою промисловістю.

Розвиток в післявоєнний період. Просперіті

Післявоєнний період, що ознаменувався серйозними кризовими явищами в економіці більшості країн, як результат військової розрухи та витрат конверсійного процесу, також а серйозними соціальними катаклізмами, не був настільки яскраво характерний для США. Протягом двох післявоєнних років у країні зберігалася досить висока господарська конюнктура, в основі якої перебувала активна допомога США, американських приватних компаній з відновлення зруйнованого війною господарського потенціалу європейських країн. Однак разом зі скороченням загального обсягу військових і цивільних замовлень кризові явища все ж торкнулися економіки країни і насамперед її промислового сектора. Криза 1920-1921 рр.., Розпочавшись у важкій промисловості, незабаром поширився і на сільське господарство.

Втім, США досить швидко подолали кризові явища конверсійного періоду і вже з 1923 р. спостерігається явне пожвавлення конюнктури. Аж до кінця 1929 економіка країни переживає час просперіті (від англ, prosperity - процвітання). Фундаментом процвітання стало прискорений розвиток нових галузей (автомобільній, електротехнічної, хімічної, радіотехнічної та ін

Необхідно зауважити, що просперіті супроводжувалося і рядом побічних негативних явищ, таких, як зростання галузевих диспропорцій в народному господарстві країни, наявність хронічної безробіття, зростання процесу інтенсифікації праці, гарячковий спекулятивний біржовий ажіотаж і ін.)

У цілому ж в роки просперіті систему державного регулювання економіки у США не отримала розвитку. Навпаки, ейфорія процвітання відродила оптимістичні ілюзії повернення до ліберальних основ господарських відносин, який не потребує втручання ззовні.

Світова криза 1929-1933 рр..

Світова криза 1929-1933 рр.. почався в США, вразивши найсильніше економіку цієї країни. 25 жовтня 1929 на Нью-Йоркській фондовій біржі в звязку з катастрофічним падінням курсу акцій, ціна яких була завищена біржовими спекулянтами, спалахнула паніка.

Сума збитків обчислювалася більш як 15 млрд. дол «Чорна пятниця »означала кінець фінансової та економічної буму 20-х років і початок глибокої економічної кризи.

Паніка на біржі стала відправним пунктом загального економічного занепаду, причиною якого стала невідповідність між великомасштабним розширенням виробництва і купівельною спроможністю населення. Надмірний товарний запас, не знаходить збуту в силу обмеженої місткості ринку, робив неможливим, безглуздим подальше інвестування виробництва. Це в свою чергу вело до скороченню виробництва, розорення підприємців, різкого зниження зайнятості, що ще більш звужувало можливості реалізації вироблених товарів.

Економічна криза, або, як ДТ був названий в США, Велика депресія, побив всі галузі народного господарства. Так, за чотири роки промислове виробництво країни скоротилося в цілому на 46,2%. Найбільш постраждало автомобілебудування, де виробництво скоротилося на 80%, чавуноливарне виробництво скоротилося на 79%, сталеливарне - на 76%, видобуток нафти впала майже на 78%, вуглевидобуток - на 59%.

Різке скорочення виробництва в базових галузях зробило негативний вплив на інші галузі економіки. Всього за роки кризи в США збанкрутіли 135 тис. промислових, торговельних і фінансових фірм, 5760 банків. Сильно постраждав і сільськогосподарський сектор, де в результаті різкого падіння закупівельних цін на продовольчі товари (в середньому на 58%), при фіксованих витратах у вигляді орендної плати, податків і т. д. відбувалося постійне скорочення виробництва, що спричинило за собою розорення близько 1 млн. фермерів.

Одним з найбільш важких проявів кризу надвиробництва стала небувала для США безробіття. На початку весни 1933 р. в країні налічувалося близько 17 млн. безробітних, що становило в той час приблизно одну третину від самодіяльного населення. Одночасно відбулося істотне падіння рівня заробітній плати (майже вдвічі), що разом з безробіттям ще більш звужувало ємність внутрішнього ринку, а отже, посилювало кризові явища. В результаті різко активізувався соціальний протест, що носив форми страйків, голодних маршів, пікетів, демонстрацій і т. п., що створювало певну загрозу для політичної системи в цілому.

