Економіка соціалістіческіхстран на четвертому етапі (+1970 - середина 80-х рр..)
Крізіса1973 Роль-1974р. Країни РЕВ
У ці роки робилися спроби розвязати господарські проблеми соціалістичних країн шляхом модернізації адміністративної системи господарювання, не вдаючись до радикальних змін. Вичерпання екстенсивного зростання ресурсів змусило країни Східної Європи вдатися до використання закордонних кредитів.
Великий вплив на розвиток соціалістичних країн зробив світова енергетична криза 1973-1974 рр.., Що виразився в зростанні цін на нафту.
Західні країн, намагаючись послабити залежність від імпорту сировини і палива, оперативно перебудовували народногосподарські структури шляхом впровадження ресурс - і енергозберігаючих технологій (як виробництво мікропроцесорів) та біотехнологій, а невичерпні за тодішніми уявленнями запаси ресурсів в СРСР плюс неповоротка система ціноутворення у взаємній торгівлі позбавляли країни РЕВ стимулів до усіляких таких новацій. Це обернулося серйозним відставанням на ключових напрямах науково-технічного прогресу.
1) Країни РЕВ не відчували на собі підвищення цін на нафту, тому що основний постачальник - СРСР експортував до країн РЕВ нафту і нафтопродукти за цінами істотно нижче світових.
2) Неринкова економічна система виявилася неспроможною сприйняти плоди нового етапу науково-технічної революції. Між розвинутими західними країнами, з однієї сторони, і соціалістичними і більшістю країн, що розвиваються - з іншого, виник і почав збільшуватися розрив не просто у рівнях і темпах зростання, а в структурі економіки.
Всередині РЕВ почали виявлятися суперечності. Країни, які проводили найбільш радикальні реформи економічні, Угорщина і Чехословаччина, а також Югославія, повязана з РЕВ низкою спеціальних угод, ставили завдання більш активного включення у світовий ринок. Зовнішньоекономічний оборот цих країн розпався на два потоки: найбільш якісна та конкурентоспроможна продукція йшла на західні ринки, а решта експортувалася по каналах РЕВ. Однією з найбільш гострих проблем був питання про світові ціни. Країни - експортери готової продукції вважали себе несуть збитки від реалізації товарів за заниженими цінами. У результаті посилення цих суперечностей частка РЕВ в зовнішньоторговельному обороті країн Східної Європи стабілізувалася (60% в 1960 р.) і почала знижуватися, склавши до початку 70-х 50-55%.
Проблеми, що встали перед РЕВ, вимагали зміни форм його діяльності. У 1971 р. була прийнята Комплексна програма соціалістичної економічної інтеграції.Ставилося завдання розвитку вищих форм економічної інтеграції - виробничої кооперації та спеціалізації, науково-технічного співробітництва, координацію планів економічного розвитку, спільної інвестиційної діяльності. В 70-ті рр.. роль РЕВ в господарстві соціалістичних країн дещо зросла. На 1% приросту національного доходу в країнах Східної Європи припадало 1,57% збільшення фізичного обсягу товарообігу всередині РЕВ. Це відбулося внаслідок світового енергетичної кризи та посилення залежності від імпорту нафти з СРСР, а також реалізації в рамках РЕВ (згідно з прийнятою Комплексній програмі) спільних проектів (наприклад, будівництво Усть-Ілімського целюлозного комбінату, газопроводу Оренбург - Західний кордон, енергосистеми «Мир») , Протягом 1971-1978 рр.. було укладено 100 багатосторонніх і 1000 двосторонніх угод про виробничу кооперації. Найбільший розвиток кооперація і спеціалізація отримали в автомобільній промисловості.
Тим часом масштаби і форми виробничої кооперації всередині РЕВ істотно відставали від західних стандартів. Цей розрив збільшувався внаслідок несприйнятливості неринкового господарства до НТР. Наприкінці 70-х рр.. була зроблена ще одна спроба модернізувати діяльність РЕВ: почали розроблятися довгострокові цільові програми економічного співробітництва.
