Економічний розвиток Німеччини

Ще в середині XIX ст. Німеччина відставала в економічному відношенні від Англії та Франції. А в 70-х роках тут відбувся корінний перелом - у країні почався промисловий підйом, Німеччина здійснила технічне й енергетичне переозброєння промисловості; тут різко збільшився обсяг продукції, що випускається (особливо у важкій індустрії), підвищилась продуктивність праці, зросли обороти зовнішньої торгівлі.

Темпи розвитку, структура економіки

За останні 30 років XIX ст. Німеччина вийшла на друге місце в світі по промисловому виробництву. У Європі вона посіла перше місце. Її частка у світовому виробництві піднялася з 13 до 16%. За темпами економічного розвитку, зрослому в шість раз, Німеччина поступалася тільки США (у девять разів). Високими темпами розвивалися галузі важкої промисловостi, особливо нові. Лише за перших десять років XX в. потужність електростанцій збільшилася в 100 разів, сірчаної кислоти виробництво - майже в 20 разів. Виплавка стали майже зрівнялася з виробництвом чавуна. Різко підвищила Німеччина військове виробництво, обігнавши до 1913 р. випереджає її Францію майже в чотири рази.

Промисловий підйом Німеччини зумовив зміна структури її економіки - тепер промисловість за питомою вагою істотно перевищила частку сільського господарства, і Німеччина стала індустріальною країною. Важка промисловість за темпами розвитку випереджала легку. Особливо важливе значення серед галузей тяжкої промисловості в Німеччині мали електрична, машинобудування, хімічна, залізничне будівництво. Центральна ланка промислового розвитку Німеччини - це металургія і машинобудування *. Вони розвивалися випереджальними темпами, причому на початку XX в. темпи були вищий, ніж у період 1870-1900 рр.. Виплавка чавуну і сталі в 1913 р. досяг відповідно 19,3 млн. т і 18,3 млн. т, і Німеччина посіла друге місце після США. Металургійна промисловість була добре оснащена технічно, метал проводився високої якості і при низьких витратах виробництва. Ця галузь служила базою для зростання випуску машин і різних механізмів. Винахід і двигуна внутрішнього згоряння електрики зробило позитивний вплив на розвиток машинобудування. Збільшилася чисельність зайнятих у цій галузі з 385 тис. у 1895 р. до 907 тис. в 1907 р. Продукцію металургійної промисловості і машинобудування Німеччина стала вивозити на експорт.

На рубежі століть інтенсивний розвиток одержали нові галузі, що виникли в результаті другого НТР, - електротехнічна і хімічна. Велетенських обсягів досягло виробництво сірчаної кислоти (75 тис. т в 1870 р. і 1,7 млн. т в 1913 р.). Німеччина виробляла синтетичні барвники, хімічні добрива. У світовому експорті хімічних виробів Німеччині частка досягла 50%.

Виключне значення набуло залізничне будівництво. Вже в 70-ті роки в Німеччині була створена мережа залізниць, причому будувалися не тільки магістральні лінії, але і підїзні шляхи до промислових підприємств. У результаті широкого залізничного будівництва досягли розквіту гірничозаводської промисловості, а також транспортне машинобудування. Німеччина стала найбільшим експортером залізничного устаткування. Будівництво транспортних шляхів значно здешевило перевезення.

Процеси концентрації та монополізації

У структурі промисловості Німеччини почали переважати галузі важкої промисловості, тобто групи «А», а також великі підприємства. Такі зрушення вели до концентрації істотною виробництва і капіталу, а отже, і їх монополізації. За останні 20 років XIX ст. число великих підприємств (понад 1000 робочих) у Німеччині зросла в чотири рази. Про укрупнення підприємств можна судити за наступними даними. У камяновугільної промисловості в 1850 р. в середньому на одну шахту припадало 62 людини, а в 1910 р. - 2131 чоловік. У металургійній промисловості середня кількість робітників на одну домну збільшилася в 32 рази, а річна продукція - у 263 рази.

Таким чином, до вирішальних галузях виробництво концентрувалася на великих фабриках і заводах.

Особливістю процесу монополізації у цій країні було утворення переважно картелів і синдикатів.

Після кризи 1893 процесів концентрації та монополізації посилилися, особливо у нових галузях - хімічної, електротехнічної. У електротехнічної галузі зявилися і панували, поділивши сфери впливи, "Загальне електричне товариство» (АЕГ) і «Сіменс-Гальське і Шуккерт». Хімічна промисловість була в основному під контролем концерну «І. Г. Фарбеніндустрі ». Сталеливарна Крупна фірма, що займається виробництвом озброєння, тривалий час була «сімейної монополією», а згодом була перетворена на акціонерне товариство. Морське торгове і пасажирське судноплавство майже повністю контролювалася двома найбільшими товариствами - «Гамбург-Америка» і «Північнонімецький Ллойд».

Загальне число монополістичних обєднань становило в Німеччині напередодні Першої світової війни близько 600.

Поряд з монополізацією промисловості і транспорту йшов процес концентрації і централізації банків, їх зрощення з промисловим капіталом. До 1913 р. тут вже панували девять потужних берлінських банків, найбільші з яких «Німецький банк» і «Облікова суспільство», концентровані половину банківських вкладів в Німеччині. Про встановлення панування фінансової олігархії говорить той факт, що в 751 промислової компанії керівниками цих були представники банків. Наприклад, Німецький банк був представлений у 200 промислових підприємствах. «Некоронований король» у Німеччині - Крупп, Тіссен, Кірдорф, Балліна чи інші - зосередили у своїх руках економічну міць країни. Загальний прибуток монополій склала в 1913 р. 15 млрд марок.

