Прагнення до співробітництва і компромісів

Останні роки, особливо рубіж 80-90-х, були відзначені помітними змінами на континенті саме в цьому плані. Ворогуючі сторони в країнах, що розривали, здавалося б, непримиренними суперечностями і що вели між собою багаторічні регулярні або партизанські бойові дії, почали шукати шлях до примирення. Рішучі кроки по такому шляху робить багатостраждальна Ангола, хоч результатів поки що мало. Більшого успіху домоглися правлячі кола Мозамбіку. Успішно завершилася довга партизанська війна за звільнення Намібії, причому завершилася не в результаті перемоги однієї із сторін, а в ході пошуку мирного і задовольнив обидві сторони рішення проблеми. Всі три приклади - ознака часу, того часу, параметри якого були зумовлені ліквідацією протистояння двох світів у звязку з крахом марксистсько-соціалістичних режимів в одному з них. У цьому сенсі можна сказати, що пошуки компромісу та припинення внутрішніх воєн у ряді країн Африки - та й не тільки Африки, згадаймо Нікарагуа, - зявилися результатом генерального зміни балансу сил у світі у звязку з крахом ідеї світового комунізму.

Втім, прагнення до компромісу, хай не в такій мірі, виявляло себе й раніше, починаючи з кінця 70-х років, коли в Лондоні за стіл переговорів сіли і досягли прийнятного результату ворогуючі сторони в що стояв на межі внутрішньої війни Зімбабве. Завершилися повязані з сепаратистськими виступами війни в Нігерії і Заїрі. На рубежі 80-90-х років стало відчуватися поступове затихання збройних конфліктів у Східній Африці (Ефіопія - Сомалі - Судан). Зрозуміло, немає підстав вдаватися до ейфорії, але тенденція все-таки відчувається досить виразно: кількість воєн і конфліктів помітно знизилася, багато хто з них зійшли нанівець. Кількість компромісів і помітна тяга до вирішення проблем шляхом мирних переговорів наростають. Загалом це може бути визначене як якийсь поворот континенту у бік співробітництва - співпраці заради виживання.

На цьому тлі зовсім по-іншому виглядають сьогодні і проблеми ПАР. Ще зовсім недавно вояки групи з АНК і так звані прифронтові держави, що оточують ПАР, робили відверту ставку на конфронтацію. ПАР в ООН піддавалася осуду та бойкоту. І хоча багато чого в цій політиці було справедливо, бо апартеїд як режим для XX ст. рішуче неприйнятний, сам спосіб вирішення проблеми представлявся, очевидно, безперспективним. ПАР була явно сильніші всіх прифронтових держав, разом узятих, укупі з АНК, не кажучи вже про те, що її економіка питала багато хто з цих країн, тим самим на ділі дуже міцно привязаних до ненависної їм ПАР. Цілком очевидно, що ставка на конфлікт була безперспективною, як ясно і те, що зміна світового балансу сил зіграло свою роль у помякшення позицій африканських країн і всього світу по відношенню до ПАР. Але при всьому тому найважливішу роль у повороті до пошуку компромісу всередині ПАР зіграв прихід до влади уряду де Клерка, орієнтованого на злам одіозного апартеїду. У результаті поєднання внутрішнього і зовнішнього імпульсів створило рівнодіюча, спрямовану своїм вектором на компроміс, що і є сьогодні домінантою на півдні Африки.

В Африці існують і за останні роки посилюють свою активність і інші форми континентального і регіонального співробітництва. Багато років функціонує Організація африканської єдності (ОАЕ), на щорічних сесіях якій розглядаються найважливіші проблеми континенту, виробляється загальна позиція з багатьох з них, включаючи проблеми розвитку, заборгованості, апартеїду, регіональних конфліктів. Існують організації територіально-зонального характеру - економічні співтовариства, митні союзи, кредитні установи. Створюються час від часу організації, що ставлять собі за мету рішення якої-небудь однієї з важливих проблем економічного або екологічного характеру, будь то Комісія з освоєння басейну оз. Чад (з 1964 р.), Адміністрація басейну р.. Нігер (1964 р.), Організація з освоєння басейну річок Сенегал (1972), Мано (1973), Кагера (1977), Гамбії (1982), Організація з боротьби з посухою (1973 і 1986). Кожна із цих організацій розробляє проекти, окреслено плани спільних узгоджених дій, формує свою адміністрацію, домовляється про координацію і т. п. Нехай міждержавні та регіональні звязку в межах названих організацій ще слабкі, як не мають обовязкової сили їхньої рекомендації, особливо якщо вони суперечать інтересам будь-якої з зацікавлених сторін. Однак сам інтеграційний імпульс, прагнення до співпраці дуже істотні для Африки, для подолання її відсталості і роздробленості.

Співробітництво, компроміс, інтеграція - найважливіші способи вирішення проблем Африки, тих самих, які в змозі вирішити тільки вона сама, хай навіть при активній і суттєвої допомоги ззовні. На початку 90-х років у світі склалася обстановка, що сприяють вирішенню цих проблем. Правда, стурбованість світової спільноти наданням допомоги колишньому Радянському Союзу, цьому що звалилася колос з ракетно-ядерною начинкою, вимагає уваги і величезних фінансових витрат, що опосередковано може вплинути на можливості надання фінансової допомоги відсталим країнам, і зокрема Африці. Проте, незважаючи на все вищесказане, загальна ситуація в світі зараз сприятлива для Африки і для всього світу, що розвивається в цілому, бо вона зняла подвійність і коливання у виборі шляху, націлила правлячу еліту цих країн і перш за все найбідніших з них на тепер уже всіма усвідомлену мету: йти по шляху ринку, ринково-приватновласницької господарства або, простіше, по капіталістичному, еврокапіталістіческому шляху (маючи на увазі європейське походження і європейські цивілізаційні основи, форми і сучасний вигляд капіталізму).

Важкий це шлях для вчора ще полупервобитной, а то й просто первісної Африки. Але за допомогою інших, спираючись на вже досягнуте, орієнтуючись не на конфлікти, а на пошуки компромісів і на співпрацю з усіма зацікавленими сторонами, Африка цілком може розраховувати на успіх. Нехай не швидкий і не легкий, але на успіх у кінцевому рахунку. І це дуже важливо, як важливо усвідомити і самій Африці, і всьому світові, що відбуваються на континенті на рубежі 80-90-х років доброчинні зміни, навіть якщо вони і не відразу дадуть результати, в кінцевому рахунку можуть стати вирішальними для долі Африки. Відзначаючи це, не можна ще раз не нагадати, що одним з найважливіших імпульсів, що призвели до цих змін, зявився крах в масштабах планети марксістскосоціалістіческого експерименту.