Традиційне східне суспільство і його потенції
Якщо традиційне східне суспільство і його базова основа - селянство - в принципі цілком відповідали класичному східному державі, якщо між обома цими інститутами було досить гармонійне взаємодія, якщо держава впевнено домінував і панував над суспільством, а суспільство було зацікавлене саме в цьому, то резонно ставити питання про те, які потенції еволюції східних структур (саме в плані потенцій еволюції суспільства). Держава, що спирається на владу-власність, що має немислимо високий статус, абсолютна могутність, вищий авторитет, повну владу, - таке держава сама по собі ні в якій еволюції не зацікавлений. Від добра добра не шукають! Традиційне східна держава в найвищого ступеня консервативно і зацікавлене в стійкої стабільності і в регенерації у випадку кризи. Тенденція його еволюції - від неповної стійкості до повної, від недостатньої централізації до найвищої з можливих, від критично ослабленого стану (якщо таке настало) на повній силі. Власне, в цій тенденції проявляється і та динаміка історичного процесу з її спірально-циклових рухом, для якої вже досить докладно йшлося. Але ця держава. І хоча саме держава в традиційних східних суспільствах визначає структуру в цілому, теоретично можна поставити питання про соціуму потенції.
Тільки що на прикладі питання про селянські повстання вже було сказано про те, що традиційний східний соціум не тільки відповідав східному державі, а й був зацікавлений у збереженні статус-кво. Якби справа йшла інакше, суспільство в особі певних впливових його верств цілком могло б - скажімо, у ті ж моменти масових народних рухів, селянських повстань - позбутися від ненависної йому опіки всесильного держави і створити щось нове. Втім, іноді щось подібне дійсно виявляло себе - згадаємо про сектантських рухах карматів або даосів, що створювали свої держави. Але не слід плутати видимість з реальністю, видавати бажане за дійсне. Так, кармати або даоси часом створювали нові державні утворення, в рамках яких держава приймала релігійно-сектантську форму і декілька зовні види. Але чи змінювалася при цьому його суть? Ставало чи вона більш демократичним? Чи не претендують на абсолютну покору підданих і владу над ними? Що відкриває принципово нові простори для еволюції?
Ні і ще раз ні. Всі ці держави, та й взагалі все теократичні структури (а мова йде в даному випадку саме про них), найпомітнішою з яких в пізньому середньовіччі можна вважати держава Тибету Далай-лами, яке зберегло свій традиційний вигляд і після включення його в цінських імперію, принципово відрізнялися від решти хіба що тим, що чиновниками в них були священики, а функції політичної адміністрації виконувала релігійна організація. В усьому ж іншому це не тільки були типові східні держави з їхньою претензією на абсолютну владу, а й у певному сенсі держави в квадраті, бо верхи в рамках цих держав претендували не тільки на світську, але ще й на духовну абсолютну владу над низами. І навіть якщо роль палиці, функції апарату насильства, виконувало при цьому духовний тиск, суть ситуації від цього не змінювалася. Суспільство в рамках такого роду теократичної держави могло бути тільки ще більш приниженим, неосвіченим і відстали у своєму розвитку, ніж у звичайному східному державі.
Повернемося до вихідного тези: традиційний східний соціум повністю відповідав своїй державі і, більше того, був зацікавлений в збереженні цієї відповідності, в подальше перебування під тиском з боку держави. Будь-яке ослаблення тиску, повязане з ослабленням держави, вело до критичним явищ і викликало порушення, які болісно позначалися на соціумі. Не дивно тому, що соціум у формі народних масових рухів зазвичай виступав за ліквідацію порушень і повернення до бажаної нормі, що він був не меншою мірою, ніж держава, зацікавлений у збереженні стійкої консервативної стабільності. Але якщо так, то як справи з потенціями середньовічного східного соціуму? Запитання можна поставити і ще конкретніше: як виглядали і в чому виявлялися ці потенції - якщо вони все ж таки були - на середньовічному Сході, особливо напередодні або в умовах вже почалася колонізації?