Населення

Зростання індустріальної могутності Німеччини зумовив розвиток міст і зростання міського населення. У 1870 р. у містах проживала лише третя частина населення, а у 1910 р. - вже 60%. Основну частину міського населення становили тепер особи найманої праці. Армія робітничого класу досягла в 1907 р. 18 млн. чоловік. Однак у Німеччині заробітна плата робітників була нижчою, ніж в Англії і США, що обумовило вузькість внутрішнього ринку та низьку купівельну спроможність мас. Вузькість внутрішнього ринку змушувала німецький капіталізм до активної ролі на зовнішньому (світовому). Крім того, необхідність зовнішньоторговельного обороту викликалася недоліком деяких видів сировини індустрії для німецької (нафти, залізної руди, лісоматеріалів, вовни, хліба, бавовни).

Зовнішня торгівля

У цей період Німеччина утвердилася на світовому ринку. Обсяг зовнішньої торгівлі Німеччини за 1870-1913 рр.. ріс значно швидше, ніж Англії та Франції. Особливо збільшилися обсяги експорту електротехнічних виробів, хімічної промисловості і машинобудування. У світовому експорті електротехніки і хімікатів її частка досягла 50%, а виробів машинобудування - 1 / 3. Це означало, що вироби цих галузей зайняли на світовому ринку перше місце.

Вивіз капіталу грав у зовнішньоекономічній сфері Німеччини підлеглу роль. Однак за 1901-1913 рр.. експорт капіталу зріс майже в чотири рази. Напрямок експорту німецького капіталу збігався з географією вивезення промислових виробів. Оскільки Німеччина відчувала нестачу деяких видів промислової сировини, то перед Першою світової війни 60% в її імпорті складала сировину. Імпорт за обсягом трохи перевищував експорт, у якому вартість машин та інших готових виробів становила 73%.

Німецькі монополії активно брали участь у міжнародних монополістичних угоди.Наприклад, в 1907 р. був укладений договір між АЕГ і американській компанією "Дженерал електрик», утворений міжнародний картель торгового судноплавства з «Міжнародної компанією морської торгівлі» Моргана. Підписано договори про рейковому картелі, про цинковому синдикаті та ін Перед Першою світовою війною німецькі монополії брали участь у 100 міжнародних документах.

Розвиток сільського господарства

На відміну від промислового сектора розвиток сільського господарства в Німеччини в останній третині XIX ст. проходило більш повільними темпами, які поступалися американським. У Німеччині зберігалося велике юнкерське (поміщицьке) землеволодіння, що особливо сильною концентрацією воно відрізнялося у Східній Німеччині - Пруссії, Померанії, де великі поміщицькі господарства займали від 1 / 3 до 1 / 2 всієї оброблюваної землі. Найбільші володіння мала царююча династія Гогенцоллернів і потомствених феодальних будинків, включаючи Бісмарків, Бюлов та ін

Наприкінці XIX-початку XX ст. диференціація сільського населення в Німеччині тривала. Наприкінці XIX ст. великі господарства становили 13% від загальної кількості, володіли а вони 70% всієї оброблюваної земля. Тут вже застосовувалися машини, мінеральні добрива, господарства перейшли на плодосменний сівозміну, розлучався худобу поліпшених порід. Розширення тваринництва вело до збільшення посівів кормових трав. Здійснювався перехід до технічних культур та городництва. Створювалися переробні підприємства - винокуріння, цукрові заводи. У результаті аграрного кризи 70-90-х років помітно підвищилася інтенсивність землеробства. В відміну США від орендарями землі були не-капіталісти фермери, а селяни. І в ряді районів за роки кризи рента навіть підвищилася, що ще більше погіршило становище селян. Селянські господарства (навіть міцні), виснажені податками, земельною рентою лихварської і заборгованістю, не могли вкладати значні кошти у виробництво. Все це стримувало розвиток аграрного сектору Німеччини.

У 1880 р. для підтримки сільського господарства держава прийняла закон, спрямований на обмеження свавілля лихварів. Передбачалося створення спеціальних агрономічних товариств, дослідних станцій, сільськогосподарських шкіл. Організовувалися сільськогосподарські товариства для взаємного кредитування та використання дорогої сільськогосподарської техніки на паях. Найбільшим був «Імперський Союз сільськогосподарських товариств» (1909), який обєднав 13 тис. кредитних товариств, 1 млн. членів і мала річний оборот 4,5 млрд. марок.

Створення Пангеманского союзу

Однак аграрний сектор стримував загальне розвиток Німеччини. Країна з експортера хліба перетворилася на його імпортера. Залежність Німеччини від імпорту бавовни, вовни, шкіри стримувала розвиток легкої промисловості. І якщо в США в цей період була висунута теория американської винятковості, то Німеччині - ідея про «нестачу» життєвого простору.Німеччина створює пангерманської союз і починає підготовку за переділ світу.

Таким чином, під кінець XIX ст. германська промисловість, важка особливо, переросла рамки внутрішнього ринку - вона не мала достатніх запасів сировини та збуту своїй продукції. В неї не було великої кількості колоній, які могли б забезпечувати її дешевою сировиною і куди Німеччина могла б безмитно вивозити товари. Тому їй доводилося зіштовхуватися з жорстокою конкуренцією та для перемоги у цьому змаганні боротися за підвищення якості своїх товарів.

Ці фактори пояснюють крайню агресивність німецького капіталізму і його зовнішню експансію, що й привело до Першої світової війни.