Ранній феодалізм - час формування феодального способу виробництва (V - кінець X вв.)

Загальна характеристика етапу

Для цього етапу характерне низький рівень розвитку продуктивних сил, відсутність міст, ремесел, аграрізація економіки. Господарство було натуральною, були відсутні міста, відсутнє грошове звернення.

У цей період відбувалося становлення феодальних відносин. Утворюється велика земельна власність, Вільний селяни-общинники попадають у залежність від феодалів. Формуються основні класи феодального суспільства - землевласників і залежних селян.

В економіці поєднувалися різні уклади: рабовласницький, патріархальний (вільне громадське землеволодіння) і складається, феодальний (різні форми поземельній та особистої залежності селян).

Ранньофеодальні держави були відносно єдиними. У межах цих держав, що поєднувала різні етнічні спільноти, відбувався процес етнічної інтеграції та формування народностей, закладалися правові та економічні основи середньовічного суспільства.

Становление феодальних відносин в період раннього Середньовіччя повязане з виникненням та розвитком різних форм феодальної земельної власності.

Племена варварів, які захопили римські території і утворили них на свої держави, були осілими землеробами, наприкінці V - початку VI ст. приватної власності на землю в них ще не існувало. Земля належала всім жителям села. Жителі одного села складали територіальну (сільську) громаду - марку.Кожній сімї громада виділяла земельна ділянка під ріллю, а іноді і частина луги. Восени коли закінчувався збір урожаю, луги і все орні землі ставали спільними пасовищами. Ліси, ріки, пустирі, дороги також знаходилися в громадському користуванні. Публічний (приватна) власність общинника включала тільки будинок, присадибна ділянка, рухоме майно.

Формування приватній власності на землю

Врешті-VI - початку VII ст.ст.. всередині громади походить процес майнового розшарування і розподілу общинної землі у приватну, вільно відчужувану власність - аллод.

Спочатку аллод представляв вільно відчужувану індивідуальну сімейну власність. Поступово аллод перетворювалися на дрібні селянські тримання. В той же час формувалися середні та великі землеволодіння.

Шляхи утворення великого землеволодіння були різними. Найчастіше це були дарування короля. Прагнучи зміцнити свою владу, франкські і інші королі роздають землі захоплені служивим людям у повну приватну власність (аллод).

Роздача аллод призводила до скорочення земельного фонду та ослаблення влади короля. Тому в VIII ст. земельні володіння стали передаватися у вигляді бенефіціїв, т. тобто в користування без права передачі в спадщину і за умови несення служби військової. Тому бенефіцій був умовною приватною власністю і надавався на термін несення служби. Поступово термін володіння (користування) став довічним. Разом з землею служилі люди одержували право здійснювати державні функції - судові, адміністративні, поліцейські, податкові та інші по відношенню до проживали на даній території вільним власникам. Таке дарування називалося імунітетом.

Великі землевласники також стали практикувати земельні пожалування, що в кінцевому підсумку призвело до формування ієрархічної структури земельній власності, встановлення васальних відносин між жалователем і бенефіціарієм, зміцненню шару дрібних і середніх феодалів, які стали основою військовій організації.

В IX-X ст. довічний бенефіцій поступово перетворюється на спадкове земельне володіння, або фактично у власність (льон, або феод).Від слова «феод» отримав назву феодальний спосіб виробництва. Таким чином відбувалося зміцнення влади феодалів, що невідворотно вело до феодальної розпорошеності, ослаблення королівської владі.

Разом зі створенням феодальної (ленній) системи земельної власності йшов процес формування категорії залежних селян.

Формування системи особистої і поземельній залежності і позаекономічного примусу

Оформлення кріпацтва проходило по-різному. В одних випадках феодал підпорядковував собі селян за допомогою прямого насилля. В інших - селяни самі просили допомогу та захист (участь) у великих земельних власників, які ставали таким чином їх панами (сеньйорами). Це відбувалося через важке положення, у якому вони виявлялися через частих воєн, сваволі панів, численних повинностей на користь держави, розоряли господарство, неврожаїв та інших причин. Віддавати під захист пана селянин потрапляв у залежність особисту, а позбувшись землі, - і в поземельну залежність і повинен був виконувати на користь свого сеньйора певні повинності.

Церква і світські феодали часто використовували систему договорів прекарних, коли селянин передавав їм право власності на свій надів, зберігаючи при цьому довічне право користування цим наділом і зобовязуючись виконувати встановлені повинності. Цей договір оформлявся письмово із зазначенням термінів користування землею та повинностей. Власник землі видавав селянину прекарную грамоту, де містилося зобовязання не порушувати його прав.

Оформилася феодальна власність на землю і повязана з нею система особистої залежності стали основою феодальної експлуатації, позаекономічного примусу залежного населення.

