Країни Східної Африки

Група східноафриканських держав демонструє ще більшу ступінь розходжень, навіть контрасту, причому тут окремі країни помітно виділяються на тлі інших, як би виходять із загального ряду. Це стосується і Ефіопії, і Сомалі, і Танзанії, і деяких інших країн. Взагалі країни східноафриканського регіону заслуговують в згаданому сенсі на особливу увагу.

1. Ефіопія - найбільша і найдавніша з них. Її історія сягає в глибину століть і про неї вже неодноразово йшла мова в попередніх частинах роботи. У 60-х роках нашого століття Ефіопія була самостійним і вельми шанованою в Африці державою на чолі з шанованим монархом імператором Хайле Селассіє I. Правда, цю багатонаселених (понад 50 млн. чол.) І мізерну ресурсами країну постійно дошкуляли стихійні лиха, особливо посухи, майже регулярно доводить її господарство до катастрофічного стану. Засухи, голод, невдачі з аграрною реформою привели країну в 1973 р. до гострої політичної кризи, наслідком якого стало скинення імператора. З 1974 р. влада перейшла до Тимчасового військовому адміністративній раді, лідери якого в гострій міжусобної боротьби знищували один одного, поки до влади не прийшов у 1977 р. М. Хайле Маріам, твердо взяв курс на розвиток за марксистсько-соціалістичної моделі.

Націоналізація промисловості й землі, жорсткий контроль влади над населенням привели господарство країни за півтора десятиліття до повної деградації. Засухи почастішали, наслідки їх ставали все більш важкими. Мільйони людей вмирали від елементарного голоду і безладдя в країні, у той час як правляча бюрократія загрузає в беззаконні і корупції. Вирішальний удар по правлячій партії і її керівництву завдали події в нашій країні, повязані з перебудовою і загальною зміною ідейно-політичної орієнтації, а також призупинили потік постачань з СРСР. Послаблення позицій уряду, посилене поразками в боротьбі із сепаратистами і повстанцями на півночі, привело в 1991 р. до краху режиму. Диктатор біг, а його наступникам дісталося нелегкий спадок. Про марксистсько-соціалістичної моделі більше не було й мови. Ефіопія тепер стоїть перед важким завданням здобуття свого нового обличчя, виходу до нормального життя.

2. Сомалі, розташоване на схід від Ефіопії, на узбережжі, в районі Африканського Рогу, - держава порівняно невелике (населення ок. Б млн. чол.). Незалежність жителі британського Сомалі знайшли в I960 р.; була заснована демократична парламентарна республіка на багатопартійній основі, одна з перших у своєму роді в Африці. Але багатопартійна демократія привела до ослаблення політичної структури, підірваною до того ж трібалізмом і клановими патронажно-клієнтних звязками. Переворот 1969 привів до влади С. Барре з його мріями про Великий Сомалі і з орієнтацією на марксистсько-соціалістичну модель розвитку. У 1977-1978 рр.. у війні з Ефіопією за Огаден Сомалі зазнало поразки, причому це позначилося на зміні орієнтації: сомалійські влада відмовилася від колишньої ставки на СРСР, керівництво якого вважали за краще взяти бік Ефіопії, і почали шукати підтримки на Заході. У 1984 р. Сомалі було змушене відмовитися і від претензій на частину Кенії, населену сомалійцями. Звалилася ідея Великого Сомалі. Настала епоха гострого внутрішньої кризи, викликаного непосильними для маленькою країни військовими витратами, розрухою, інфляцією. Почалися виступи повстанців проти режиму С. Барре. У 1989 р. він спробував помякшити свою режим, взяв курс на лібералізацію економіки і приватизацію, обіцяв багатопартійну систему і демократію, в жовтні ввів навіть нову конституцію. Але було вже пізно. На початку 1991 р. режим Барре упав під ударами повстанців. У 1992 р. в країні почалася кривава міжусобиця. Нестійкість влади в ході боротьби за політичне панування різних етно-політичних груп створила в Сомалі ситуацію небезпечною нестабільності, привела країну до голоду.

3. Кенія, розташована на південь від Ефіопії і південно-захід від Сомалі, в минулому англійська колонія, знайшла достатньо широку популярність в перші повоєнні роки, коли тут розгорнувся широкий національний рух на чолі з Д. Кеніати. Цей рух був тісно повязаний з терористичними акціями товариства Мау-мау, що наводили жах на англійців. У 1953 р. рух Мау-мау було розгромлено, а Кеніата опинився за гратами. У 1960 р. країна здобула незалежність, а її президентом став Кеніата. У 1978 р. після його смерті країну очолив Д. Мои. Однопартійна президентська система дала серйозні збої при цьому президенті: стала помітною корупція, активізувалася опозиція, що вимагала багатопартійності. У 1990 р. Мої пішов на поступки і в кінці 1991 р. оголосив про введення багатопартійної системи. Економіка країни як і раніше в скрутному становищі, рівень життя населення (бл. 25 млн. чол.) Невисокий, але на недавніх виборах (1993) президентом знову був обраний Мої.