І хоча більш детально про цю проблему піде мова в наступному томі, доречно зробити зараз кілька зауважень загального характеру. Про селянстві як найважливішому базовому елементі традиційного східного товариства вже йшла мова. І хоча селянство соціально не безлико, а в його середовищі завжди була хай невелика, але впливова прошарок людей багатих і повязаних з ринком, з приватною власністю, в цілому інтереси селян цілком очевидні: існуючий статус-кво за умови збереження норми в принципі задовільний для всіх ; порушення ж його може призвести до непередбачуваних наслідків і через це небажано для всіх - і для маси, і для багатого верхнього шару. Менш за все втрачають від катаклізмів, криз і порушень норми нижчі верстви селянства, бідні і знедолені. У чималому ступені саме тому вони активніше за інших верств примикають до масових рухів протесту і інтуїтивно прагнуть до якихось змін. Але на рівні усвідомлених бажань ці латентні прагнення, як говорилося, не йдуть далі егалітарний гасел, які не мають практичних шансів на реалізацію. Як про те найбільш переконливо свідчать не раз перемагали селянські руху в періоди криз в китайській імперії, егалітаризм після перемоги повстання виявляється лише в рівне право кожного пахаря на своє поле. Такого роду егалітаризм сповна вписується в наявну і навіть бажану для держави норму. Тому ми маємо право говорити, що селянство в цілому, в особі всіх його верств (маса, багата меншість власників і радикально налаштовані бідняки), не демонструє, та й не має необхідних потенцій для зміни структури. Та воно й не бажає змін, побоюється їх.
Але чи зводиться суспільство і його потенції тільки до селянства? Цілком очевидно, що ні. І це особливо характерно для середньовічного східного суспільства, знайомого з великими містами, розвинутим ремеслом і торгівлею. Як же йде справа з містами і міським населенням? Соціально це строкатий шар осіб різних занять і дуже різного статусу, від верхів правлячих (значна частина, більшість їх живе в містах) до декласованих ізгоїв (поняття «декласовані» в контексті даної роботи не дуже-то доречно, але зміст його відповідає тому, про що йде мова). Крім ремісників і торговців у містах живуть чиновники і жерці, військові, безліч обслуги, включаючи рабів, чимала кількість учнів і грамотіїв, особи так званих вільних професій - віщуни, актори, лікарі і т. д., аж до жебраків і повій. Чим всі вони задоволені або незадоволені, до чого прагнуть, які їх потенції, соціальна сила?
Слід відразу ж зазначити, що традиційний східний місто в цілому так само строго орієнтований на стабільне існування і збереження статус-кво, як і все суспільство, як і держава в цілому. Кожен з перерахованих верств як-то пристосований до існування в рамках зайнятої їм соціальній ніші. Це не означає, що ніхто не прагне до кращого і не поміняв би своє місце при нагоді на більш престижне і вигідне. Але, якщо не вважати кастових обмежень в Індії, звичайно нікому це й не забороняється. Дерзай, якщо можеш і хочеш. Соціальна мобільність на традиційному Сході, крім кастовою Індії, досить помітна, її не порівняєш з станової замкненістю у феодальній Європі. Вчорашній раб нерідко стає всесильним еміром, бідняк - високопоставленим чиновником-інтелектуалом в системі правлячої китайської бюрократії і т. д. Але це стосується тільки взаємозамінності у межах, якщо можна так висловитись, особового складу того чи іншого соціального прошарку. Сам же шар від такого роду змін в індивідуальних долі свого статусу не змінює і залишається в межах тієї ніші, яку традиційно займає. Тому індивідуальні потенції людини реалізуються порівняно безперешкодно (це в меншій мірі стосується кастової Індії, але й там не зовсім всі двері закриті для здібних і наполегливих). А от щодо соціальних та соціально-економічних, то з ними складніше.
