Особливості соціально-економічного розвитку Франції

Економічна політика Наполеона

Після поразки революції кінця XVIII в. у Франції термідоріанці закликали до влади генерала Бонапарта Наполеона. Зробивши державний переворот 9-10 листопаду (18-19 брюмера) 1799 р., він закріпив великої буржуазії владу, а в 1804 р. проголосив себе імператором.

Будучи ставлеником великої буржуазії і захищаючи її інтереси, Наполеон підтвердив буржуазні підсумки антифеодальної революції. На то були направлені прийняті цивільний, кримінальний та комерційний кодексів. Державна політика в цей період зводилась до промислового підтримки підприємництва, великих торговців і сільській буржуазії. Приватна власність оголошувалася недоторканою. Розвинуто промисловість. Хоча переважала домашня промисловість у вигляді розсіяної мануфактури, зростало число прядильних машин і централізованих мануфактур.

В початку 1800 Наполеон підтримав створення Французького банку і сам підписався на його акції. Володіючи великим тридцятимільйонні капіталом і особливими привілеями, цей банк став головним оплотом буржуазії, яка відкривши епоху засновництва інших банків як у столиці, так і в провінції.

Приплив величезних коштів здійснювався з підкорених Наполеоном територій, а також за рахунок розширення французького експорту в Європу, іноді примусового. Широка загарбницька політика Наполеона супроводжувалася збільшенням воєнних витрат. Це надзвичайно посилювало податковий гніт. Вводилися додаткові непрямі податки на сіль, тютюн та ін Численними податками обкладалися також підвладні території. Прагнучи створити колоніальну імперію, Наполеон навязував захопленим країнам невигідні їм торгові договори і встановлював безмитне ввезення своїх товарів.

Двояку роль в економічному житті країни зіграв декрет про континентальну блокаду, підписаний Наполеоном наприкінці 1806 в Берліні. Цей документ мав на меті зруйнувати англійське економічну могутність і усунути конкуренцію з боку Англії на європейському континенті. Всім залежним від Франції державам заборонялося вести торгівлю з Англією. З одного боку, Франція дійсно оживила своє виробництво, що спирається на місцеву сировину (вовна, льон, метал тощо). Але, з іншого боку, прийшли до занепаду галузі, котрі працювали на імпортній продукції (хлопок, цукор та ін.) Негативно позначилася і самоізоляція Франції від англійських винаходів і відкриттів, що значно знижувало рівень промислового розвитку.

Відомо, що наполеонівської мрії про загальноєвропейському пануванні не судилося збутися. І в поразці «непереможної» армії головна роль була сповнена Росією. Саме російський народ ціною величезних людських жертв та матеріальних витрат, зусиль і позбавлень зумів розбити агресорів і звільнити західноєвропейські країни. З падінням наполеонівської тиранії була відновлена королівська династія Бурбонів. Для остаточного утвердження капіталізму потрібні були революційні події 1830, 1848 роках. а також досягнення промислового перевороту.

Промисловий переворот

Промисловий переворот у Франції почався пізніше, ніж в Англії. Він проходив повільними темпами, що пояснюється особливостями розвитку країни історичного, переважанням дрібного виробництва надомного, відсутністю значної пролетаризації як селянства, так і ремісничого населення, більш швидким розвитком не промисловість, а банківсько-лихварського капіталу і т. д.

І все-таки революційні події кінця XVIII в. прискорили перехід країни до промислового перевороту. Дозріли необхідні умови як для розвитку мануфактур, так та фабрик. Була знищена цехова система. Усе більше визнання отримували принципи фрітредерства.Крах феодального режиму прискорив диференціацію селян і полегшила їх міграцію. Складався такий важливий для фабричної промисловості ринок робочої сили.