Незважаючи на поглиблення кризи протягом 1929-1932 рр.., Було б неправильно стверджувати, що в цей період уряд США не робило серйозних кроків до її подолання або хоча б не намагався помякшити його наслідки. В основі невдач антикризових заходів уряду президента Герберта Гувера, що вступив до посади в березні 1929 р., лежала ілюзорна віра в необмежені потенції ліберальної господарської моделі, у здатність довільного саморегулювання ринку. Тому спочатку урядом використовувалися вже апробовані часом рецепти боротьби з кризою, такі, як посилення політики торгового протекціонізму. З кінця ж 1931 уряд перейшов до ряду більш активних, прямих дій з порятунку і підтримки на плаву великих банків, промислових, торгових фірм, транспортних компаній і великих фермерських господарств шляхом державного кредитування. Стали робитися і спроби державного регулювання процесу ціноутворення. Все це свідчило про деяке перегляд поглядів уряду на природу кризових явищ і головне - на місце і роль держави в системі господарських відносин.

Проте і ці заходи адміністрації Гувера виявилися малоефективними, що свідчило про подальше поглиблення кризи, а разом з ним і наростання суспільного невдоволення невмілими діями уряду.

«Новий курс» Ф. Рузвельта

Останній соціально-політичний фактор став вирішальним при обранні у початок 1933 р. на пост президента Франкліна Рузвельта. Назва Рузвельта нерозривно повязано з принципово новою ефективною антикризовою політикою, яка увійшла в історію під назвою «Новий курс».Принциповою відмінністю політики «Нового курсу» від попередніх антикризових заходів було визнання Рузвельтом неспроможність ліберальної доктрини, заперечення тези про автоматизмі ринкового процесу і, отже, визнання необхідності активного державного втручання в сферу господарських відносин. Ці тези отримали серйозне теоретичне обгрунтування в концепції видатного англійського економіста Джона Мейнарда Кейнса, а політика Рузвельта стала яскравим підтвердженням обгрунтованості концепції вченого.

Принципово новим був погляд Рузвельта і на соціальний фактор антикризової політики. Якщо Гувер із завидною завзятістю чинив опір введенню допомоги з безробіття, підвищенню рівня заробітної плати, введення інших соціальних заходів, що полегшують становище незаможних громадян, то Рузвельт, навпаки, наполягав на необхідності повернутися обличчям до «забутого людині», що зробило його програму вельми привабливою для більшості американців, що дозволило погасити наростаючий соціальний конфлікт, згуртувати націю на боротьбу з кризою. «Новий курс» став продовженням перетворення США в соціально орієнтовану державу.

Важливим наслідком політики «Нового курсу» і одночасно його потужним інструментом стало подальший розвиток системи державного регулювання ринкових відносин, яке було перерване в період просперіті. Слід ще раз підкреслити, що процес етатізаціі протікав не в екстремальних воєнних умовах, а в мирний, хоча й кризовий, час і тому носив у цілому соціально-економічний, а не військово-політичний характер. Багато в чому в силу цього виникла система досить ефективно розвивалася протягом ряду десятиліть, аж до початку ліберальних реформ кінця 60-х років.

«Новий курс» не був наперед виваженою системою реформ, а мав радше емпіричний характер. Це підтверджується, зокрема, і тим, що теоретичне обгрунтування заходів антикризової політики у вигляді основної роботи Дж. Кейнса "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей» побачило світ тільки в 1936 р. Лише майже через два роки після початку реформ антикризова політика стала набувати явно виражений послідовний характер. Це певною мірою визначалося і тим, що в умовах деякого пожвавлення конюнктури реформаторам вже не доводилося діяти на всіх фронтах, у пожежному порядку вирішувати одночасно масу невідкладних проблем. Відносна стабілізація положення поряд з накопиченим досвідом дозволила більш цілеспрямовано діяти.

Перші заходи Рузвельта були спрямовані на оздоровлення банківську, фінансову системи в цілому. У березні 1933 р. в країні було припинено роботу всіх банків, що дозволило припинити обмін банкнот на золото з одночасною забороною його вивезення за межі США. По суті ці заходи систему похитнули золотого стандарту долара, що призвело до різкого знецінення національної валюти. Не відмовляючись у принципі від методу забезпечення банкнот золотом, уряд США зробило великі закупівлі грошового металу на зовнішніх ринках, що призвело до зниження його ціни всередині країни і дозволило у січні 1934 р. провести девальвацію валюти країни на 41%.