Протягом 80-х рр.. відбувалося послідовне наростання проблем всередині СЕВ. Криза РЕВ і припинення його діяльності визначили ряд факторів:
1) Не був подоланий барєр початкової міжгалузевої схеми розподілу праці, що базується переважно на інтересі партнерів до радянського сировини, не дивлячись на неодноразово вживали спроби впровадити технологічну модель співпраці. Наприклад, рівень розвитку кооперації СРСР з країнами РЕВ в області машинобудування було в чотири-шість разів нижче, ніж у торгівлі між західними країнами.
2) В рамках РЕВ формувалися «тепличні» умови для розвитку звязків взаємних. Будучи закритими від усього іншого світу (правда, не завжди за незалежних від нас причин), виробники країн РЕВ не відчували на собі дію головного двигуна науково-технічного прогресу - конкурентної боротьби. Стратегічно негативну роль відіграв РЕВ в період паливно-енергетичної кризи 70-х років.
3) Загальна наростання кризових явищ в соціалістичних країнах.
4) Погіршення позицій східноєвропейських товарів на світовому ринку.
5) Безперервні розбіжності і конфлікти з приводу цін та принципів збалансованості товарообміну.
6) посилилося з другої половини 80-х прагнення повернутися до органічного для більшості країн Східної Європи (особливо таких, як Польща, ГДР, Чехословаччина, Венгрия) західному ринкового шляху розвитку. Припинення діяльності РЕВ у 1991 р. по-різному позначилося на економіці що раніше входили до нього країн. Для російського господарства припинення поставок по каналах РЕВ означало додатковий чинник поглиблення кризи. Реакція різних країн Східної Європи визначалася тим, наскільки їхнє господарство залежало від поставок сировини з СРСР та які альтернативні джерела імпорту і перспективи переходу до ресурсозберігаючих технологій у цих країнах.
Економічна система Китаю
До кінця 70-х років склалися основні риси економічної системи Китаю.Вона охоплювала фінанси, банківська справа, управління працею і заробітною платою, контроль над цінами та розподілом продукції. Її характерна особливість - надцентралізація.Тотальної була роль держави в економіці і інших сферах життя суспільства.
Держава забезпечувало підприємства засобами виробництва і закуповувало всю їхню продукцію за цінами, які саме і встановлювала. Держава повністю вилучало всі доходи підприємства і покривало їхні витрати.
Заперечувалися роль ринку і товарна Економіка. Звичайним став товарний дефіцит. У життя послідовно втілювався принцип зрівняльності ( «всі їдять з одного казана").
У країні зберігалася карткову систему на промислові й сільськогосподарські товари і строго нормувалося продовольство. Росли ціни в державній торгівлі, на ринках ціни були на пять-сім разів вище за державні. У країні існував «чорний ринок», масовим явищем стала спекуляція.
Головними методами, за допомогою яких забезпечувалося вплив на економіку, були військово-адміністративні та примусові заходи й використання армії. На нарощування військового потенціалу витрачалися понад третина державного бюджету (створення ракетно-ядерного комплексу та розширення військового виробництва, будівництво військових споруд). У другій половині 70-х рр.. в Китаї спостерігалися значні економічні труднощі. У 1977 р. обсяг промислового виробництва не досяг рівня 1975 р., скоротилася продукція сільського господарства, різко виріс імпорт продовольства, знизився життєвий рівень.
Курс на реформи був прийнятий у грудні 1978 р. Офіційно завдання реформ були сформульовані як необхідність більш повного розкриття потенціалу соціалізму і вдосконалення його господарського механізму. З 1979 р. передбачалося проведення політики врегулювання (тобто усунення незбалансованості економіки, викликаною надмірною увагою уряду до важкої промисловості), політики перетворення (зміни економічних структур в інтересах здійснення соціалістичної модернізації країни), політики впорядкування (малася на увазі консолідація фінансових коштів на найбільш перспективних напрямах економічного будівництва) і політики підвищення (забезпечення більш високої якості продукції та планової роботи в цілому).