За рахунок попиту на амуніції, зброя та інше під час революційних подій і наполеонівських воєн розширився внутрішній ринок. Деяке поліпшення економічного становища селянства заможного також сприяло зростанню попиту на вітчизняні промислові товари. До того ж наполеонівські походи, у свою чергу, забезпечували більш широкий зовнішній ринок для французьких товарів. Винахідницька думка стимулювалася також прагненням подолати англійську конкуренцію і прискорити механізацію французького виробництва.

Промисловий переворот у Франції проходив в першій половині XIX в. Найбільш значні винаходи торкнулися текстильну промисловість, особливо бавовняну і шовкову. Ж. Жаккард в 1805 р. створив верстат для виробництва шовкових тканин з набивним візерунчастим малюнком. У ситценабивна виробництві стала застосовуватися перротіна, яка безпосередньо нанесення на тканину різнокольорових рисунків. Ф. Жирар у 1810 р. сконструював льнопрядільную машину і т. д.

Більш широкому розвитку металургії перешкоджала брак сировини - залізної руди і вугілля. У 30-40-ті роки набуло поширення пудлінгованіе - та дві третини металу в країні почали проводити з використанням камяного вугілля.

Однак справжній зліт промислового перевороту намітився після революційних подій 1848 р. У бавовняному виробництві стало використовуватися близько 120 тис. станків з 3,5 млн. веретен, у шовковому виробництві - 90 тис. верстатів. У 50-70-і роки споживання бавовни подвоїлася. Великим центром шовкового виробництва став Ліон.Тут перероблялося близько 2 млн. кг шовку-сирцю і виготовлялося до дві третини усіх шовкових тканин в країні. Половина з них йшла на експорт. Ліон придбав статус найбільшого промислового центру європейського масштабу. Конкуренцію Англії на європейському ринку склало і французьке вовняне виробництво.

У 50-60-і роки значні темпи промислового підйому набрала та важка промисловість. Із застосуванням бесемерівського методу виплавки стали її виробництво зросло у вісім разів. Потроїлися виробництво чавуну і видобуток вугілля. Більш ніж в 3,6 рази збільшилася загальна кількість парових двигунів (з 7,7 тис. на початку 50-х років до майже 28 тис. в 60-х). Майже в 5,7 рази збільшилася довжина залізниць і т.д.

Однак при очевидних успіхи великої промисловості в країні переважали середні і дрібні підприємства. У Парижі, наприклад, на одне підприємство в середньому доводилося чотири робочі, а в провінції - навіть менше двох.

Загалом промисловий переворот був завершений до кінця 60-х років. Загальний обсяг промислової продукції зріс ушестеро (з 2 млрд. фр. На початку 10-х до 12 млрд. фр. В кінці 60-х років XIX ст.). І хоча Франція значно поступалася Англії, їй належало друге місце в світі за розмірами промислового виробництва і загальним економічним потенціалом.

Сільське господарство

При всіх успіхів і досягнень промислового розвитку Франція всі ж залишалася сільськогосподарською країною. Так, з 8,7 млрд. фр. національного доходу більше половини - 5 млрд. фр. припадало на частку аграрного сектора. У сільському господарстві було зайнято 40% населення, що а в сільській місцевості проживало 56% жителів країни.

У першій половині XIX ст. після революційних перетворень, ліквідації феодальних порядків у селі були створені умови для розвитку капіталізму у сільське господарство. Феодально-залежні селяни перетворилися на вільних землевласників. Намітився певний підйом сільськогосподарського виробництва. Збільшилися посівні площі. Кілька покращилися агротехніка і механізація праці. Більш ніж у 1,5 рази збільшилось поголівя великої рогатої худоби і т.д.

Однак в подальшому ця галузь французької економіки не відрізнялася особливими досягненнями. Роздробленість ділянок і черезсмужжя, перевага малоземелля, технічна відсталість вели до низької урожайності. За цим показником країна займала 11-те місце в Європі.

Велика була заборгованість значної частини селянських господарств як державі, так і іпотечним банкам і лихварям. Це перетворювало селян лише у формальних власників землі. На початку XX ст. в країні налічувалося понад 2 млн. наймитів.

