Ранні держави Месопотамії

Середина III тисячоліття до н. е.. було відзначено енергійним заселенням Дворіччя скотарськими семітських племенами, і перед тим у чималій кількості проникає в Шумер. Їх поселення на півночі стали активно запозичувати досягнення шумерської цивілізації, зближуючись з нею за рівнем розвитку (втім, аналогічний процес йшов, мабуть, і в сусідньому з Шумером Елам, розташованому на схід від нього). Представником і виразником активної наступальної політики семітських племен став в кінці XXIV ст. Саргон (Саргон Древній, або аккадська). За переказами, він був незаконнонародженим немовлям, виловленим у кошику в річці і вихованим чужими людьми 101010]. Вступивши на службу до правителя Кіша, Саргон швидко просунувся, а після загибелі Кіша викроїв собі власну державу і став успішно воювати з сусідами. Потім Саргон проголосив себе лугаль вибудуваного їм на півночі Шумеру нового міста Аккада.

Вступивши в тривалу війну з Лугальзагесі, Саргон успішно довів її до кінця, обєднав під своєю владою Шумер і Аккад, і став правителем великої держави, що складався з багатьох десятків регіональних підрозділів, колишніх міст-держав. В успіхах Саргона велику роль відіграла створена ним армія: чи не вперше в історії в руках саме цього завойовника виявилася велика бойова сила професійних воїнів (5400 осіб), кожен з яких за свою службу отримував наділ і жив за рахунок доходу від нього. Не дивно, що після створення єдиної держави Саргон зумів підкорити собі сусідній Елам і здійснив ряд успішних походів на північ і північний захід.

Виникнення великої централізованої держави призвело до концентрації в руках його правителя всієї повноти влади. Храми з їх жерцями, господарством та обслуговуючим персоналом, так само як і виникали паралельно з ними і багато в чому на основі тієї ж моделі царські господарства, за рахунок яких виділялися наділи воїнам і іншим службовцям, були основою економічної могутності центру. Рента-податок з общинників, данина з підкорених сусідів і повинності населення були основою нормального функціонування структури в цілому. При цьому посилення ролі державного господарства і приплив данини ззовні обєктивно сприяли зростанню престижного споживання верхів, наслідком чого викликає значний процес приватизації. Спочатку він виявлявся на рівні верхів і реалізовувався у формі індивідуального накопичення майна - як в результаті воєн, так і в ході обмінних операцій тамкаров. Важливу роль грав при цьому приплив полонених чужинців, перетворювати в рабів, чия праця використовувався практично майже безкоштовно.

Держава Саргона проіснувала недовго. Вже при його синів і внука Нарамсіне, успішно продовжували його політику, стали помітні ознаки занепаду: регіональний сепаратизм і невдоволення підкорених давали взнаки, все частіше доводилося придушувати повстання. Нарамсін (Нарам-Суен) прийняв радий заходів, зміцнювали адміністрації центру; він наказав навіть офіційно іменувати себе богом, а колишніх спадкових енсі замінив призначаються чиновниками. Але вже за його сина, яке прийшло в занепад аккадській держава впала під натиском, що зявилися з території Ірану кутіїв племен (Гуті), які стали керувати завойованій ними Месопотамією за допомогою призначалися ними з числа колишніх регіональних правителів-енсі намісників. В руках деяких з них виявилася чимала владу. Так, помітно виділявся серед інших енсі гуде в Лагаші, відкуповуватися від кутіїв даниною і зосередив у своїх руках владу майже над всією Південною Месопотамією. Правління гуде відрізнялося, зокрема, розмахом іригаційного і храмового будівництва і значним розвитком торговельних звязків з різними районами Близького Сходу, аж до Індії.

На рубежі XXII-XXI ст. влада кутіїв лягла, і на чолі нового «царства Шумеру і Аккада» стали представники черговий, третій, династії Ура. Знову вступило в смугу розквіту царсько-храмове господарство, була проведена робота по уніфікації мір і ваг, що значною мірою сприяло прискоренню процесу приватизації. Все більша кількість людей виявлялося поза громади і змушений був продавати свій труд як наймитів-найманців або обробляти чужі наділи (воїнів, храмових службовців, інших посадових осіб, включаючи і правителів) на правах оренди. В якості загального еквівалента почали використовувати срібло, вагова якого мера - сикль (близько 8 г) - стала одиницею грошового виміру. Розвивалися товарно-грошові відносини, що сфера розповсюдження яких вже не обмежувалася престижним споживанням верхів, але все більше помітне зачіпала ремесло, навіть надра селянської громади.