Одночасно на основі надзвичайного закону про банки послідовно здійснювалося ліцензування їх діяльності. Навесні 1933 р. відновили роботу 4 / 5 закритих банків раніше. Це були перш за все банки великі, а 2 тис. малих кредитних установ були ліквідовані або увійшли до складу більш великих кредитних установ. Чинним банкам було надано урядовий кредит в 1 млн. доларів, оживити сферу кредитних відносин. Крім того, держава взяла на себе обовязок страхувати депозити вкладників банків, що сприяло зростанню довіри до банків з боку вкладників, а отже, припливу коштів на рахунки та запобігання банкрутств банків. Поряд з іншими заходами уряду вдалося створити систему регулювання банківської діяльності.

Проводячи у життя політику «Нового курсу», уряду добилося посилення експортних можливостей країн, покращення позицій національних виробників, скоротило сферу діяльності спекулятивного капіталу, створило передумови для пожвавлення інвестиційного процесу - найголовнішим завдання політики «Нового курсу». Пожвавлення промислового виробництва - основи процвітання США-повинно було потягнути за собою вирішення багатьох кризових проблем, і головною серед них - скорочення колосальної вимушеного безробіття.

Однак рішучих, але все ж таки непрямих заходів, що забезпечують сприятливі умови для пожвавлення інвестиційного процесу, виявилося явно недостатньо. Тому в червні 1933 р. приймається закон про відновлення національної промисловості, який по суті вводив систему державного регулювання промислового сектора. На основі закону був сформований владний координуючий орган - Адміністрація національного відновлення, до складу якого разом з чиновниками, профспілковими діячами, професійними економістами увійшли представники найбільших промислово-фінансових груп. Водночас галузеві асоціації підприємців (усього 17 асоціацій) розробили і прийняли «кодекси чесної конкуренції», за яким для підприємств однієї галузі строго регламентувалися обсяги виробництва, межі заробітної плати, тривалість робочого тижня, визначалися ринки збуту товарів, ціни на продукцію і пр. Кодекси підлягали затвердженню президентом США Нова система регулювання взаємовідносин у промисловості увійшла в суперечність з антитрестівського законодавства, дія якого було тимчасово припинено.

Закон про відновлення промисловості також містив ряд положень, що регламентують порядок справляння і витрачання податків, що спрямовуються на організацію громадських робіт і виплату допомоги з безробіття. Створена Конгресом США Управління громадських робіт широкомасштабну розгорнула діяльність зі створення нових робочих місць у сфері муніципального господарства, дорожньому будівництві і т. п., організації трудових таборів для безробітної молоді у віці від 18 до 25 років. Всього на громадських роботах до початку 1934 р. було зайнято 5 млн. чоловік, посібниками охоплено 20 млн., чисельність молоді, що працює у трудових таборах, становила 250 тис.

Крім того, уряд приступив до здійснення великих загальнонаціональних проектів, що сприяло економічному прогресу, таких, як зведення гігантських гребель, за допомогою яких передбачалося електрифікувати всю країну.

У 1933 р. створюється регіональне Керування долини річки Теннесі, покликане керувати будівництвом ГЕС, основою майбутнього агропромислового комплексу, що фінансується за рахунок державного бюджету. Це була спроба створення державного сектора в народному господарстві, яка не отримала подальшого розвитку. Проте тактична мета цього заходу була досягнута - на роботах у долині річки Теннесі вдалося зайняти 40 тис. чоловік.

Заходи по відновленню промисловості в цілому зробили благотворний вплив на господарські відносини. Державі протягом два роки (до весни 1935 р.) вдалося встановити досить дієвий контроль над промисловим сектором; при цьому спостерігався процес подальшої монополізації у цій ключовою для США сфері економіки, що певним чином влаштовувало також і найбільші монопольні обєднання.