Однак позиції великих землевласників та заможних верств селянства зміцнювалися. При поліпшеної агрокультурі просунулося виробництво пшениці, цукрових буряків, шовковичних коконів, винограду. Зявилася тенденція до перетворення тваринництва в провідне сільськогосподарське ланку.

Торгівля та фінанси

Важливі події в економічному житті Франції відбулися в середині XIX в. в торгово-фінансовій сфері. Так, митна політика, дуже близька до фрітредерству, була повязана зі скасуванням мита на англійські машини, метал і вугілля. Її введення завдало важкого удару по власному виробництву. Капітал з виробничої сфери ринув до кредитну.

Цей період характеризується масовим фундація банківських підприємств: земельного банку, торгових, банків промислових.

Новим явищем у кредитуванні став банк «мобнлье Креді.Створений на початку 50-х рр.. братами Перейра, він використовував свої капітали для економічного розвитку країни, засновницької діяльності; займався всякого роду спекулятивними операціями; формував акціонерні компанії; виходив на широку фінансування промислового та залізничного будівництва. Іпотечний банк Товариства поземельного кредиту контролював лихварські операції на селі. На початку 60-х рр.. фінансовий арсенал поповнили такі великі банки, як "кредит Ліонський» і «Генеральне суспільство". Як і раніше провідні позиції належали Французькому банку.

Становище трудящих

Протягом усього XIX ст. становище основної маси населення залишалося досить важким. Це проявлялося, зокрема, в значне уповільнення темпів зростання населення. За цим показником країна займала в Європі останнє місце. Робочий день перевищував 12 годин, а на підприємствах шовкового виробництва - 13 - 14 годин. Широко експлуатувався жіноча і дитяча праця.

Заробітна плата робітників у Франції була значно нижче, ніж у США, Англії чи Німеччини. У країні було відсутнє будь-яке страхування. Зростала кількість безробітних. До середини XIX ст. тільки у Парижі їх нараховувалося понад 100 тис. На початку XIX ст. на підприємствах були введені робочі книжки. У них вносилися відомості про поведінку робітників, декретіруя таким чином систему найманого рабства. Протест робітників, особливо найбільш активних, переслідувався законом Ле Шапель в кримінальному порядку. Дія цього закону було припинено лише в другій половині XIX ст.

Посилення експлуатації робітників, загострення класових суперечностей призвели до могутньої хвилі невдоволення. Широке політичний вплив придбали таємні організації та суспільства. Одні, зокрема, під керівництвом Л. Бланкі, ставили завдання скинення існуючого ладу руками членів таємних організацій. Інші, К. Сен-Сімон та Ш. Фурє, широко поширювали ідеї утопічного соціалізму. Загальне невдоволення і бродіння робили збройні зіткнення неминучими. Повстання ліонських ткачів у 30-ті рр.. і революційні події в Парижі в 1848 р. стали сигналом до початку загальноєвропейській боротьби пролетаріату і буржуазії, передвісником бурхливих подій Паризької Комуни.

Паризька комуна

До непростим соціально-економічних проблем другої половини XIX в. додалися важкі випробування, що випали на долю Франції в період франко-пруської війни (1870-1871). Німецькі війська, легко подолавши досить слабкий опір французької армії, досягли Парижа. На своєму шляху вони безжально грабували населення, вивозили обладнання та продовольство. З насилля піддалися найбільш економічно розвинені департаменти.

Стихійне збурювання паризького пролетаріату зрадницької політикою французької буржуазії та жорстокими діями німецьких окупантів поступово вилилося в могутнє повстання в Парижі 18 березня 1871 До повсталих робітників приєдналися ремісники, дрібна буржуазія і що служать. Уряд А. Тьера бігло зі столиці в Версаль. Повсталий народ узяв владу у свої руки. 26 березня 1871 відбулися вибори до міської Ради Парижа. Була проголошена Паризька Комуна.

