Процеси інтеграції

Інтеграція. Європейський Союз

Уже до кінця Другої світової війни, в 1944 г., в Європі почали здійснюватися ідеї європейської економічної інтеграції. Першою спробою стало рішення урядів Бельгії, Нідерландів та Люксембургу, що знаходяться у вигнанні в Лондоні, про створення з 1 січня 1948 митного союзу, згодом відомого під назвою Бенілюкс.Сторони також висловили бажання надалі перетворити цей союз у економічний за типом Бельгійсько-Люксембурзького економічного союзу, що існував з 1921 р. У 1949-1950 рр.. були скасовані обмеження на імпорт промислової продукції, а до середини 50-х в рамках Бенілюксу могли вільно поводитися робоча сила і капітали. Досвід Бенілюксу виявився успішним, він мав послідовників.

У березні 1948 р. їх приклад наслідували Франція і Італія, які утворили митний союз Франсітал.Тоді ж США і Великобританія, що прийняли рішення про міжнародний контроль важкій промисловості Німеччини, створили міжнародну адміністрацію, до якої увійшли представники не тільки від США і Великобританії, але і від Франції, ФРН та країн Бенілюксу. Як ми бачимо, у Західній Європі під другій половині XX століття міждержавні звязки починають переростати в міжнародну економічну інтеграцію.

Міжнародна економічна інтеграція - це процес господарсько-політичного обєднання країн на основі розвитку глибоких стійких взаємозвязків і розподілу праці між національними господарствами, взаємодії їх відтворювальних структур на різних рівнях і в різних формах.

Офіційно до 1 листопада 1993 провідна інтеграційна угруповання західноєвропейських країнах називалася Європейським Співтовариством (ЄС), так як вона зявилася після злиття в 1967 р. органів трьох раніше самостійних регіональних організацій:

1) Європейського обєднання вугілля і сталі (ЄОВС). 18 квітня 1951 Франція, ФРН, Італія та країни Бенілюксу підписали Паризька хартія про створення з 25 липня 1952 цієї організації;

2) Європейського економічного співтовариства (ЄЕС). 25 березня 1957 Франція, ФРН, Італія та країни Бенілюксу підписали Римський договір, що передбачає створення з 1 січня 1958 ЄЕС і Європейського співтовариства з атомної енергії (Євратом). З 1973 р. у ЄЕС увійшли Великобританія, Ірландія, Данія, з 1981 р. - Греция, з 1986 р. - Португалія й Іспанія, з 1995 р. - Швеція, Австрія, Фінляндія;

3) Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ). Підписана Стокгольмська конвенція 4 січня 1960 сімома державами Європи: Великобританії, Норвегії, Швецією, Данією, Австрією, Швейцарією та Португалією. У жовтні 1991 р. ЄС і ЄАВТ досягли угоди про створення Європейського економічного простору (ЄЕП), що обєднує 19 країн Арктики від до Середземного моря. ЄАВТ - основний торговий партнер всіх країн ЄС (на її частку припадає 27% експорту і 35% імпорту ЄС).

22 січня 1973 Норвегія покинула спільноти після того, як населення більшість цієї країни на референдумі 26 Листопада 1972 висловилося проти цієї акції.

Римський договір 1957 р. представляв собою лише каркас, який повинен був наповнитися конкретними рішеннями та ініціативами. Сам по собі він був лише хронологічній схемою, розділеної на три стадії. Перший ступінь передбачала протягом 12 років усунення митних зборів та встановлення спільного зовнішнього тарифа. Цей процес розвивався настільки успішно, що митний союз був оформлений раніше запланованого терміну - 1 липня 1968

Створення митного союзу спричинило виникнення цілої серії специфічних європейських інститутів: Європейської комісії і Ради міністрів у Брюсселі, Суду в Люксембурзі і Європейського парламенту в Страсбурзі.

Після створення митного союзу і гармонізації політики в економічній області Римський договір передбачав на другій стадії повну економічну інтеграцію. Економічна інтеграція означає існування як митного союзу, так і забезпечення "чотирьох свобод руху»: товарів, що послуг, капіталів та робочої сили, тобто утворення єдиного ринку без кордонів при скоординованої макроекономічній політиці. Формування ж єдиного ринку неминуче штовхає країни до введення єдиної валюти.

Основою для цього стала процесу Єдина сільськогосподарська політика (ЕСП), прийнята після довгих переговорів лише в 1967 г, ЄСП фінансувалася Європейським фондом сільськогосподарських гарантій та орієнтації (ЕВСГО), створеним в 1962 р. за рахунок внесків країн-учасників, до яких згодом додалися і власні ресурси фонду. У Фонду виявилися високі витрати, повязані із забезпеченням «цін підтримки» для скуповування надлишків на ринку. Великих коштів вимагав та довгострокове фінансування аграрної структурної політики Спільноти, метою якої поряд з короткостроковою політикою підтримки цін була і довгострокова стратегія розвитку європейського сільського господарства. Монетарні умови та інфляція, що розвиваються неоднаково в різних країнах, засмучують аграрного ринку систему.