Не менш важливою була антикризова аграрна політика Рузвельта, що здійснюється на основі закону про регулювання сільського господарства, який був ухвалений Конгресом США навесні 1933 За аналогією з промисловим аграрний сектор очолювала Адміністрація регулювання сільського господарства.Для подолання кризи надвиробництва була обрана система заохочення у вигляді премій і компенсацій фермерам, скорочує виробництво у своїх господарствах. За задумом уряди вже на макро рівні це сприяло б не лише зменшення загального обсягу товарної продукції, але й підтримання цін на сільськогосподарські товари і тим самим збільшення доходів фермерів. В результаті різко скоротилися посівні площі і поголівя худоби, що не сповільнило позначитися на ціноутворення. Доходи фермерів до 1936 зросли у порівнянні з 1933 р. наполовину. Однак від такої системи преміювання і компенсацій виграли перш за все великі господарства, які могли без істотного збитку скорочувати виробництво, а дрібні фермери продовжували зазнавати серйозних труднощів. З огляду на цей фактор, що уряд згідно з тим самим законом зробив надзвичайні заходи щодо зниження фермерської заборгованості (на початок 1933 р. вона становила 12 млрд. дол). В зокрема, урядом було проведено емісію казначейських квитків державних акцій і на суму 3 млрд, дол, що дозволило у 1933-1935 рр.. надати фермерам дешеві кредити на суму понад 2 млрд. дол і тим самим послабити обвальний процес аукціонних продажів збанкрутілих фермерських господарств.

Як уже зазначалося, "Новий курс" стала початком перетворення США в соціально орієнтовану державу. Соціальна спрямованість політики стала переважати вже на другому етапі реформ. В умовах стагнації трудящим вдалося домогтися прийняття влітку 1935 Національного закону про трудові відносини, що увійшов в історію як закон Вагнера (по імені сенатора Р. Вагнера). Визнавати законність організації робочих до профспілок, які покликані обстоювати інтереси найманців перед роботодавцями шляхом укладання колективних договорів і, якщо це необхідно, методом страйку. Закон також забороняв адміністрації втручатися в внутрішні справи профспілкових організацій, дискримінувати і переслідувати профспілкових діячів і рядових членів профспілок. Це забезпечувалося, зокрема, правом звернення профспілок у суди, що зобовязують розглядати дану категорію скарг. Одним з результатів прийняття закону Вагнера стало обєднання всіх робочих організацій до Робочого Альянс Америки (1936).

У 1936 р. був прийнятий закон про соціальне забезпечення, який вводив систему пенсій по старості і допомоги з безробіття, хвороби та інвалідності. Проте дія закону не поширювалася на осіб, зайнятих у сфері торгівлі та обслуговування.

Через два роки в США ухвалюється закон про справедливі умови праці, який регламентував тривалість робочого тижня (44 години), визначав мінімальний та максимальний межі заробітної плати на підприємствах федерального значення, забороняв використання дитячої праці.

У поєднанні зі зростанням масштабів громадських робіт, що фінансуються урядом, комплекс названих законів істотно поліпшував становище найманих працівників, відстоюючи їх інтереси перед підприємцями, що навіть стало підставою для звинувачення Ф. Рузвельта з боку найбільш консервативних кіл у соціалізації відносин найму. Насправді, незважаючи навіть на явне потепління відносин США і СРСР у період правління Рузвельта, навряд чи слід саме так оцінювати проведену політику «Нового курсу».

Насправді завданням політики Рузвельта було перш за все виведення економіки країни з важкої кризи, яким були вражені всі сфери народного господарства, а отже, відновлення ринкового механізму, заснованого на відносинах приватної власності, купівлі та продажу робочої сили. Тож ні про яку соціалізації країни не могло бути й мови.

Посилення ж системи державного регулювання, викликаний багато в чому екстраординарними обставинами кризи, дозволяло разом із втручанням держави в економічні відносини утримувати країну як раз від зростаючого соціального протесту, який і міг призвести (як це не раз вже відбувалося в Європі) до спроб революційної зміни ладу. Це досить ясно усвідомлювалася ліберальними колами Америки, на які спирався і Рузвельт під час обрання на другий президентський термін в 1936 р.

У цілому активна політика державного втручання дозволила США, хоча і більш повільними темпами в порівнянні з окремими європейськими країнами, подолати кризовий стан економіки. До 1937 р. по ряду основні економічні показники США практично вийшли на позначку 1929