Індія і Південно-Східна Азія: трансформації потенції

Про фактори, що впливають на процес трансформації, вже говорилося; складена і генеральна формула моделі в двох її модифікаціях - для Індії і для Південно-Східної Азії. Основна характеристика моделі - виключно важлива роль колоніального капіталу і колоніальних держав для країн, давно і надовго перетворених на колонії. Само собою зрозуміло, що держави тут, якщо вони були, опинялися під вищою владою колоніальної адміністрації, мали мало реальної влади і відрізнялися внутрішньою слабкістю. Як згадувалося, різниця між обома модифікаціями цієї моделі зводиться до сильної індійської і слабкою, сутнісно суперечна південно-східноазіатськиій цивілізаційної традиції. Що можна у звязку з таким розкладом сказати про потенції внутрішньої еволюції і викликаної впливом колоніалізму трансформації?

Спочатку про Індію. Здавалося б, тут потенцій вкрай мало. Потужна сила общинно-кастової структури майже не була розхитані англійської адміністрацією та колоніальним капіталом. Але зате її інертність дозволила англійцям практично без особливих зусиль нарощувати промисловий капітал і відповідну інфраструктуру і тим самим створювати промислово розвинені анклави. А оскільки працювали у сфері промисловості і інфраструктури не тільки англійці, але й індійці, так само як і представники інших релігійно-цивілізаційних груп населення (мусульмани, Парси та ін), то феномен симбіозу здійснювався тут не в чистому вигляді. Навпаки, англійська в своїй основі капіталістична економіка поступово втягувала в сферу свого впливу індійців. Основне більшість населення традиційно жило в громадах і не мало з зовнішнім світом ніяких звязків, крім тих, що диктувалися законами громади і касти. Меншість ж, свого роду аутсайдери, серед яких, особливо на рівні соціальних верхів, було чимало вихідців з брахманських каст, не те щоб зовсім розривали звязку з традицією, особливо кастовим нормами, але як би послаблювали ці звязки (дбайливо зберігаючи їх, як свого роду надійний тил, опору на рідну грунт) і включалися в сферу впливу колоніального капіталу, англійської адміністрації і взагалі принципів західної цивілізації.

Це означає, що, незважаючи на потужну інерцію індуїстської традиції, в Індії були певні потенції для внутрішньої еволюції і капіталістичної трансформації. Але, по-перше, ці потенції могли бути реалізовані тільки в ході тривалого, постійного та цілеспрямованого силового впливу зовнішніх факторів, ефекту колоніалізму у всій його повноті. А по-друге, вони були досить обмеженими, торкалися лише меншість населення і, головне, формувалися строго під впливом і в руслі тих стандартів, що були принесені англійцями. Варто зробити застереження, що ці стандарти, перш за все Вестмінстерська парламентська демократія, англійські принципи судочинства і всієї адміністрації, виявилися досить слушними саме для Індії з її традиційно незначною роллю бюрократичної державності, її терпимістю і схильністю до плюралізму орієнтирів і думок, що і було досить ретельно враховано керівництвом Республіки Індія після здобуття країною незалежності. Але все ж таки мова йде саме про чужих, запозичених ззовні стандартах буржуазної демократії. Тому, по-третє, потенції еволюції і-трансформації були не тільки обмеженими і що сформувалися в результаті тривалого впливу з боку західних стандартів, але і як би результатом взаємодії свого і чужого. При цьому чи не вся інституційна основа була чужою (про виникнення в Індії державної економіки, функціонально зблизившись її з іншими країнами, що розвиваються, можна говорити лише стосовно до часів республіки), тоді як своїми були лише ті традиційні норми життя, включаючи і закони каст, які з часом наклали настільки істотний і помітний відбиток на запозичені у англійців інститути та процедури, включаючи парламент, суд, вибори і т.п.