Це була перша в історії пролетарська революція і спроба встановити диктатуру пролетарську. Головним завданням ставилася ліквідація класового панування буржуазії і визволення від німецької навали. І хоча Комуна проіснувала всього 72 доби, память про себе вона залишила значну.

Спочатку в цілях зміцнення оборони Парижа, Обмеження панування приватної власності і покращення становища трудящих був зруйнований старий державний апарат. Вищим органом державної влади був оголошений Рада Комуни. Ставали обовязковими виборність і змінюваність на всіх державних посадах. Рівень заробітної плати державних службовців не повинен був перевищувати показник відповідний кваліфікованих робітників. На ряді підприємств і залізних дорогах, особливо важливих для оборони столиці, вводився державний і робітничий контроль. Відповідальність за виплату військової контрибуції за підсумками війни з Прусією покладалася на справжніх винуватців поразки Франції - вище керівництво поваленого уряду.

Широка економічна програма Комуни передбачала захист інтересів трудящих. Декретувати заробітної підвищення плати низькооплачуваних робітників і службовців. Запроваджувався мінімум оплати праці робітникам, які виконували державні замовлення, і т. д. Скасовувалася заборгованість і знижувалася загальна квартирну плату. Бідняки з нетрів переселялися у квартири багачів. Їм поверталися речі, раніше закладені в ломбарди. Велика кількість дрібних і середніх підприємців і торговців було врятовано від руйнування відстрочкою сплати боргів за комерційними векселями і т. д.

З метою зниження рівня безробіття робочі товариства створювали робочі додаткові місця на військових, а також покинутих або бездіяли підприємствах. Велася підготовка декрету про восьмигодинному робочому дні. На поліпшення положення трудящих були також направлені такі заходи, як заборона на нічні зміни, штрафи, відрахування із зарплати. Встановлювались ціни на граничні хліб. Налагоджувалося парижан продовольче постачання. У муніципальних крамницях ціни були на одну третину нижче ринкових.

Однак короткочасне існування Паризької комуни було зумовлено суттєвими недоліками та прорахунками прикрими. Так, було збережено колишнє правління Французького банку, який на той же не було націоналізовано. Представництво в ньому було обмежено лише одним делегатом від Комуни. Все це фактично зберегло можливість фінансування контрреволюційного уряду. Тому на підтримку Версаля банк надав +257,6 млн. франків, Комуні ж дісталася лише 1,5 млн. франків.

Досить повільно і невиправдано боязко проводилася експропріація експропріаторів. Паризька Комуна не встигла ввести восьмигодинний робочий день. Виявилася незавершеної спроба розробити ряд аграрних реформ. Комуна не змогла залучити на свій бік селян паризьких передмість і т. д. Опинившись в ізоляції, не витримавши натиску внутрішньої і зовнішньої контрреволюції, Паризька Комуна 28 травня 1871 впала.

Економіка в останній третині XIX в.

Нерозвязаність багатьох соціально-економічних проблем призвела до певного економічного відставання Франції в останній третині XIX ст. Так, темпи зростання її промисловості порівняно з першою половиною століття знизилися вдвічі. Питома вага промисловості був нижчим частки сільського господарства. З виробництва промислової продукції до кінця XIX - початку XX вв. країна з другого місця відсунулася на четвертому, пропустивши США, Німеччину й Англію. За другу половину XIX - початку XX ст. обсяг її промислового виробництва зріс лише в чотири рази, у той час як у світі в цілому і в Німеччини - у сім раз, а в США - навіть у 13 разів. Частка Франції у світовому промисловому виробництві зменшилася з 10 до 7% і продовжувала скорочуватися.

У країні легка промисловість переважала, а не важка, як в інших ведучих країнах. Як і раніше світовою популярністю користувались французькі предмети розкошу - шовк та вироби ювелірні, парфумерія та косметика, фарфор та меблі та ін Це штучне високохудожній виробництво використала в основному ручна праця і не вимагало особливої його механізації. І до кінця XIX ст. більше 90% підприємств мали невеликою кількістю працівників - від 1 до 10.