Потенції міського населення - якщо мати на увазі такі, які здатні вивести структуру в цілому зі звичних для неї умов існування і тим сприяти її радикальної трансформації, - значно більші, ніж у селі. Ремесло і тим більше торгівля, та й весь міський побут тісно повязані з ринком. Саме тут широкий простір для ініціативи, підприємливості, діловий енергії. І це не порожні слова. Згадаймо, що китайці в Південно-Східній Азії, опинившись поза межами всесильного китайської держави, в умовах порівняно слабких державних утворень, досить швидко забирали в свої руки мало не весь місцевий ринок. Це означає, що про можливості принаймні якоїсь частини міського населення можна говорити з чималою часткою впевненості. Але, по-перше, держава міцно закриває вихід за межі дозволеною і суворо контрольованій норми (просто межі цієї норми, скажімо, в Китаї і в Південно-Східній Азії були різними). По-друге, зіткнувшись із реальністю і змирившись з нею (нагаєм обуха не перебєш!), Міські шари звично гасять свої прагнення - якщо вони є - і традиційно вписуються в статус-кво, будучи в кінцевому рахунку зацікавлені в його збереженні так само, як і весь соціум у цілому.
Тут важливо звернути особливу увагу ще на один момент. Потенції соціуму на всьому Сході приблизно однакові, якщо вести мову про можливість самостійно, без кардинальної ломки структури з боку зовнішніх сил (колоніалізму), створити нову структуру. Але, коли вже такого роду ломка вже відбулася, а зламати структуру колоніалізм вимагає від соціуму якось пристосуватися до нових умов, багато що залежить від того, про який саме суспільстві йде мова. Грають свою роль самі різні обставини: і старовину традиції, і обсяг накопиченого досвіду, і культура, організація, дисципліна праці, і релігійно-культурні стимули життя та діяльності людини, і багато іншого. Але про всі ці глибинних потенціях східних традиційних суспільств спеціально піде мова далі.
Поки ж, як би підводячи підсумки східному середньовіччя, слід зауважити, що колоніалізм протягом ряду сторіч (XVI-XVIII) чимало зробив для рішучої ломки традиційного Сходу. Вторгаючись на східні ринки, навязуючи власні погляди і принципи соціального та етичної поведінки, владно диктуючи закон прибутку, він дечого домігся. Але загалом небагато чого. Частина східних держав майже наглухо закрила свої кордони від його хижих лап. Інші виявилися його жертвами. Але і вони аж ніяк не поспішали підлаштуватися під його стандарти, прийняти його вимоги та змінити звичної норми. Звичайно, в умовах колонізації норма не могла не зазнати певної трансформації. Але для країни і народу вона як і раніше залишалася звичною нормою, до збереження якої суспільство прагнуло всіма силами. Словом, аж до XIX ст., Майже до середини цього століття, Схід, незважаючи на колонізацію, залишався тим же, що й був колись. Це не означає, що нічого в нього не змінювалося, - особливо там, де колонізатори були господарями, як в Індії або Індонезії. Але зміни залишалися багато в чому зовнішніми і несуттєвими. Показово, що, навіть позбувшись традиційного східного держави, свого гаранта консервативної стабільності (його місце в тій же Індії зайняли англійці з їх у принципі побудованої на зовсім інших засадах адміністрацією), східний соціум наполегливо прагнув зберегти звичні форми існування - настільки, наскільки це можливо. Саме на це самозбереження і були мобілізовані всі його чималі потенції. Про те, наскільки це вдалося і якими були результати, піде мова в наступному томі.
ref1" name="_ftn11] Прогнози зазвичай зводилися до того, що за допомогою ззовні країни, що розвиваються порівняно швидко подолають відставання і стануть практично рівними розвинених держав, хіба що зберігши при цьому деяку національну специфіку
ref2" name="_ftn22] Проблема пошуків альтернативного розвитку, і зокрема експериментів в марксистсько-соціалістичному дусі, заслуговує особливої розмови
ref3" name="_ftn33] Маркс К., Енгельс Ф. Соч. 2-е изд. Т.13. С.7.
ref4" name="_ftn44] Маркс К., Енгельс Ф. Соч. 2-е изд. Т.46. Ч.1. С.482.
