Держава і економіка

Шляхи вирішення різні, але, зрештою, майже всі вони так чи інакше впираються в державу, в він проводить економічну політику, в орієнтацію на ту чи іншу модель розвитку. Далеко не випадковий при цьому той знаменний факт, що чи не половина з нових держав Африки віддала данину марксістскосоціалістіческім експериментів. Про згубність цієї данини ще буде йти мова нижче в спеціальному розділі. Поки ж зазначимо, що причиною її було те, що в країнах, що претендували на реалізацію ідей «наукового» соціалізму, здійснювалася суперцентралізація влади при позбавленні населення практично всіх прав і свобод та перетворення його в трудову армію, що багато в чому відповідало реаліям країн з відсталою економікою і нерозвиненим суспільною свідомістю. Керівникам відповідних держав здавалося, що шляхом невеликих зусиль, не змінюючи корінним чином звичної структури і при збереженні звичних норм буття можна за рахунок ентузіазму та організації сконцентрувати трудову міць населення і таким чином вирішити проблему відсталості. На жаль, практика показала, що розрахунок цей був невірний в самій своєму. Розрахунок був у тому, що такими методами вільну ринкову економіку не створити. Що ж до невільною господарської системи, заснованої на відомих з давніх-давен нормативах влади-власності та централізованої редістрібуціі, командно-адміністративної системи управління, то для її формування потрібні, як показує історія, століття і тисячоліття, не кажучи вже про скромні її можливості з точки зору сучасних темпів і якості розвитку.

Якщо ж врахувати стартовий полупервобитний, а то й зовсім первісний рівень, з якого багатьом з числа відсталих країн Африки доводилося починати, то стане цілком зрозумілим, чому марксистсько-соціалістична модель з її відвертим акцентом на колективізм і егалітаризм в споживанні (норми, близькі і полупервобитності первісності) і неприйняттям приватної власності і вільного ринку, в основі своїй невідомих і африканського населенню, виявилась не просто економічно неефективною, але й виразно вела в глухий кут. Соціалістичні марксистські гасла часом з ентузіазмом підхоплювалися масами і створювали ілюзію як у верхах, так і в низах. Але ілюзія не могла перетворитися на реальність, так що рано чи пізно твереза реальність змушувала уряди відповідних країн відмовлятися від вів в нікуди шляху і повертатися на інший, ринково-капіталістичний.

Не був встелена трояндами і цей шлях. Для тих країн, хто повернувся на нього після експерименту з соціалізмом, багато чого виявилося втраченим, перш за все темп. Досить навести як приклад Гвінею, раніше і активніше багатьох вступила вже в 1960 р. під керівництвом Секу Type на шлях марксистського експерименту. Володіючи 2 / 3 світових запасів бокситів, ця невелика країна могла б тільки за цей рахунок стати врівень з тими, хто мудро розпорядився своїми ресурсами. Але націоналізація левової частки промисловості, включаючи гірничодобувну, перешкодила цьому. Звідси і результат: рівень життя вкрай низький, економіка неефективна. Реформа 1986 з курсом на приватизацію промисловості і активізацію іноземного капіталу призвела до поліпшення становища, але час було безповоротно втрачено. Однак не занадто багатьом краще становище тих країн, хто з самого початку міцно став на шлях капіталістичного ринкового розвитку.

Звичайно, вміла експлуатація ресурсів дала тим, у кого ці ресурси були, багато очок, про що вже згадувалося. Але тим, у кого їх не було чи було мало, цей фактор допомогти не міг. Потрібно було спиратися на власні сили та можливості. А їх-то якраз і не вистачало. І тут теж було вимушене виходити на передній план держава. Економічне неефективні, але вкрай потрібні для розвитку країни виробництва держава брала на себе, націоналізував (не з принципу, як у марксистському експерименті Секу Type, а в силу необхідності), що відразу ж вело до збільшення згаданої економічної неефективності, обтяженої до того ж корупцією та зловживаннями адміністрації. Зрозуміло, при цьому держава зазвичай проводив політику стимулювання приватного підприємництва і дрібного ринкового господарства (про великий, природно, мови не було, якщо не вважати, що державні підприємства поряд з іноземними були субєктами світового ринку). Але втягування місцевого населення навіть у дрібне ринкове господарство з акцентом на розвиток підприємництва вимагало часу і зусиль, а тому довго не могло дати необхідного ефекту.

Слід ще раз нагадати, що для абсолютної більшості країн, що про які йде мова, - практично для всіх них, крім хіба що ПАР, - характерний надзвичайно низький рівень продуктивності та культури продуктивної праці. Це й не дивно, швидше за закономірно, якщо врахувати вихідний рівень працівників. Підвищення якості праці - справа повільне, що вимагає крім терпіння та наполегливості ще й умов. Умови ж в даному випадку зводяться до того, щоб забезпечити всі зростаюче, причому досить швидкими темпами, міське населення відповідними для нього робочими місцями. Тільки забезпечення цими робочими місцями, тобто будівництво, в першу чергу, промислових підприємств, як і інфраструктури, здатна необхідним чином дисциплінувати і цивілізувати маси що прибувають до міста вихідців з громади села, зі звичного доіндустріального племінного побуту.

Спеціальне дослідження проблем розвитку дрібного та середнього підприємництва в сучасних молодих державах Африки показало, що в останні роки в цій справі відбувся свого роду поворот, тобто що все більша кількість приватновласницьких підприємств, здебільшого дрібних, практично індивідуальних, зявляється в економіці та на ринку африканського континенту. Це обнадійливий ознака, навіть якщо взяти до уваги, що багато хто з такого роду підприємств ще далекі від того, щоб стати схожими на сучасних ринкових фірмам, бо несуть на собі помітний відбиток звичних старих форм торгівлі або ремісничого виробництва. Справа в тому, що шлях до ринку тим складніше, ніж з більш низького рівня економічного існування населення він починається. Нижче африканського цей рівень навряд чи ще де-небудь можна зустріти. Тому тенденція до розвитку ринку і деякому його насичення за рахунок самодіяльного африканського населення - факт втішний та заслуговує на увагу.

Цей факт заслуговує на увагу перш за все в тому плані, що він свідчить про масовий вихід на ринок дрібного місцевого підприємця. Тільки такий підприємець може якщо не наситити ринок - це з успіхом роблять і без нього, в основному закордонні фірми, - то хоча б освоїти, зробити його своїм для мас місцевого населення. А від такого роду освоєння ринку і взагалі ринкового господарства місцевим населенням і залежить у кінцевому підсумку майбутнє національної економіки кожної з нових сучасних країн Африки. Іншими словами, економічний успіх, успіх у розвитку стане помітний в Африці на південь від Сахари тоді, коли місце підприємці. Ще до цього, на жаль, ще далеко. І це обумовлено багатьма причинами. Частково про них вже йшла мова; Звернемо тепер увагу на проблеми соціокультурний аспект.