Зростання економічної потужності США

У результаті Другої світової війни економіка низки країн, і перш за все Японії і Західній Німеччині, була на довгий час дезорганізована. Значно ослабли позиції Франції та Великобританії. Війна деформувала або навіть вивела повністю з ладу ринкові механізми регулювання капіталістичного відтворення, спостерігався занепад господарського життя багатьох країн.

США - єдина країна світу, чия економіка вийшла з Другий світової війни значно зміцніла. Більш того, за роки війни національний доход країни зріс в два рази. Після війни на частку США доводилося 60% промислової продукції, 2 / 3 золотого запасу та 1 / 3 експорту капіталістичного світу. Відомий бельгійський історик і економіст Герман Ван дер Bee зазначав: «Сполучені Штати вийшли з війни виразно посилилися». Тому відразу після війни країна змогла швидко і успішно переорієнтувати свою економіку на випуск мирної продукції. До середині 1947 р. цей перехід був завершений. Основу його склали такі чинники: хороша організація державного управління, програми для реконверсіі солдатів, що повернулися з фронту, швидке зростання приватного споживання, таке ж швидке розширення інвестицій у запаси та обладнання, нарешті, розвиток під впливом урядової політики експорту благ і послуг. Збільшився індекс валового національного продукту (ВНП) США.

Технологічне перевага і найвища продуктивність праці, рясні прибутку дозволяли фінансувати нові капіталовкладення як в середині країни, так і за її межами.

У післявоєнній зовнішньоекономічній політиці США особливе місце займає Західна Європа. У свої звязки з цим регіоном у США пройшли за післявоєнний період шлях від патронування до взаємин відносного рівності.

План Маршалла «Нові рубежі»

На цьому етапі США доклали значних зусиль з соціально-економічної стабілізації своїх західноєвропейських союзників. 5 червня 1947 в якості «програми відродження Європи» після Другої світової війни був представлений план Маршалла, названий так на імя його розробника - держсекретаря США Дж. Маршалла. Планом передбачалося виділення на певних умовах позик і кредитів. У плані Маршалла погодилися брати участь +16 європейських країн. З квітня 1948 р. по лютий 1952 країни Західної Європи (Англія, Франція, Голландія, Іспанія, Західна Німеччина) отримали 17 млрд. дол за планом Маршалла. Одночасно з цим американський бізнес вигідно скуповував західноєвропейські підприємства.

Для проведення в життя плану щодо зміцнення позицій західноєвропейського капіталізму, утвердження в регіоні впливу американського була створена спеціальна Організація Європейського економічного співробітництва (ОЕЕС) *, яка здійснювала контроль за розподілом засобів і умовами їх використання.

Певний вплив на американську економіку зробила війна в Кореї (1950-1953): збільшився обсяг промисловості, що працює на військові потреби, зросла зайнятість населення. У промисловість США було інвестовано до 30 млрд. дол, тобто більше, ніж за всю Другу світову війну.

Незважаючи на сприятливу економічну конюнктуру, війна в Кореї, США що принесла 54 тис. загиблих і 103 тис. поранених, була непопулярна в країні. Це призвело до ураження демократів на 1952 виборах

Республіканська адміністрація спиралася в економіці на монетаристської політики.За допомогою фінансових вогнищ регулювання вдалося подолати економічну спад 1953 - 1954 рр.. і третю повоєнну рецесію 1957-1958 рр..

У перші післявоєнні десятиліття лідируюче становище США у світовому капіталістичному господарстві було безперечно. Але економічний підйом Західної Європи і промисловий ривок Японії істотно змінили цей стан.

У другій половині 50-х рр.. на економіку США зробила великий вплив науково-технічна революція. Складовими НТР стали автоматизація виробництва, використання ЕОМ ", інтенсифікація та концентрація виробництва. Як наслідок цього - прискорений розвиток виробництва і поліпшення якості життя, з одного боку, зростання безробіття, зниження темпів економічного зростання.

Нові завдання, що стоять перед державою, знайшли віддзеркалення в програмі «Нові рубежі» Дж. Кеннеді на початку 60-х рр.. Програма була розроблена групою економістів неоліберальні. Вони передбачали послідовний курс на підтримку рівноваги між пропозицією товарів і послуг і сукупними попитом з метою забезпечення безперервного збалансованого економічного зростання при високому рівні зайнятості та необхідність стабільності цін. В основі програми лежала кейнсіанська ідея дефіцитного фінансування.У 1962-1963 рр.. проводилися заходи у області соціальних програм. Було зроблено поступки представникам великого бізнесу.