ref5" name="_ftn55] Там же. Т.28. С.215, 221
ref6" name="_ftn66] Там же. Т.46.Ч.1. С.485
ref7" name="_ftn77] Там же. Т.25.Ч.2. С.354
ref8" name="_ftn88] Варто зауважити, що висококваліфіковані і визнані світовою наукою вітчизняні фахівці з Стародавньому Сходу на чолі з І. М. Дьяконовим пішли на те, щоб замінити одіозний термін «рабовласницька» більш нейтральним «давня», що справедливіше, на мій погляд, навіть по відношенню до античності, не кажучи вже про Схід
ref9" name="_ftn99] Спеціальна дослідження показало, що це практично могли зробити лише чверть прийняли дар - а ухилитися від дару неможливо
ref10" name="_ftn1010] Досить частий легендарно-міфологічний сюжет, відомий в історії багатьох народів. Зокрема, він використаний в Біблії при описі долі пророка Мойсея
ref11" name="_ftn1111] Слід зауважити, що єгипетські фараони зазвичай мали головну дружину-єгиптянку, якою за традицією найчастіше ставала сестра (рідна або однокровна, тобто від іншої жінки батька), і кілька другорядних дружин і наложниць, число яких варіювало залежно від обставин. Діти від всіх цих жінок в принципі могли претендувати на престол, але практично жорстке право першості завжди було за дітьми від головної дружини. Тому шлюб Рамсеса з хетською царівною не мав серйозних династичних наслідків - це просто був символ, сприятливий для хеттів
ref12" name="_ftn1212] Ці письмена на акадській мові дозволили сучасній науці чимало довідатися про близькосхідної давнину, але в усному мовленні на той час уже панував що став практично міжнародним арамейська мова
ref13" name="_ftn1313] Йдеться передусім про вихідців з числа кочівників-амореїв, пізніше також арамеїв, ханаанеянина та деяких інших народів; узагальнюючий термін для них - «ібрі», тобто «що перейшли через річку», через Євфрат
ref14" name="_ftn1414] Питання про те, чи можна бачити в них предків євреїв, довгий час був спірним; зараз більшість фахівців дають на нього негативну відповідь
ref15" name="_ftn1515] Перські царі зводили свій родовід до Ахемену, що жив в VIII-VII ст. до н. е.. 136
ref16" name="_ftn1616] Сюжети такого роду згадуються в текстах; інколи на їх основі будується вся фабула епічної оповіді, як у випадку з Махабхарата
ref17" name="_ftn1717] Слово «текст» тут вживається умовно, бо в описується час текстів як таких ще не було. Вся накопичена століттями мудрість запамятовувалася напамять і передавалася в усній формі з покоління в покоління - власне, саме цей, як і розробка мудрих заповідей старовини, знову ж таки в усній формі, і було справою брахманів, між різними кастами яких існувало точно фіксований розподіл праці: кожен чітко знав, які саме тексти, проблеми та коментарі слід запамятовувати і розробляти йому і всій його касти
ref18" name="_ftn1818] Ця назва період отримав від літопису «Чунь-цю, весни-осені», погодовой хроніки, що охоплювала VIII-V ст. до н. е.. і написаної, точніше, відредагованою і обробленої, за переказами, самим Конфуцієм
ref19" name="_ftn1919] Це другий царство Вей, новий, що позначається іншим ієрогліфом
ref20" name="_ftn2020] Нерівність такого типу фіксується археологами в дуже давніх похованнях, причому нерідко робляться на цій підставі поспішні висновки саме про майнове розшарування і мало не про існування приватної власності і антагоністичних класів, тоді як слід було б сказати тільки про те, що провідник або вождь завжди погребались пишніше, ніж пересічні громадяни
ref21" name="_ftn2121] За переказами, Хасан одержав від Муавія пергамент, на якому йому було запропоновано самому поставити будь-яку цифру відкупи
ref22" name="_ftn2222] Він був буквально розшарпаний на частини, бо ніхто не хотів брати особисто на себе відповідальність за смерть онука пророка. Після цього Хусейн став святим мучеником всіх шиїтів, щорічно відзначають день його загибелі урочистими процесіями з самобичуванням і навіть самогубством релігійних фанатиків - шахсей-вахсей