Іншими словами, можна зробити висновок, що потенції, про які йде мова, не були чимось спонтанно існуючим і лише чекають сприятливих обставин для того, щоб бути викликаним до життя. Вони були буквально створені англійцями за довгі роки їх колоніального панування, приблизно так само, як це було зроблено в Африці, скажімо, в Нігерії. Різниця лише у вихідній стартовій позиції, тобто в рівні розвитку, який давав Індії з її багатотисячолітньої цивілізацією безперечні переваги при порівнянні з тією ж Нігерією. Але, будучи чи не створені штучно, ці потенції проте починали активно функціонувати та розвиватися в досить сприятливих умовах, що й вело до успішної трансформації традиційної Індії. Істотно при цьому зазначити, що, функціонуючи на генетично чужою інституційної основі, елементи нової структури в колоніальній Індії аж ніяк не були зліпком відповідних англійських інститутів, про що вже побіжно було згадано. Зовсім навпаки, вони були досить тісно повязані з традицією і не тільки спиралися на неї, але і черпали саме в цій опорі свою внутрішню силу - ту саму, що з часом дозволила Національному конгресу змінити англійську адміністрацію й очолити незалежну республіканську Індію. Важливо звернути увагу і на те, що традиційна структура Індії та її цивілізаційний фундамент не були сприятливі для пошуку радикальних і тим більше насильницьких способів соціальної перебудови. І далеко не випадково, як про те свого часу вже йшла мова, саме Національний конгрес з його ненасильницькими діями і запозичені у англійців буржуазно-демократичними інститутами і процедурами виявився визнаним виразником інтересів всієї Індії.

Що ж стосується економіки сучасного типу, то вона до моменту деколонізації Індії представляла собою сектор приватновласницької підприємництва, активно функціонував зусиллями англійських та індійських фірм поряд з продовжували існувати сектором традиційним, що охоплювали переважно сільське господарство, промисли, традиційне ремесло і торгівлю. Третього - державного - сектора в колоніальній Індії практично не було, якщо не брати до уваги підприємства, що обслуговували потреби колоніальної адміністрації і за характером відмінні від традиційного державного господарства на Сході.

Південно-східно-азіатських модифікація відрізнялася від індійської як слабкістю і внутрішньої подвійна релігіозноцівілізаціонного фундаменту, так і деяким відставанням у рівні розвитку, що, втім, де-не-де компенсувалося порівняно більшою роллю держави, співіснувати з колоніальною адміністрацією або лише формально підпорядковувався їй. Тут теж був, особливо у Індонезії, Малайї і в інших країнах, поширений феномен симбіозу, хоча і тут симбіоз з часом втрачав свою чистоту, бо в сектор колоніальної економіки активно втягувалось місцеве населення або які прибули з інших азіатських країн мігранти. Як і у випадку з Індією, тривалий вплив колоніалізму вело тут до формування в надрах традиційних товариств елементів капіталістичної структури, які орієнтувалися на європейський стандарт інститутів. Однак більш низький вихідний рівень розвитку в більшості країн цього регіону гальмувала цей процес. Роль каталізатора в південно-східноазійських регіоні зіграли китайці-хуацяо.

Феномен хуацяо, в останні десятиліття залучав до себе все більшу увагу фахівців, мав величезне значення в долях Індонезії, Індокитаю і Філіппін. Саме китайці з найбільшою легкістю і умінням вписувалися в ті параметри створювалася колонізаторами нової економічної структури, які виявлялися чужими для більшості місцевих жителів. Кітайцихуацяо, як це не парадоксально, виявилися сутнісної основою тих потенцій еволюції і капіталістичної трансформації, які ми можемо виокремити в країнах Південно-Східної Азії. Що ж стосується місцевого населення, особливо мусульманського (але також і католицького на Філіппінах або буддійського в країнах Індокитаю), то воно демонструвало ці потенції в набагато меншому ступені. Важко навіть сказати, як еволюціонували б країни регіону без хуацяо. У всякому разі про внутрішні потенціях серед місцевого населення особливо багато говорити не доводиться: воно й до цього дня в цьому плані значно відстає. До речі, саме ця обставина порівняно рано викликало до життя феномен протокапіталістіческого державного господарства в країнах регіону, особливо у незалежному Сіамі, а також у Малайї, Індокитаї і Бірмі після їх деколонізації.

Підводячи підсумки, можна помітити, що як не невеликі елементи капіталістичної структури в колоніальній Індії, в Південно-Східній Азії вони, якщо не вважати хуацяо, ще менше. І мова йде не стільки про спонтанних внутрішніх потенції, яких практично не було, скільки про тих, що могли були бути сформовані і дійсно формувалися протягом тривалого періоду активного впливу колоніалізму на традиційну структуру Південної та Південно-Східної Азії. Що ж до хуацяо, рішуче змінило ситуацію в цьому сенсі, то про них доцільно вести мову, коли йтиметься про потенціях далекосхідної групи країн.