4. Уганда - держава на захід від Кенії з населенням 16-17 млн. чол. У 1962 р. воно здобуло незалежність і стала республікою з колишнім королем Буганда Мутесой II як президента і М. Оботе як премєра. У 1966 р. всю повноту влади взяв Оботе, а конституція 1967 скасувала монархію в країні. У 1971 р. в результаті військового перевороту до влади прийшов кривавий диктатор Іді Амін. Режим Аміна був скинутий в 1979 р. при підтримці Танзанії, а в 1980 р. отримав перемогу на виборах Оботе знову став президентом. Військовий переворот 1985 змістив Оботе; з 1986 р. країною керує І. Мусевені. Уганда - одна з небагатьох держав Африки, де досить тривалий час, нехай з пере ривамі ^, діяв і діє багатопартійна система. Господарство нерозвинене країни, рівень життя населення дуже низький. Лібералізація економіки на рубежі 80-90-х років, однак, почала давати позитивні результати (6-7% приросту в рік).

5. Танзанія, що розташована на південь від Кенії та озера Вікторія, була створена в 1964 р. в результаті обєднання незалежної з 1961 р. Танганьїки островом з Занзібар, що одержали незалежність в 1963 р. Це чи не єдиний випадок, коли такого роду обєднання виявилося життєздатним. Населення бл. 25 млн. чол. Танзанія - президентська республіка з досить стабільною політичною системою. Довгі роки президентом країни був Д. Ньерере, при якому робилися експерименти, повязані з орієнтацією на марксистсько-соціалістичну модель (націоналізація, кооперування в стилі «уджамаа» і т. п.). Який змінив Ньерере в кінці 80-х років президент А.Х. Мвіньі схильний підтримувати прийняту в 1986 р. програму економічного відродження, повязану з лібералізацією економіки і відходом від соціалістичних експериментів.

6-7.Руанда (близько 7 млн.) і Бурунді (бл. 5 млн. чол.) У 1908-1912 рр.. були включені до складу німецької Східної Африки, з 1923 р. стали підмандатної територією Бельгії, а в 1962 р. - відповідно незалежними республікою і монархією. Республіканська структура Руанди виявилася стійкою. Бурунді, зазнавши рад військових переворотів, теж стала Республікою. В обох державах - однопартійна система, економіка слабо розвинена, життєвий рівень низький.

8-12. Джібуті (0,5 млн. населення), а також ряд острівних держав - Реюньйон (0,6 млн.), Сейшели (0,07 млн.), Коморські острови (0,5 млн.), Маврикій (1,1 млн .) - являють собою невеличкі незалежні країни Східної Африки, який здобув свою незалежність порівняно пізно, в 1968-1977 рр.. (Реюньйон залишається в статусі заморського департаменту Франції). Маврикій - багатопартійна парламентарна республіка, формально визнає главою держави англійську королеву. Джібуті - однопартійна президентська республіка. На Сейшельських островах переворот 1979 привів до влади партію, що орієнтувалися на марксистсько-соціалістичну модель. На Коморських островах аналогічний переворот 1975 мав іншу долю: черговий переворот 1978 повернув до влади уряд А. Абдаллаха, яке потім стійко управляв країною довгі роки. Загальним для всіх цих невеликих держав є їх порівняльну молодість як незалежних структур (це не відноситься до Реюньйон), досить помітна ступінь політичної стабільності і, крім Джібуті, віддаленість від материка, що значною мірою позначається на їхніх долях. Суттєво зауважити, що на Комора переважають араби, на Маврикії - індо-пакистанці, Сейшелах і в Реюньйоні - креоли-християни.

13. Мадагаскар, великий острів на схід від Африки, знайшов свою незалежність в I960 р. Населення - понад 11 млн. чол. Спочатку керівником держави і уряду був лідер соціал-демократів Ф. Ціранана. Переворот 1972 привів до влади військових, у 1975 р. Верховний революційний рада на чолі з Д. Раціракой взяв курс на розвиток за марксистсько-соціалістичної моделі. Створений радою Національний фронт захисту революції обєднав 7 політичних партій, заборонивши діяльність останніх. Націоналізована економіка, державний сектор абсолютно переважає. На початку 90-х років влада Раціракі і його політичний курс зазнали краху. У країні розгорнувся потужний опозиційний рух.