Феодальне господарство

Основною господарською одиницею середньовічного товариства стає велике феодальне господарство, де здійснювався процес феодального виробництва. У Росії це були вотчини, а потім - маєтки, в Англії - Манор, у Франції та в ряді інших країн Європи - сеньйорії.У вотчинах експлуатувався феодалами працю смердів, в Манор - особисто залежних працю, не вільних селян - Віллані, в сеньйорії Франції - праця сервів.В межах своїх вотчин феодали мали всю повноту адміністративної та судової гілок влади.

Феодальне виробництво велося в двох основних формах: панщинне господарство і Оброчне господарство.

При панщинне господарстві вся земля феодального маєтку була поділена на дві частини. Одна частина - панська земля, на якій селяни своїми знаряддями здійснювали провадження сільськогосподарських продуктів, повністю привласнюються феодалом. Інша частина землі - селянська, що отримала назву надільної.На цій землі селяни господарювали для себе. В умовах панщизняній системи певні дні тижня працювали селяни на своєму полі, в інші дні - на панському.

При оброчної системі господарства практично вся земля передавалася селянам в наділ. Всі сільськогосподарське виробництво здійснювалось в селянських господарствах. Частина створеного продукту у вигляді оброку передавалася феодалу, а інша - залишалася для здійснення відтворювання робочої сили селянина, інвентарю, підтримання існування членів його родини.

Панщина та оброк представляли собою форм феодальної земельної ренти - сукупності різноманітних повинностей, які селяни несли в користь феодала. Крім відробіткової ренти (панщини), продуктової (натуральний чинш), існувала грошова рента (грошовий оброк). Для періоду раннього феодалізму характерна продуктова і відробіткова ренти, що було повязано з існуванням натурального господарства. Грошова рента зявилася в умовах зростання товарно-грошових відносин, що відбувався на основі загального піднесення виробництва та розвитку суспільного розподілу праці. В ряді випадків різні форми ренти співіснували і доповнювали одна одну.

В ході розвитку феодального суспільства збільшувалася кількість різноманітних повинностей. Так, у Франції, як і в інших феодальних державах, кріпаки обкладалися все новими повинностями та податками в сваволі феодалів. У Франції це була необмежена Талья.Селянин не був захищений законом, не міг женитись, ні змінити житло, ні передати будь-кому свого майна без дозволу свого сеньйора.

До кінця X ст. французькі феодали присвоїли собі права, що носили назву Баналітет і що означали монополію феодала на помол зерна, випічку хліба і вичавлювання винограду. Селяни зобовязані були при цьому молоти зерно тільки на панській млині, пекти хліб тільки в панській печі і тиснути виноград тільки панським пресом, за що й повинні були платити додаткові побори на користь свого сеньйора.

В Англії віллани, які виконували важкі повинності на користь лорда - власника Манор, в період панування відробіткової ренти працювали на панщині зазвичай по три дні на тиждень протягом усього року. Панщина та додаткова робота на феодала, особливо в літечка пору, поглинали в період сівби, збирання врожаю, стрижки овець більшу частину часу селянина. Разом з тим росли побори селян з боку церкви, прикладом чого може служити так звана «десятина» (десята частка врожаю зерна і певну кількість худоби, вовни, інших продуктів тваринництва). Збільшувалося і податки, які вводила і збирала державна влада.

Продуктивні сили

Для феодалізму у цілому характерне пре володіння аграрного виробництва. В Західній Європі в період раннього феодалізму ця особливість була обумовлена завоюваннями варварів, коли багато міст, що були центрами ремесла і торгівлі, були спустошені і прийшли в занепад.

Головними знаряддями для обробки землі у західноєвропейських народів у VI - X ст. були плуг (легкий, різали землю, не перевертаючи її, і важкий - на колесах, який перевертає пласт землі), а також соха.Поля орав два-три рази і боронували.

В землеробстві панувало двопілля, сіяли жито, пшеницю, полбу, овес, ячмень, стручкові, посіви прополювати. Зерно перероблялося на млинах з виходом борошна не більше 41,5%. Застосовувалися водяні млини.

У городництві використовувалися мотика і лопата. Широке застосування отримали борони, для заготівлі сіна та збирання врожаю - серп і коса, а при обмолоті - деревяний ціп. Як робочої худоби використовувалися бики воли і.

У садівництві головними культурами були яблуні, груші, сливи, вишні та рослини лікарські. З технічних культур вирощувалися льон, коноплі. Розвивалося виноградарство.

Значний розвиток отримало скотарство: розводили корів, свиней, овець, кіз. Зявляється стійлове утримання худоби. Конярство поступово перетворилося в спеціальну галузь.

Ремесло домашній носило характер. Помісної господарство відрізнялося замкнутістю і самодостатністю.