Європа і Схід: дві структури, два шляхи розвитку

Склався на місцевій «гомерівської» основі, але запозичивши дещо і ззовні (зокрема, орієнтуючись на фінікійський еталон), античне суспільство сформувалося насамперед на базі розвинених торгових звязків та середземноморського мореплавання. Те й інше, укупі із сприятливими географічними умовами, зіграло, мабуть, свою роль у архаїчної революції, що привела до перетворення доантічной (в принципі близькою до типової давньосхідної) структури в кардинально відмінну від неї античну. Важко сказати, що стало причиною архаїчної революції, яку сміливо можна уподібнити свого роду соціальний мутації, бо в усій історії людства вона була єдиною і тому унікальної за характером і результатами. Одне безперечно: головним підсумком трансформації структури був вихід на передній план майже невідомих або принаймні слаборозвинених в той час в усьому іншому світі приватновласницьких відносин, особливо в поєднанні з пануванням приватного товарного виробництва, орієнтованого переважно на ринок, з експлуатацією приватних рабів при відсутності сильної централізованої влади і при самоврядування громади, міста-держави (полісу). Після реформ Солона (початок VI ст. До н. Е..) В античній Греції виникла структура, яка спирається на приватну власність, чого не було більше ніде в світі. Панування приватної власності викликало до життя властиві їй і обслуговували її потреби політичні, правові та інші інститути - систему демократичного самоврядування з правом і обовязком кожного повноправного громадянина, члена поліса, брати участь у громадських справах (римський термін res publica якраз і означає «громадську справу »), в управлінні полісом; систему приватноправових гарантій із захистом інтересів кожного громадянина, з визнанням його особистої гідності, прав і свобод, а також систему соціокультурних принципів, що сприяли розквіту особистості, розвитку творчих потенцій індивіда, не кажучи вже про його енергії, ініціативи, підприємливості і т. п. Словом, в античному світі були закладені основи так званого громадянського суспільства, що став ідейно-інституційним фундаментом швидкого розвитку античної ринково-приватновласницької структури. Усім цим античне суспільство стало принципово відрізнятися від усіх інших, насамперед східних, включаючи і фінікійське, де нічого подібного, принаймні в скільки-небудь помітний обсязі, ніколи не було.

Отже, починаючи з античної Греції, в цивілізованому світі виникли дві різні соціальні структури - європейська та Апеляційного суду Криму, причому другий (за часом появи - перший) була представлена багатьма варіантами, які відрізняються в різних районах світу, але принципово подібними, однотипними в головному: їй не були знайомі ні пануюча роль приватної власності, ні античне «громадянське суспільство». Але чи настільки це важливо? Чи не слід вважати античну Грецію лише трохи відмінної від інших модифікацій єдиного спільного шляху, як на тому часом наполягають фахівці?

Тут важливо зауважити, що мова йде не тільки про різні типи соціальної структури. Набагато важливіше з точки зору історичного процесу багато більш важливим результатом відбулася в грецькому суспільстві революції-мутації було те, що антична структура пішла іншим шляхом розвитку, ніж всі інші. Шляхом більш швидким, динамічним і результативним. Саме на основі грецької античності були досягнуті в Стародавньому Римі вражаючі успіхи в області економіки, політичної адміністрації, культури. І коли настала епоха тривалого кризи, повязаної з падінням Риму і варварськими завоюваннями, що потім призвело, як відомо, до появи середньовічного феодалізму, аж ніяк не всі ці досягнення залишилися марно. Якраз навпаки: пройшовши через смугу кризи, на що пішло кілька довгих століть, середньовічна Європа почала швидко й енергійно відроджувати античні норми, принципи та інститути (згадаймо торгові республіки типу Венеції або Генуї, міста у середньовічній Європі з усіма їхніми привілеями та нормами самоврядування в період панування феодальних порядків), ніж була закладена соціально-економічна основа епохи Відродження, яка, в свою чергу, означає створення умов для швидкого й енергійного відновлення деяких античних порядків, елементів античної структури. І саме невдовзі після цим, після Великих географічних відкриттів, первісне нагромадження капіталу створило матеріальну базу для визрівання в Європі капіталізму. Капіталізм в цьому сенсі - дітище європейського міста і епохи Відродження, прямий спадкоємець античності (а не феодалізму, як то часом за інерцією дехто собі уявляє).

Отже, європейський шлях розвитку - це чергування структурних модифікацій (антична, феодальна, капіталістична), при яких приватновласницька активність, хоча часом, в перші століття феодалізму, і що відступала, в кінцевому рахунку була провідною і структуроутворюючих. Саме панування приватної власності, захищене системою відповідних політичних, правових і соціокультурних інститутів, породило капіталізм і тим заклало основу бурхливого економічного розвитку не лише Європи, але і всього іншого світу. Без панування приватновласницьких відносин капіталізм не міг виникнути - і в цьому принципова відмінність історичного шляху усіх неєвропейських товариств від європейського, принаймні до епохи колоніалізму, коли неєвропейські країни одна за одною були втягнуті капіталістичної Європою в єдине світове ринкове господарство з усіма наслідками, що випливають звідси наслідками.

Так яким же у світлі сказаного слід вважати шлях розвитку неєвропейських країн? І що ж слід в звязку з цим вважати Сходом?

Якщо одна структура веде до капіталістичного розвитку в силу закладених в ній потенцій еволюції, а інша, відмінна від неї, у силу тих же обставин (інші потенції) до капіталізму привести не може, то це і створює не просто відмінність структур і шляхів розвитку, а як раз ту саму дихотомію, про яку вже згадувалося. Іншими словами, протистояння Схід - Захід при цьому зростає до рівня Символу. І з цієї точки зору Схід вже не просто географічний Схід, як його сприймали античні греки і римляни, але в певному сенсі інший світ, заснований на інших порядках, що, втім, теж було добре відомо вже древнім грекам - досить згадати їх ставлення до персів в період тривалих греко-перських війн, докладно описані, зокрема, Геродотом.

Таким чином, з античності вже була відома різниця між європейським античним суспільством і неєвропейським світом, уособлена в той час добре відомим грекам Сходом, будь то Єгипет, Вавилон або Персія. Заслуговує уваги, що цю різницю, згодом заклав основи сходознавства, відчували і аналізували саме європейці, античні греки і їхні спадкоємці, порвали з традиційною східного типу структурою і мешкали в рамках нової, принципово іншої структури, але не жителі країн Сходу, культура яких у ті часів, та й пізніше, не була помітно нижче європейської, нерідко бувала дорівнює їй, а часом де в чому і перевершувала її. І хоча ця формула не абсолютна (відомо, що живив пристрасть до історіописання китайська традиція прагнула дати характеристику далеких народів, навіть європейських, але вона при цьому зазвичай не виходила за рамки скупого опису), факт залишається фактом: аналіз різниці між європейським і неєвропейським товариствами першими дали і згодом прагнули поглибити саме європейці, що і лягло в часі, як згадувалося, у фундамент сучасного сходознавства.