Але слід зазначити, що Франція досягла суттєвих успіхів в залізничному будівництві. Загальна протяжність залізничної колії перевершила сумарну довжину залізниць Англії і Німеччини і склала майже 43 тис. км. Зявилися і нові галузі індустрії - паровозобудування, алюміній, електроенергетика, автомобільна та ін Франція раніше ніж інші країни розпочала використання електроенергії, правда, в досить скромних масштаби.

Серед найбільш значних причин визначеного економічного відставання країн можна назвати наступні.

1) Ослаблення виробничої бази унаслідок поразки у франко-прусській війні. Збитки, завдані війною, оцінювали в 16 млрд. франків, значний розмір контрибуції - 5 млрд франків, захоплення Німеччиною двох, досить економічно розвинених провінцій - Ельзасу, центру текстильної промисловості і розвиненого сільського господарства, і Лотарингії, району великих запасів залізної руди.

2) Залежність від імпорту найважливіших видів сировини - вугілля, залізної руди, міді, бавовни.

3) Утрата французькими конкурентоспроможності товарами, зокрема, внаслідок подорожчання сировини.

4) Відсутність достатніх капіталовкладень на технічне оснащення фізично і морально застарілої виробничої бази. Накопичені величезні фінансові ресурси для отримання надприбутків спрямовувалися не у вітчизняну економіку, а за кордон. При цьому вивіз капіталу перевищувала ріст промислового виробництва і розмір капіталовкладень у промисловість і торгівлю. Французька капітал дедалі більше набирав лихварські риси. Країна ставала державою-рантьє.

5) Відсталість сільського господарства через парцелярного землеробства, французького бідності селянства, відсутність приросту сільського населення під уникнути дроблення і без того дрібного сімейного наділу, вузькість внутрішнього ринку.

Монополії

Наприкінці XIX - початку XX вв. повільніше, аніж в інших провідних країнах, що проходив по Франції процес монополізації металургійної, вугільної, машинобудівної та деяких інших галузей промисловості. Так, близько половини видобутку залізної руди була зосереджена на чотирьох найбільших монополії, вугілля - на десять, морського тоннажу - на трьох і т. д. Найбільш типовими формами стали монополій картелі та синдикати, інколи концерни, які обєднували підприємства суміжних галузей.

Однак головною силою і владою були наділені найбільші банки країни. Вони мали 70% вкладень всіх. Двісті найбільш впливових акціонерів Французького банку - центру фінансового капіталу країни - фактично безроздільно керували країною. "Ліонський Кредит», Національна облікова контора, Генеральне товариство контролювали більшу частину французького промислового виробництва.

Одержання високих прибутків досягалося також шляхом експорту капіталу, який посилився з другої половини XIX ст. Причому вивіз капіталу перевершував зростання промислового виробництва як вже зазначалось вище. Так, якщо за 1870-1913 рр.. обсяг промислової продукції зріс втричі, то експорт французького капіталу - більше ніж у шість разів. Вивезений за кордон капітал перевершував більше ніж у півтора рази розмір капіталовкладень у всю промисловість і торгівлю країни.

Колонії. Потреба в реванш

Территория французьких колоніальних володінь була настільки велика, що більше ніж у 20 разів перевищувала площу метрополії. За цим показником вона поступалася лише Англії. Однак ці володіння мали скоріше стратегічне, ніж економічне призначення.

Прагнення до реваншу за поразку у війні з Пруссією, а також спроба подолати зростаюче європейське лідерство Німеччині визначили під кінець XIX - початку XX ст. посилену увагу Франції до військової підготовки країни. У цей час Франція проводила активну політику щодо створення Троїстого згоди - Антанти *, куди крім неї увійшли також Англія і Росія. Вона сформувала армії, рівну німецькою, хоча за загальною кількістю населення значно відставала від Німеччини.