Ще більше проблем між членами Співтовариства у транспортній сфері. Знадобилися великі зусилля, щоб відрегулювати ринок транспортних послуг.

Більш плідними виявилися зусилля по створенню загального бюджету Співтовариства. У 1977 р. він становив 0,7% від ВНП країн ЄЕС. Надходження до нього йшли і від імпортних мит і внесків до ЕСП і від безпосередніх виплат країн-членів, а з 1 січня 1979 р. і 1% від податку на додану вартість переводився в бюджет ЄЕС.

90-ті роки ознаменувалися новим розширенням ЄЕС, перш за все за рахунок країн Європейської асоціації вільної торгівлі. З 1994 р. діє Європейський економічний простір ЄС-ЄАВТ. На основі Європейських угод асоційованими членами ЄС нині є також країна Східної і Центральної Європи.

За оцінками експертів ЄС, переваги інтегрованого економічного простору можуть проявити себе повністю при умові паралельного створення валютного союзу.Економічний та валютний союз також проходять кілька етапів розвитку. На першому забезпечується функціонування єдиного ринку, на другому етапі координація політики поступово призводить до зближення основні економічні показників і лише на третьому етапі вводиться єдина валюта і формується єдиний центральний банк.

З листопада 1993 р. набрала сили Маастрихтська угоду про створення Європейського політичного, економічного і валютного союзу - Європейського союзу (ЄС), договір про створення якого було підписано в 1992 р. Основні положення договору передбачали введення з 1 січня 1999 р. єдиної валюти євро, вироблення спільної зовнішньої політики, підвищення ролі Європарламенту, співробітництво в галузі безпеки, імміграції, надання політичного притулку, а також запровадження європейського громадянства. Фундаментом Маастрихтського договору є програма єдиного внутрішнього ринку, переважно завершена до 1993 р.

У ЄС розроблені критерії, яким повинні відповідати країни, які мають намір перейти на єдину валюту. Законодавчо визначені і фінансові ресурси у формі так званого Фонду зближення. Крім того, юридично оформлений процес координації макроекономічної політики. З 1 січня 1994 діють схвалені Радою ЄС «Основні напрями економічної політики», яким повинні керуватися усі країни - члени Співтовариства.

Таким чином, Західна Європа зробила суттєвий крок до економічної і політичної інтеграції та в якійсь формі Маастріхт сформував як реальність західноєвропейську конфедерацію.

ЄС обєднує 6% населення Землі, 340 млн. жителів, що проживають на майдані 327 млн. км2.

Він робить більше, ніж США. Його промислова продукція складає 90% від загальноєвропейського виробництва. З 1 січня 1999 одинадцять країн ЄС перейшли до єдиної євровалюти євро (крім Англії, Бельгії, Швеції та Греції). У ЄС одинадцять офіційних мов. Найбільш важливу роль в ЄС відіграє малий трикутник: Німеччина, Франція, Англія.

Північноамериканська асоціація вільної торгівлі

Іншим практичним прикладом міжнародної інтеграції є Північноамериканська асоціація вільної торгівлі (НАФТА). У 1992 р. було підписано угоду між США, Канадою і Мексикою про створення спільного північноамериканського ринку, що набула чинності з 1 січня 1994

Договір передбачає поступове зниження і до кінця сторіччя повну ліквідацію митних обмежень у взаємній торгівлі. Але й до виникнення НАФТА ця торгівля йшла досить інтенсивно. Канада-перше, а Мексика-третє за значенням США ринок для (на другому місці - Японія). Особливо бурхливо прогресують звязку між США і Мексикою, наприклад, з 1987 р. по 1992 рр.. американський експорт до Мексики збільшився в середньому на 23% на рік. У 1992 р. Мексика стала другим за значенням споживачем промислових товарів із США.

Якщо проаналізувати суть основних положень угоди і порівняти їх з документами Євросоюзу, то очевидно: демонтуються не тільки митні барєри, НАФТА відкриває шлях до створення єдиного континентального ринку для вільного пересування товарів, послуг, капіталу та робочої сили. Йде процес «вирощування» взаємопроникнення великого капіталу на всій території північноамериканського континенту. У цьому сенсі континент стає одним з трьох економічних центрів, здатним домінувати над іншими двома центрами сили (Західною Європою і Японією).

В даний час активізувалася діяльність організації Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва, проглядається курс Японії на створення свого роду Азіатського спільного ринку, йдуть переговори про створення Східно-Азійського економічного співтовариства.