Економіка Великобританії

Особливості розвитку після Першої Світової війни

В Англії також, як і в США, в період першої світової війни спостерігалося інтенсивний розвиток етатистським тенденцій і їх ослаблення в 1919 - 1929гг. Англія, як країна-переможниця в деякій мірі компенсувала значні втрати, понесені в ході війни. У той же час, технічний застій у промисловості, пасивний зовнішньоторговельний баланс, відчутних втрат англійського торгового флоту і багато інших фактори визначили тривалий період млявого розвитку народного господарства країни, аж до початку світової кризи. До того ж, позиції англійського капіталу на світових ринках були послаблені в результаті експансіоністської політики США більш того, Англія виявилося їх боржником (4 млрд. дол).

На тлі настільки сумної загальної картини в порівнянні з періодом просперіті в США в Англії проте відбувалося розвиток найбільш передових галузей промисловості (хімічної, автомобільної, електротехнічної, авіаційній та ін.) Стагнацією ж були охоплені старі галузі - суднобудування, металургія, вугледобувна і текстильна. У основному недолік капіталів, настільки необхідних для модернізації цих галузей, була викликана перетіканням їх за кордон у пошуках більш високих прибутків. Саме брак інвестицій не давала можливості англійської промисловості перейти до нових форм виробництва (масового, поточному), знижувати витрати, а отже, і робили товари більш конкурентноздатними, як це відбувалося в США. Усвідомлюючи марність погоні за лідером у цьому напрямку, Англія дуже розумно зробила наголос на виробництво високоякісного, не масових, а дорогих товарів, орієнтованих на заможних покупців, що дозволило її виробникам зберегти за собою досить прибуткову нішу на зовнішньому і внутрішньому ринках.

Витіснення Англії з зовнішніх ринків товарів масового попиту сприяло посилення протекціоністських тенденцій у світовій торгівлі, тоді як уряд країни продовжувало дотримуватися в цілому принципу фрітредерства. Крім того, країна поступово поступалася товарні ринки через виразною переорієнтації англійського уряду на збереження лідерства Англії в банківській сфері. Так, у 1925 уряд провів ревальвацію англійської валюти за рахунок введення золотого стандарту фунта стерлінга. Хоча цю подію і сприяло зростанню курсу фунта, але здорожчання англійських товарів зачепило інтереси промисловців-експортерів.

Велика депресія в Англії

Кризові явища в економіці Англії були відзначені на початку 1930 р., тобто трохи пізніше, ніж у ряді інших країн. У первісний період в правлячих колах країни не було єдності щодо антикризової програми. Лейборістсткое уряд, прагнучи виконати передвиборчі обіцянки, схильне було збільшувати бюджетні витрати для полегшення положення широких верств населення, малозабезпечених і безробітних, в основному за рахунок посилення податкового пресу на достойників. Подібна політика зустріла серйозний спротив з боку останніх і змусила Дж. Макдональда в серпні 1931 р. сформувати новий кабінет з консервативною більшістю. Поворот в антикризовій політиці отримав обгрунтування в доповіді королівської Комісії з національної економії під головуванням фінансиста Дж. Мея. Керуючись ліберальними принципами, новий англійський уряд спочатку спробував посилити опосередковане втручання, прагнучи зберегти перш за все стійкість фінансової системи країни за рахунок забезпечення бюджетної рівноваги. При одночасному збільшенні прямих і непрямих податків відбулося різке скорочення бюджетних витрат за соціальними статтями, заробітної плати державним службовцям, асигнувань на громадські роботи, допомога з безробіття.

Крім того, уряду консерваторів удалося одержати великий зовнішню позику (80 млн. фунтів стерлінгів) з метою відновлення платіжного балансу.

Антикризові заходи

Важливим заходом стало скасування до вересні 1931 р. золотого паритету національної валюти, у результаті чого відбулася девальвація фунта. За Великобританією змушені були послідувати країни, що входили в так званий стерлінгових блок (25 держав-країни Скандинавії, Голландія, Португалія, Аргентина, Бразилія та інші, включаючи британські колонії і домініони), які встановлювали курс своїх валют на основі курсу англійського фунта. Крім цього, країни блоку передавали свої валютні резерви Англії в загальний фонд блоку, що забезпечило країні чималі переваги від даної операції. Члени блоку, орієнтуючись на стерлінг, були вимушені купувати товари англійські і одночасно постачати для Англії переважно сировинні і продовольчі товари.

У відносинах з країнами-конкурентами, зберігається певна час золотий паритет національних валют (США, Франція, Німеччина, Італія та ін), Англія отримала перевагу за рахунок підвищення цінової конкурентоспроможності своїх товарів, що сприяло у свою чергу посилення політики протекціонізму в цих країнах. У силу останньої обставини і Великобританія нарешті відмовилася від принципу фрітредерства, перейшовши до політики жорсткого протекціонізму.

У комплексі з іншими антикризовими заходами вже до кінця 1933 Англії вдалося досягти стабілізуючого ефекту. Як бачимо, це відбувалось в основному за рахунок використання наявних у Великобританії переваг у відносинах з іншими країнами, за рахунок запобіжних кроків на зовнішньому ринку і досить жорсткого внутрішнього економічного курсу, що відрізняло її антикризову політику від «Нового курсу» Рузвельта. Слід відмітити, що вже в 1934 р. жорстка бюджетна політики економії починає кілька помякшуватися, про що свідчить зростання заробітної плати, відновлення урізаних допомоги з безробіття, зниження розміру прибуткового податку та інші заходи, що сприяли помякшення соціальних суперечностей.

Почався в 1934р. підйом підкріплювався суттєвими державними асигнувань на розвиток галузей, повязаних з виробництвом озброєння (автомобілебудування, авіаційна, радіопромисловості та ін.) Поряд з цим заходи уряду з оздоровлення фінансової системи, жорстка політика протекціонізму сприяли притоку інвестицій в ряд старих галузей економіки (суднобудування, металургія), що втім істотно не змінило що були внутрішньогосподарські диспропорції, а вугільна і текстильна галузі промисловості продовжували стагнувати.