Відсталість соціальної структури

Проблеми соціальні серед них варто винести на передній план не тому, що вони найбільш значущі, але через те, що соціальноцівілізаціонная відсталість, як про те вже йшлося в третій частині роботи, лежить у фундаменті сучасної Африки, будучи першопричиною всіх інших її проблем, перш за все складнощів її незалежного існування і розвитку. Африка на південь від Сахари - на відміну від більшості країн Азії і навіть від північної арабської частини тієї ж Африки - ще у недавньому минулому була океаном первісності і полупервобитності, морем етнічних спільнот, багато з яких ще не досягли у своєму розвитку рівня структурованого племені, тобто . стійких протодержавне племінних утворень на чолі з вождями. Однак навіть цей рівень означав для африканців доколоніальний епохи не більше ніж стандарт полупервобитності. Лише в деяких її регіонах, в основному завдяки транзитній торгівлі і впливу ззовні, складалися прото - і ранньодержавні освіти трохи більш високого рівня. Але і вони, як правило, були тендітні й існували, за рідкісними винятками, не дуже довго. До винятків можна віднести, наприклад, Ефіопії, хоча і тут потрібні застереження.

Про причини соціально-політичної відсталості теж вже спеціально йшла мова. Тут же варто більш детально розглянути форми соціальної структури, тому що саме ці форми визначають багато чого з того, що характерно для сучасної Африки. Основою соціальної організації тут були, як і скрізь, сімя та громада. Але й те, й інше були завжди обплутані величезною кількістю інших соціальних звязків, починаючи з родових (патрі - і матрілінейних) і кінчаючи земляцьких, статевими (чоловічі союзи), віковими (вікові класи) і т. п. Серед них чи не провідну соціальну роль з давніх-давен грали планові звязку, які обєднували один з одним групи споріднених за певної, найчастіше по чоловічій лінії сімей, а також звязку патронажно-клієнтних типу.

Всі ці звязки в умовах звичної патріархально-первісної життя служили важливій справі стійкості суспільства. Вони були елементом загальної культури відносин, регулювали ці відносини і забезпечували стабільне їх існування і відтворення. Кожен народжується людина змалку добре знав своє місце у цій не такі вже й складної соціальної мережі, яка виникає в результаті переплетення звязків різного типу. А так як згадана мережа була практично єдиною, знайомій йому, бо адміністративно-політичної системи в переважній більшості африканських товариств просто не існувало (її функції як раз і виконувала, причому досить успішно, мережу соціальних звязків), то не дивно, що відповідним чином формувався культурний стереотип і менталітет.

Справа в тому, що всі звязки і вся їх мережа в цілому були не тільки знак, що позначає місце кожного в системі взаємин: кому за кого виходити заміж або на кому одружитися, від кого чекати допомоги в разі біди, з ким у першу чергу обєднуватися в момент небезпеки і т. п. Значимість соціальної мережі була обширніше та вагоміше: вона як би навічно закріплювала кожного серед своїх. Практично це означало, що від своїх піти не можна, що кожен завжди і при будь-яких обставин залежить від своїх і повязаний з ними безліччю жорстко фіксовані стандартом ниток. Добре це чи погано - питання безглуздий. Такого роду звязок породжена умовами первісної структури і є фактом буття, непорушною і незаперечною традицією, причому властивою аж ніяк не тільки африканцям. Про ці звязки вже йшлося в першій частині роботи, де давався аналіз древнім суспільствам. Але там на цьому не робилося акценту тому, що звязки описуваного типу, поступово трансформуючись під впливом динаміки політичного та економічного розвитку, потроху і досить гармонійно протягом століть доповнювалися, а потім і багато в чому заміщалися звязками іншого типу, властивими розвиненій державі, і тим самим втрачали своє первинне значення, набуваючи іншу форму - форму соціальних корпорацій (громада, клан, секта, цех, земляцтво, каста і ін), про місце яких у традиційному східному суспільстві спеціально говорилося. Не те в Тропічної Африці.

Тут сильних держав не було, а тому й не виникали які співпрацювали з владою соціальні корпорації. Точніше, корпорації або ці потенційні їх зародки саме й переплелися в ту соціальну мережу, про яку йде мова і яка виконувала функції і корпорацій, і адміністративно-політичної влади одночасно. Але принциповою відмінністю типовою для африканців соціальної мережі як раз і є те, що визначає її відсталість: вона байдужа до надобщінним політичним адміністративних відносин і фіксує непорушність принципу «кожен перш за все серед своїх і для своїх».

Здавалось би, що тут особливого?! Тим більше, що щось в цьому роді можна зустріти у багатьох народів світу - досить згадати, приміром, про горців Кавказу і про багатьох країнах Азії. Але особливе все-таки є, включаючи і ступінь сили згаданої соціальної мережі, що дає багато очок вперед навіть спаяні традицією кровної помсти соціальними зобовязаннями тих же кавказьких горців. Це особливе в тій ролі, яку відіграють в Тропічної Африці патронажно-клієнтних відносини, в принципі добре знайомі і багатьом іншим народам.

Взагалі-то відносини патрон-клієнт базуються на класичних реципрокного звязках. Але, будучи включені в складну соціальну мережу взаємних зобовязань, вони знаходять нові і більш жорсткі обриси постійних взаємин між старшими та різними категоріями молодших. Старший за віком, за соціальним станом, за рахунком в системі спорідненості автоматично виявляється і більш заможним, і що володіє авторитетом серед оточуючих, і в кінцевому рахунку носієм влади. У процесі трібалізаціі примітивних етнічних спільнот саме ці старші стають вождями й королями, главами племен. Але далеко не завжди за цим слідує становлення державних адміністративно-політичних звязків. Дуже часто альтернативою їх в африканських раннеполітіческіх структурах опиняються саме традиційні патронажно-клієнтних відносини, включені в звичну соціальну мережу.

Суть відносин, що про них йдеться, зводиться до того, що кожен в рамках цієї соціальної структури має свою суворо певну нішу, обумовлену багатьма жорстко фіксованими параметрами. Відповідно своїй ніші кожен має право на строго певну частку сукупного суспільного пирога. Вся ця практика складалася століттями, освячена традицією і тому дуже міцна, закріплена в розумах африканців соціо-психологічні стереотипами. Жити потрібно і можна тільки і саме так - і не інакше. У цьому суть стереотипів. І вони, природно, не можуть не робити свого впливу на життєві реалії. Особливо виразним це стає і проявляє себе, коли мова заходить про сутички інтересів «своїх» і «чужих». А такого роду зіткнення в сучасній Африці на кожному кроці, якщо згадати про ту кількість племен і племінних груп, які мешкають на великих територіях Африки на південь від Сахари і з химерного конгломерату яких за примхою долі складені всі сучасні африканські держави. Це впритул зіштовхує нас з проблемами етнічними.