Глави общинно-кланових груп ( «домашніх громад»), що розпоряджався колективним майном групи, часом вже включала в себе не лише найближчих родичів, але також і чужинців, рабів-слуг, отримали можливість купувати товари, накопичувати і реалізовувати продукти праці домочадців. У громаді стало все більш помітним майнове розшарування, поділ на багатих і бідних, що вело до економічному протистояння: незаможні мали потребу в кредиті, імущі ставали лихварями. Не маючи можливості повернути борг, бідняки всіма правдами і неправдами (продаж землі ще офіційно не була дозволена) прагнули віддати замість нього землю, яку багаті з задоволенням брали. У громаді зявлялися безземельні. Частина їх йшла в сферу царсько-храмового господарства, інші при нужді продавали себе в кабалу - зявлялося боргове рабство.

Всі ці процеси, активно проявили себе в роки правління третього династії Ура, викликали сильне і цілком виправдане занепокоєння централізованої адміністрації, яка достатньо добре усвідомлювала, що їх подальший розвиток може призвести до розкладання громади, зменшення платників податків, зростанню чисельності старців і бідних і важким тягарем ляже на скарбницю. Тому, починаючи з найбільш ранніх установлений, що дійшли до нас саме від епохи третьої династії Ура (закони Ур-Намму, закони з Ешнунни), адміністрація стурбована тим, аби обмежити багатіє власника, не дати йому в обиду розорилися, строго визначити ціну найманої праці , розмір лихварського відсотка, умови утримання приватного раба і т. п. І хоча закони при цьому охороняли право власності на майно, включаючи і рабів, вони ж відстоювали право скривдженого або потерпілого на відповідну матеріальну компенсацію. У цілому ж не можна не помітити, що головний зміст правової норми зводився до статусу підтримання основного населення. Нехай раб з числа чужинців був позбавлений багатьох прав і часом карався за дуже суворої нормі (хоча і йому не заборонялося мати сімю і навіть майно), це не повинно було ставитися до рабів-боржників з числа одноплемінників. Їх не можна було продавати за межі країни, і вони найчастіше прирівнювалися по положенню до молодших членів сімї.

Правителі третьої династії Ура, починаючи з сина засновника династії Ур-Намму, Шульги офіційно іменували себе богами, причому їх реальний статус дійсно був близький до положення обожненого монарха. Влада правителя була високою мірою централізована; регіональні підрозділи, колишні протогосударства (міста-держави), керувалися призначаються з центру намісниками, які за традицією іменувалися енсі. Подібно Саргон і Саргонідам, правителі Ура мали добре організовану професійну армію, причому частину її складали найманці з числа войовничих кочівників-амореїв. Поряд з армією виникли вже й інші елементи примусу, в зокрема суд, для потреб якого і був розроблений судебник Ур-Намму. Необхідно підкреслити, що приплив полонених чужинців і розорення общинників внаслідок процесу приватизації були однією з важливих причин розквіту-царсько храмового господарства в його небаченою перш формі псевдолатіфундій, оброблюваних організованими в робочі загони залежними хліборобами, гурушамі ( «молодцями») і Нгема (Гим; рабинями ). Це не тільки сприяло зміцнення позицій централізованої адміністрації, але й викликало до життя море посадовий звітності: приблизно половина всіх що дійшли до нас клинописних табличок (близько 100 тис.) стосується державного господарства третьої династії Ура. Можна вважати, що царство Шумеру та Аккада» кінця III тисячоліття до н. е.. було свого роду апогеєм торжества структури, породженою абсолютним пануванням влади-власності та централізованої редістрібуціі. Чи не велика частина населення країни, що опинилася в силу різних причин вибитою зі звичного життя сільських громад, зайняла місце трударів-поденників в гігантській системі царсько-храмових псевдолатіфундій, де праця і побут були побудовані за нормами казарменого комунізму.

Абсолютне панування такої структури на це, втім, і скінчилося, бо поряд з державною виникла інша форма господарства, заснована на приватній власності, поява і зміцнення якої знаменували серйозну трансформації економіки суспільства. Криза державного господарства (комуністичної казарми) і зміцнення приватного сектора в Дворіччя викликали поступове ослаблення централізованої владі, поглиблення якого сприяли навала войовничих-амореїв пастухів, а потім також і еламітів. Третя династія Ура на цьому припинила своє існування.