Корея в пізньому середньовіччі (династія Лі)

Нова династія швидкими енергійними заходами покінчила з існуванням у країні бунтівних феодальних клік, підірвавши їхню економічну основу: всі земельні володіння знаті, так само як і її привілеї, указом 1391 були скасовані. Вся земля країни поступала в розпорядження центрального уряду і передавалася в користування селянам. Чиновники одержували право на ренту-податок з службового наділу у відповідності з рангом і посадою. Був створений за китайським зразком інститут інспекторів-цензорів, які стежили за порядком в адміністрації. Системі іспитів було надано велике значення, а військові чиновники поставлені, як і в Китаї, нижче за цивільних. Країна отримала нову назву - Чосон, а столицею її став Сеул. Зовнішньополітичний статус Чосон був врегульований в ході спеціальних переговорів з мінським Китаєм: Корея отримувала автономію в обмін на визнання сюзеренітету Китаю. І нарешті, офіційною державною ідеологією знову стало конфуціанство - цього разу в його неоконфуціанской чжусіанской модифікації, тоді як буддизм цей офіційний статус втратив.

Звичайно, всі ці нововведення, затверджені в XV ст. декількома новими адміністративними указами, значно зміцнили владу центру і лягли в основу тієї стабільності, яка дозволила династії зберігати свою владу впродовж пяти з гаком століть. Можна сказати, що XV століття було часом удачі для Кореї як держави. Реформи династії Лі виявилися ефективними, країна отримала бажану стабільність. Це виявилося особливо істотним: коли в XVI ст. настала година важких випробувань, корейці зуміли з честю їх витримати.

Як і в мінському Китаї, в Кореї XVI століття пройшов під знаком запеклої боротьби впливових угруповань - конфуціанських вчених і придворних тимчасових правителів, в основному з числа рідні вана і вищої знаті. Суперництво супроводжувалося стратами, палацевими переворотами. До кінця століття в країні виникли навіть стійкі політичні угрупування типу партій, що позначали себе по сторонах світу (Західна, Східна та ін.) Вся ця внутрішня боротьба багато в чому звела нанівець успіхи XV ст. І ось у це щось важке для країни час вона виявилася обєктом чужоземного вторгнення.

Південне узбережжя Кореї от уже протягом ряду століть страждало від набігів японських піратів. На спроби протестувати впливовий сегун Т. Хідейосі відповів вимогою змиритися і платити йому данину. Коли ця вимога була відхилена, Хідейосі у 1592 р. відправив у Пусан 200-тисячну армію, яка через кілька тижнів зуміла зайняти Сеул і Пхеньян, супроводжуючи свій переможний марш по Кореї нечуваними звірствами. У відповідь на це в країні знову розгорнулася народна війна, на чолі якої став командувач корейським флотом Лі Сун Сін. Розгромивши японська флот, Лі Сун Сін став панування на морі, що дуже підірвало стійкість японського експедиційного корпусу. Зіграла свою роль і допомогу з боку мінського Китаю. Незабаром Сеул і Пхеньян були звільнені і почалися переговори, в ході яких придворна угруповання корейської знати зробила все для того, щоб звести наклеп на який став для неї дуже небезпечним популярного Лі Сун Сіна. Лі був розжалуваний. Але це відразу ж привело корейський флот до поразки, внаслідок чого 1597 р. Лі знову призначили головнокомандуючим. Війна в кінцевому рахунку завершилася вигнанням японців, хоча вона обійшлася корейському народу дуже дорого.

Перемога не призвела до помітного зміцнення влади центру. З ще більшою силою розгорілася міжусобна боротьба, в ході якої найбільшим впливом користувалися Північна, а потім Західна партії-клики. А тим часом на півночі Кореї консолідувався молоде енергійне держава маньчжурів. Спроби корейців підтримати мінський Китай у його протиборстві з маньчжурамі в 1618 р. призвели до першого зіткнення з маньчжурської кіннотою. А після вторгнення маньчжурів в 1627 р. і 1636 Корея була змушена поступитися: за договором 1637 вона визнала себе васалом імперії Цін, ще тоді не завоювала Китай. Пізніше цей васалітет був підтверджений, причому зовнішні стосунки Корея могла мати тільки через Китай (наслідком цього було закриття корейських портів для іноземців та заборону населенню країни залишати її межі). Виключення робилося тільки для строго обмеженою торгівлі з Японією.

У XVIII-XVII ст. в Кореї протікали складні і суперечливі процеси. Удосконалювалася аграрна система і система податків. У 1608 р. було введено єдиний рисовий податок тедонмі, що, втім, не виключало існування деяких додаткових поборів. Зростав приватне землекористування, для протидії яким (і для запобігання розорення селян) уряд посилив значення державного кредитування (система «зворотного зерна», хвангок). Погіршення стану селян призводило до повстань. Назрівала необхідність більш серйозних реформ.

Реформи короля Енчжо в середині XVIII ст. призвели до полегшення податку з селян деяких категорій та до підвищення статусу неповноправних. Ці реформи проводилися вже на тлі нових політичних рухів, які були орієнтовані на відмову від традиційних конфуціанських норм і запозичення нових європейських ідей. Великих результатів реформи, втім, не дали. На рубежі XVIII-XIX ст. кризові явища в економіці знову проявилися, причому цього разу торкнулися і мiста. У першій половині XIX ст. сталися нові повстання селян і городян, а в середині цього століття кількість таких повстань вже обчислювалася десятками. Нова серія реформ регента Тевонгуна в 60-х роках XIX ст. являла собою спробу зняти напругу в країні шляхом окремих поступок, але їх результатом було загострення політичної боротьби у верхах, причому в центрі її стояло питання майбутнього країни: продовжувати політику ізоляції або відкрити Кореї для зовнішнього світу. Тиск держав на Корею з вимогою відкрити її порти для торгівлі та використання при цьому в якості посередника Японії в кінцевому рахунку привели до бажаного результату для колоніального капіталу: на рубежі 80-х років XIX ст. Корея опинилася повязаної серією нерівноправних договорів, які відкрили країну для іноземців та надали їм чималі привілеї. Почався процес перетворення країни на напівколонію.