Країни, що розвиваються як фактор зростання всесвітнього господарства

Країни, що розвиваються займають важливе місце у світовому співтоваристві - на їхню частку припадає близько 80% населення Землі і близько 70% її території. Ці держави є периферією світової капіталістичного господарства. Вони відрізняються низьким рівнем розвитку продуктивних сил, який, у свою чергу, знаходить відображення й у показниках, які фіксують реальне економічне становище, і в залежності від розвинутих індустріальних країн, і в продовженні розвитку звязків за старою моделлю «готові вироби - сировина». Країни, що розвиваються характеризують багатоукладність економіки і подвійність економічної структури, яка полягає у розвитку сільського господарства і ремесла, з однієї сторони, і сучасної промисловості, з іншого. У всіх цих країнах спостерігається залежність соціально-економічного та політичного розвитку від світового капіталістичного господарства, від реалізації своєї сировинної продукції на світових ринках. Ключові позиції в економіці займає іноземний капітал.

Стратегія розвитку

Масштабність поставлених країнами, що розвиваються цілей обумовила участь в їх розробці не тільки національних, а й міжнародних організацій, перш за все спеціалізованих органів ООН. Міжнародна стратегія на перше десятиліття розвитку, тобто на 60-ті рр.., була сформульована як ООН концепція «наздоганяючого розвитку».Найбільший внесок у розробку цієї концепції внесли У. Ростоу, П. Розенштейн-Родан, Р. Нурксе та ін Практичні рекомендації на перше десятиліття передбачали розвиток звільнилися країн темпами на рівні 5% на рік. Однак ця концепція не враховувала специфіки країн, що розвиваються, тому була приречена на невдачу.

Теоретичне обгрунтування стратегії на друге десятиліття розвитку склала концепція «основних потреб».X. Ченері, І. Адельмана, Р. Робінсона. Концепція передбачала збільшення інвестицій в економіку, підвищення зайнятості в традиційних секторах економіки, збільшення державної допомоги бідним верствам населення. Установки концепції втілилися в планах економічного розвитку країн, що розвиваються, але вразливим елементом стратегії виявився її зовнішньоекономічний аспект. Країни, що розвиваються вже не хотіли миритися з становищем відсталою і залежною периферії в капіталістичному міжнародному поділі праці.

Теоретичне обгрунтування стратегії 80-х років склали три концепції: основних потреб, колективної опори на власні сили і нового міжнародного економічного порядку.Вони орієнтують «периферію» на прискорену інтеграцію з промислово розвиненими державами, в якій країнам, що розвиваються відводиться роль постачальника ресурсів і амортизатора в кризові періоди. Жодна із запропонованих концепцій не давала теоретичного відповіді на питання про способи подолання слаборозвинений.

В результаті установки стратегії 80-г, як і попередні, виявилися практично нездійсненними вже з самого початку його реалізації. Склалася кризова ситуація у сфері їхніх зовнішнього фінансування, зростання державного боргу, посилилася диференціація країн, що розвиваються.