Перший етап реформи тривав до 1984 р., в цей час упор при проведенні перетворень робився на сільські райони. Найважливішим елементом нової політики на селі був перехід на сімейний підряд, але земля, як і раніше залишалася в загальнонародної, тобто державної власності. Для виробничих сільськогосподарських бригад запроваджувалася "система відповідальності» за результати праці, на яку до 1984 р. перейшли 99% усіх виробничих бригад, вирішувалися підсобні селянські промисли. Перехід на сімейний підряд викликав сплеск трудової активності селянства. За шість років (1979-1984) щорічні збори зерна у Китаї зросли з 300 до 400 млн. т. Удвічі збільшилися збори бавовни і олійних Культур.
До середини 80-х рр.. Китай став найбільшим у світі виробником зерна, бавовни, рапсу, сахароносних культур, арахісу, соєвих бобів, чаю, мяса, володарем самого численного в світі поголівя худоби. Підвищився рівень життя народу. З урахуванням зростання цін доходи на душу населення Китаю збільшилися майже в два рази. У цей період в економіку почав залучатися іноземну капітал. До 1982 р. у Китаї існували шість «спеціальних зон», де іноземцям були надані пільги. Загальна сума капіталовкладень в іноземні і спільні підприємства обчислювалася сумою понад 1,5 млрд. дол Особливо активно Китай розвивав співпрацю з США, Японією і Західною Німеччиною.
З прийняття в 1984 р. постанови «Про реформу господарської системи» у Китаї почався другому етап господарських реформ. Реформа передбачала створення планової системи, в основі якій свідоме використання закону вартості, і ставила за мету розвиток соціалістичної товарної економіки, встановлення раціональної системи цін шляхом забезпечення свободи дії економічних важелів при посиленні керівної ролі комуністичної партії.
Підприємствам дозволялося купувати на ринку обладнання та сировина і продавати додатково вироблену продукцію, що не включена в план підприємства, а іноді і частина планової продукції. З частини прибутку, що залишається у підприємства, формувалися фонди заохочення.
Дозволяє діяльність невеликих приватних і колективних підприємств, кустарних майстернях, переважно у сфері торгівлі та обслуговування.
В результаті у другій половині 80-х років Китай вийшов на перше місце в світі по валовому виробництву бавовняних тканин і цементу, на другий - з випуску телевізорів і видобутку вугілля, на третьому - з виробництва сірчаної кислоти і хімічних добрив, па четверте - з виплавки сталі.
Були створені нові галузі промисловості: виробництво металургійного та шахтного устаткування, авіаційна, автомобільна, верстатобудування, кольорова металургія, ядерна та космічна енергетика, виробництво схем і ЕОМ. Питома вага промисловості у валовому національному продукті збільшився з 25,2% в 1949 р. до +53,7% у 1985 р.
При цьому залишилася незмінною головна роль держави. Воно контролювало запаси найважливіших для товарів народного господарства, здійснював єдині заходи з постачання міських і сільських ринків всієї країни, координувало відносини між різними сферами торгівлі, здійснювало розподіл товарів між населеними пунктами.
Активно проводилася політика розширення звязків із зарубіжними країнами. Почала проводитися політика відкритих дверей.Були відкриті 14 морських портів.
З 1979 р. Економіка соціалістичного Китаю розвивалася приголомшливими темпами, приростаючи в середньому більш ніж на 10%, а в окремі періоди - на 13 - 14% щорічно, що вимагало навіть проведення спеціальної політики та підтягування тилів інфраструктури і деякого зниження приросту вало-лівого внутрішнього продукту (ВВП) для «зменшення перегріву економіки».
За два десятиліття політики реформ і відкритості збільшився ВВП у порівнянні з 1978 р. в 5,92 рази (!), Що означає практично майже шестиразову збільшення за 20 років економічного потенціалу країни. В 7 разів вдалося підвищити продуктивність праці у землеробстві, а річне виробництво зерна довести до 500 мільйонів тонн.