Загалом політика «Нові кордони» дало позитивні результати. Індекс промислового виробництва в 1964 р. перевищив рівень 1961 р. на 20%. Частка США в валовий внутрішній продукт (ВВП) * знизилася з 44% в 1960 р. до 27% в 1980 р., в промисловому виробництві - з 35,4 до 32,9%. Помітно знизилася частка США у світовому капіталістичному експорті: з 18 до 12% за цей же період. Більшість провідних капіталістичних країн, відставали за рівнем продуктивності праці від США в 1950 р. у два-пять разів, до початку 80-х років уже майже повністю ліквідували цей розрив.

Загроза лідируючої ролі США у світовому капіталістичному господарстві сприяла прийняттю комплексу заходів, спрямованих на зміну галузевої структури виробництва, перебудови промисловості на користь наукомістких галузей, збільшення витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР), стимулювання науково-технічного прогресу.

Як видно, протягом 20 приблизно років після Другої світової війни (1948-1966) продуктивність праці збільшувалася досить високими темпами - у середньому на 3,2% на рік. Однак у період 1966-1973 рр.. ці темпи різко знизилися. Далі в динаміці продуктивності праці наступає найбільше несприятливий період (1973 - 1981), після чого послідувало деяке пожвавлення темпів зростання продуктивності праці в 80-і роки.

Перехід до «рейганоміки»

У січні 1981 р. став президентом США Р. Рейган. Що проводилася їм економічна політика, що одержала назву «рейганоміка», зявилася неоконсервативної варіантом політики, яка впродовж 80-90-х років застосовувалася у всіх розвинутих капіталістичних країнах. Вона включала в себе: скорочення соціальних програм і всіх видів податків, боротьбу з інфляцією за допомогою жорсткої кредитно-грошової політики, дерегулювання підприємницької діяльності.

Сфера діяльності федерального уряду, особливо в соціальній області, була скорочена - з 46 програм соціальних 44 були віддані у відання штатів.

У 1986 р. був прийнятий закон про прибутковий податок, що передбачає скорочення прибуткових податків громадян з 50 до 28%, податку на прибуток з корпорацій - з 46 до 34%. Прийняття цього закону сприяло стимулювання інвестиційної активності. У країні проводилася глибока структурна перебудова економіки, повязана з новим етапом НТР, спостерігалося зростання реального обєму особистого споживання і зростання державного боргу іншим країнам.

У 80-х роках США позиції у світовому капіталістичному господарстві знову усталилися: у 1986 р. на частку США припадало близько 34% промислового виробництва розвинутих капіталістичних країн (у порівнянні з 32% в 1970 р.) і 20% їх зовнішньоторговельного обороту (1970 р . - 18%).

Наприкінці 80-х рр.. економіка США вступила в період різкого уповільнення темпів зростання. Серед американських експертів немає єдиної думки про причини зниження темпів зростання продуктивності праці і відставання за цим показником від Японії і країн Західної Європи. США поступаються Японії і майже всім країнам Західної Європи та за ВНП на душу населення

Гострою економічною проблемою початку 90-х рр.. став дефіцит державного бюджету - 290 млрд. дол, зростаючий державний борг - близько 4 млрд. дол

Економічна стратегія адміністрації Клінтона Б.

Вихід із ситуації, що склалася уряд нового президента США Б. Клінтона, заступаючи на цей пост в листопаді 1992 р., побачило в помірній за масштабами бюджетно-фінансової програми стимулювання економічного зростання.

План стабілізації економіки вмикав три програми:

1) програму стимулювання економіки через збільшення числа робітників місць, на яку передбачалося 30 млрд. дол;

2) інвестиційну програму, яка пропонувала пільгове фінансування для приватних інвесторів і цільові капіталовкладення. На це виділялася 140 млрд. дол;

3) програму скорочення бюджетного дефіциту. Для виконання цієї програми адміністрація Клінтона намічала одночасне скорочення урядових витрат і підвищення податків. Програма уряду включала 150 конкретних пропозицій щодо бюджету на 1993

З метою залучення капіталів у виробничу сферу поряд з податковою реформою різко піднімалися в разі потреби облікові ставки на банківський кредит. Це відбилося на рух капіталів у міжнародному масштабі, стимулювало інтенсивний приплив в американську економіку капіталів з багатьох країн світу, що дозволило США фінансувати модернізацію своєї економіки багато в чому за «чужий рахунок». Американський економіст М. Фрідмен, фундатор монетаризму як напряму в економічній теорії, зазначав, що високий курс долара сприяв припливу капіталу і дозволив модернізувати виробництво в США. У підсумку неоконсервативної стратегія в цілому сприяла США у здійсненні структурної перебудови і технологічне переозброєння економіки значною мірою за допомогою іноземних капітальних вкладень, однак багато в чому за рахунок різкого зниження конкурентоспроможності продукції. Потім настала наступна фаза кредитної політики - зниження процентних ставок. В результаті вдалось забезпечити модернізацію економіки країни і досить стійкі темпи економічного зростання.