ref23" name="_ftn2323] Коран був написаний по-арабському і переводити його заборонялося; всі вчилися навчалися насамперед мудрості ісламу, тобто вивчали арабську і читали Коран, і в кінцевому рахунку перетворювалися на носіїв арабської мови та арабської культури
ref24" name="_ftn2424] Іран вже в епоху Омейядов став центром шиїтської опозиції, значною мірою використала в своїх інтересах етнокультурні традиції та претензії персів, не дуже-то задоволених абсолютним засиллям всього арабського
ref25" name="_ftn2525] Дванадцятий імам в середині IX ст. у віці підлітка таємниче зник. Він вважається шиїтами останнім «прихованим» імамом, який рано чи пізно знову відкриється людям, зявиться у вигляді месії, Махді, з нетерпінням очікуваного правовірними шиїтами і до цього дня
ref26" name="_ftn2626] Cледует обмовитися, що деякі індійські сучасні історики заперечують цей факт. Вони вважають, що згаданий епізод не має стосунку до держави Харшині, а стався в якому-небудь з дрібних прігімалайскіх князівств. Але держава Харшині тим не менш швидко розпалося
ref27" name="_ftn2727] 1707 - дата фактичного розпаду імперії; формально вона продовжувала існувати при англійців ще близько півтора століття
ref28" name="_ftn2828] Моголістан (XIV-XV ст.) - Східна частину Середньої Азії, де правили представники знятих тюрко-монгольських пологів; «моголи» - термін, яким в Ірані іменували монголів
ref29" name="_ftn2929] Це був прототип майбутньої конфуціанської системи іспитів; кількість випускників школи в той час було невеликим, декілька десятків на рік
ref30" name="_ftn3030] Іноді цей термін бентежить дослідників, випустити з уваги, що реально це були землі, верховну владу на які мала держава, час від часу вільно ними розпоряджатися, зокрема, який наділяв ними селян після криз
ref31" name="_ftn3131] Це завжди була вагома частина прибували в Китай ззовні, особливо по Великому шовковому шляху, караванів, хоча основна частина товарів все ж таки призначалася для приватної торгівлі в спеціально відведених для цього місцях китайськими чиновниками
ref32" name="_ftn3232] Зміст його зводилося в основному до такого: вітаємо ваше бажання долучитися до нашої культури, готові прийняти вашу данину, але на постійне перебування посла в Китаї не розраховуйте, це в нас не прийнято, і т.п.
ref33" name="_ftn3333] Осідання тамільцев на півночі острова перетворило деякі його райони майже цілком у тамільські; там час від часу виникали самостійні тамільські держави
ref34" name="_ftn3434] Колеса і колісні візки в Африке практично не застосовувалися; все тяжкості переносилися переважно на плечах носильників; коней використовували лише для військових потреб, а ті верблюди далеко на південь не заходили
ref35" name="_ftn3535] Географічно ці території не завжди відносяться саме до суданському поясу, але в політичному плані вони явно тяжіють до нього, що важливо врахувати для повноти викладу
ref36" name="_ftn3636] Перекази зводять перший правителя династії Менеліка до часів юдейського царя Соломона, вважаючи його сином Соломона і цариці Савської, тобто правительки тієї самої аравійської Саби, з якою аксуміти в давнину дійсно були тісно повязані, про що йшла мова в розділі про доісламскої Аравії.
ref37" name="_ftn3737] Можна залишити осторонь ті випадки, коли земля безумовно вважалася державної та виділялася у вигляді должносних наділів-годувань на правах, скажімо, ікта, джагіра або тімару. Мова йде так само і не про землі спадкової знаті або гуань-тянь в Китаї. Маються на увазі лише ті землі, які належали їх власникам, будь то громади в Індії або селянські поля мінь-тянь в Китаї і т. п.