Економіка Японії в епоху зрілого феодалізму (XII-XV ст.)

Зміна аграрної структури країни

XII ст. у Японії пройшов під знаком протистояння двох аристократичних пологів-Мінамото і Тайра. Наприкінці століття завдяки сильному війську самураїв перемогли Мінамото. Причини цього економічні переваги були: кожному з самураїв феодали Мінамото завітали наділ з високим доходом й тому самураї билися за своїх панів до кінця.

Перемога Мінамото в 1192 ознаменувався висуненням представника їхнього роду на пост верховного військового начальника - сьогуна.З того часу титул «сегун» позначав військово-феодальних Японії правителів. Ставка сьогуна називалася «бакуфу», так само стали називати й уряд.

Перші заходу нового уряду носили економічний характер (нова влада конфіскувала землі своїх суперників та супротивників і як лених володінь роздала їх своєю самураям) і суттєво змінили аграрну структура країни: основною формою землеробства стало дрібне самурайський землеробство, хоча збереглися і великі маєтки, перш за все роду Мінамото, імператора, його рідні та кількох інших аристократичних будинків, васалів Мінамото.

Розвиток ремесла і торгівлі

Сьогунат Мінамото був часом розвитку ремесел і торгівлі, відвідування Японії великих міст. Якщо в XIV ст. в Японії було 40 міст, в XV в. - 85, то в XVI в. - Вже 269.

З появою міст створюються корпоративні обєднання ремісників і торговців. У країні розвивається внутрішній ринок. Розвиткові ремесел сприяло збільшення ставок, у яких була велика кількість ремісників, які обслуговували знати і їх челядь. Зростання буддійських монастирів і храмів супроводжувався ростом прочан, яких також обслуговували торговці і ремісники, що спеціалізувалися переважно на виготовленні культових товарів.

Інтенсивно розвивалася зовнішня торгівля, в першу чергу з Китаєм та Кореєю.

В XIII-XV вв. відбувається безперервне зростання продуктивних сил. В селі зявляються і поширюються металеві сільськогосподарське знаряддя для оранки широко використовується худобу, з допомогою водяних млинів зрошуються землі. Підвищуеться урожайність сільськогосподарських культур, з полів збирається по два врожаї на рік. Зростає життєвий рівень селянства і посилюється діяльність вийшли з його середовища торговців.

Товарна економіка, розвиваючись, руйнувала автаркіческую економіку замкнутих помість і розширювала межі економічних районів.

Торгівля з Китаєм приніс в Японію бронзову монету, що сприяло подальшому розвитку товарообігу. Китайська монети в цей час були міжнародної валютою в торгівлі у всій Східній Азії, Індокитаї і в країнах Південних морів, їх використання та взагалі розвиток грошового обігу сприяли збільшенню в Японії видобутку міді, золота і срібла.

З Японії в цей час в Китай вивозили, крім міді, зброя, віяла, сірку, а до Японії з Китаю везли фарфор, книги, ліки, шовк-сирець. Торгувати з Китаєм було вигідно і почесно, оскільки в XV ст. це була могутня держава в Азії.

Розвиток аграрного сектора

Розвиткові сільського господарства сприяли не лише зростання продуктивних сил, але й такі обставини, як збільшенням кількості оброблюваних земель, отримання земель недавніми воїнами-самураями, збільшення числа сортів висіває культур, поширення в інші райони культур, які раніше культивувалися тільки на півдні (наприклад, бавовнику ).

Крім того, у XIV-XV ст. зросла зацікавленість селян у своєму господарстві, оскільки було помякшено провину, раніше вони віддавали феодалам 1 / 2 врожаю, тепер ця норма знизилася до 2 / 5.

Під владою великих феодалів концентрувалося все більша кількість земель, вони ж контролювали міста і торгівлю.

Міжусобна боротьба

В результаті тривалої міжусобної боротьби до влади прийшов Ходзьо Асікага, який в 1335 р. проголосив себе сегуном і нащадки якого правили Японією до 1573 По час їх правління в XV ст. вибухнула справжня міжусобна війна, в результаті якої владу сьогунів фактично було ліквідовано, стала номінальною, а країна розпалася на частини. В середині XVI ст. в Японії фактично не було ні сьогунів, ані імператора.

Обєднання країн повязано з іменами Ода Нобунага, Тойотомі Хідесі, Токугава Ізясу. Послідовно здійснюючи політику обєднання країни і успішно перемігши багатьох феодалів, Ода натрапив на потужна протидія своєї обєднавчої політики буддійських монастирів, що й визначило його позиції по відношенню до християнства.

Централізація влади

Наслідком цих позицій був стрімке зростання християн. До початку XVII ст. їх було понад 700 тисяч. Ода провів низку реформ спрямованих на ліквідацію політичної та економічної роздробленості, на розвиток міст і торгівлі під контролем центральної влади.

Після вбивства Оди в 1582 р. його політику далі Тойотомі Хідесі, який завершив обєднання країни. Його реформи відіграли позитивну роль у розвитку економіки країни. Він зміцнив централізовану владу, контроль за містами і торгівлею, а з метою закріплення землі за селянами розпочав проведення аграрної реформи.

У 1598 р. після смерті Тойотомі влада перейшла до Токугава Ізясу в 1603 проголосив себе сегуном. Сьогунат Едо тривав до 1867 Проведені ним реформи повинні були забезпечити зізнання в країні влади сьогунату. На підтвердження такої визнання Токугава ввів процедуру, що отримала в літературі назву заручництва: кожен другий рік феодал з сімєю, челяддю і дружиною повинен був жити в спеціально відведеній палацової резиденції, що послужило зміцненню центральної влади. Крім того, в цілях попередження обєднання ворожих центру феодалів вони були розселені і територіально віддалені один від одного. Для підриву влади князів-дайме були прийняті й інші заходи. У той же час ці князі зберегли в межах свого володіння деякі традиційні права, суди, адміністративну владу.

В 1626 р. японський сегун ввів єдині бронзові монети. Напис на них свідчить: «Благородні вічні монети".

Реформи в аграрному секторі ще більше закріпили селян за їх землями. Токугава встановив у країні систему поліцейського нагляду і ізолював Японію від зовнішнього світу. Звичайно, повної ізоляції не була, вона була економічно не вигідна: були контрольовані контакти. Центральна влада заохочувала, приміром, контакти з голландцями, чия наука активно використовувалася в Японії для розвитку економіки. І тим не менше ізоляція, хай і неповна, процвітанню сприяти не могла. Зміцнення стабільності у країні в XVII в. позитивно позначилося на її економіку, але уже в XVIII в. почався економічна криза.