Вавилон

Викликаний серйознішими економічними процесами, перш за все приватизацією, соціальна криза супроводжувався помітним ослабленням політичної влади і децентралізацією, під знаком якої пройшли два століття. Це був час запеклої боротьби що змагалися один з одним держав та династій різноманітного походження - аморейского, еламітскіх й власне месопотамських, серед яких на рубежі XIX-XVIII ст. до н. е.. стала Вавилон виділятися. Новий центр Дворіччя Вавилон, з часом перетворився на найбільший місто миру, став підноситися з початку правління шостого представника вавілонської династії, Хаммурапі (1792-1750 рр.. До н. Е..). За довгі роки успішного правління Хаммурапі зумів розгромити по черзі сусідів-суперників, обєднавши під своєю владою всю Месопотамію.

Заново на руїнах далекого минулого правитель Вавілонії створив могутнє і процвітаючу централізована держава. І хоча воно проіснувало не дуже довго і вже при наступників Хаммурапі зявилася тенденція до деякого занепаду, наслідком чого були вторгнення еламітів, а потім і які завоювали Вавілонію в XVI ст. касситів, саме Вавілонію царя Хаммурапі можна вважати першим в Західній Азії розвиненою державою в повному розумінні цього слова. Мова йде не про централізованої ефективної адміністрації на великій території - це було в Дворіччя з часів Саргона Аккадського. Суть в іншому: вавілонське держава вже являло собою ту складну структуру, яка в подальшому була характерна (в численних варіантах) достатньо для всіх розвинутих суспільств традиційного Сходу, та й не тільки Сходу.

У державі Хаммурапі властиві раннім структурам кланові і родинні звязки вже були помітно відтіснені звязками адміністративно-територіальними, а васально-ієрархічна піраміда влади перетворилася на централізований бюрократичний апарат, ефективно діяв через своїх чиновників. Відповідно зміцнився і інституціоналізоване впливовий і досить численний шар фахівців-професіоналів, зайнятих в сфері управління і прилеглих до неї сферах обслуговування, - адміністратори, воїни, ремісники, торговці, слуги та ін Виник і вельми численний шар неповноправних вихідців з числа полонених чужинців або нащадків розорилися повноправних общинників. І хоча між першим і другим зазначеними тут шарами була суттєва різниця у соціальному становищі, майновий ценз і способі життя (ця різниця відбивалася в документах, термінології - працівники неповноправні позначалися особливим зведеним терміном мушкенуму), загальним між ними було те, що всі вони вважалися і іменувалися царськими людьми, тобто людьми, безпосередньо зайнятими в системі адміністрації або причетними до неї, її обслуговує. Саме в цьому плані всі царські люди обох шарів-категорій протиставлялися решти населення, тобто хліборобам-общинникам, права і статус яких були обєктом уваги і турботи з боку правлячих верхів.

Держава Хаммурапі мало монополією сили, твердо спираючись на фіксований закон і повязані з ним форми примусу. Висунення на передній план кодифікованого законодавства з досить суворої системою покарань було повязане з тим, що розвиток приватновласницьких відносин, товарно-грошових звязків та особливо лихварства з його значними відсотками (20-30% річних) вело до швидкого руйнування общинників і збагачення за їхній рахунок приватних власників.

Як відомо, приватне підприємництво має саме по собі величезними потенціями; його внутрішня сила - якщо їй не поставити перешкод - здатна за короткий термін кардинально змінити вигляд суспільних відносин, всю структуру суспільства, як то було наочно продемонстровано кілька пізніше античної Грецією. У Вавілонії Хаммурапі потенції приватного сектора вже давали про себе знати з достатньою очевидністю. На тлі цих можливостей централізованою адміністрації стало зрозуміло, що колишні псевдолатіфундістскіе методи господарювання на царсько-храмових землях економічно неефективні, що вони вижили собі. На зміну цим методам прийшла практика роздачі царсько-храмових земель (вони, за деякими підрахунками, складали до 30-40% ріллі) у вигляді посадових наділів царським людям першої категорії - це була форма їх платні - і у вигляді невідчужуваних обовязкових наділів царським людям другу категорії, що виплачуються за користування цим наділом частку врожаю в скарбницю. При цьому наділи царських людей першої категорії, як і наділи родовитих сановників і жреців, включаючи і поля правителя, звичайно оброблялися приблизно на тих самих засадах обовязкової оренди, що й інші землі храмів (обовязкові наділи), хоча в цьому випадку як орендарів могли виступати як залежні царські люди другої категорії, так і повноправні громадяни.

Особливо слід сказати про повноправних общинників. Цей шар у Месопотамії завжди переважав. І хоча не завжди общинники були в однаковому правовому і соціально-економічному становищі, важливо підкреслити, що відмінності зазвичай стосувалися потенційних можливостей, але не реального їх статусу, саме визначав місце цієї верстви в суспільстві. Зокрема, стосовно до Вавілонії Хаммурапі необхідно зауважити, що хоча формально процес приватизації охоплював всі землі і всіх людей, крім царсько-храмових земель і повязаних з ними царських людей, фактично ситуація була значно складніша. Не слід представляти справу таким чином, що, якщо товарно-грошові відносини вторглися в надра селянської громади, вона була тим самим вже наперед приречена на швидке перетворення в колектив приватних власників, що будує свої взаємини на засадах товарного господарства і ринкових звязків, що не могло б не привести до швидкого розкладання громади.

На відміну від античності на Сході не було умов для такого розвитку. Навпаки, були потужні сили, що діяли в іншому напрямку. Централізована влада, яка тут була нормою, диктувала свої умови розвитку. Стосовно до общинної селі це означало, що держава приймала енергійних заходів для запобігання деструктивного процесу загибелі традиційної громади. Ось чому, хоча деяку кількість бідних общинників, незважаючи на всі хитрощі протидіяти цьому властей, все ж таки розорялися і продавало свої землі сусідам, цей процес зазвичай обмежувався лише невеликий частиною громади і було до того ж оборотним. У результаті переважна більшість общинників, нехай ледве зводячи кінці з кінцями, продовжувало вести своє переважно натуральне господарство, і це було нормою, що переходить з покоління в покоління. Звідси і результат: сфера дії нового приватновласницької сектора в межах соціально-економічної структури в цілому була не настільки значна, щоб похитнути і тим більше перетворити за своїм образом і подобою всю структуру.

Не зумівши домогтися цього, приватновласницьких сектор досить гармонійно і несуперечливо вписався у здавна існуючу систему відносин, привівши її до певної модифікації. Суть модифікації зводилась до того, що держава, спираючись на давню основу - невідчужувані колективні громадські та царсько-храмові землі, - допускало існування приватновласницької сектору у вигляді включеного в товарообіг невеликого клина земель, найманої праці, приватної оренди, лихварства, боргового рабства і взагалі системи товарно-грошових відносин. Все це було необхідно для нормального функціонування великого розвиненого соціального організму. Але при всьому тому держава досить жорстко обмежувало і контролювало реальні можливості, сферу впливу і взагалі потенції приватного сектора.