Що таке Схід?

Що ж це таке - Схід? Питання не таке просте, як може здатися на перший погляд. Мова йде не про географічне поняття - швидше про історико-культурному, соціополітичних, цивілізаційному ... Мова йде про гігантську вселюдської цілісності, нехай в чомусь дуже неоднорідний і суперечливою, але все ж майже монолітно цільної в своїй глибинній основі - тій самій основі, що , власне, і породила свого часу дихотомію Схід - Захід. Але як виникла ця дихотомія і що в кінцевому рахунку її породило?

Як відомо, історія починається саме на Сході. У родючі долини і передгіря Близького Сходу йдуть своїм корінням найдавніші вогнища світової цивілізації. Саме тут виникали й набували стійкі форми найдавніші соціальні та політичні інститути, сукупність яких визначила контури найбільш ранніх модифікацій людського суспільства, а потім і держави. Недарма давні римляни, цивілізація яких багато в чому була дочірньою по відношенню до близькосхідної, з повагою говорили: «Ex Oriente lux» ( «Світло зі Сходу»).

Близькосхідно-середземноморські землі, вузьким перешийком зєднують Африку з Євразією, протягом багатьох сотень тисячоліть були тим природним мостом-перехрестям, за яким пересувалися, зустрічаючись і змішуючись один з одним, найдавніші популяції гомінідів (предлюдей), архантропи і палеоантропи. Змішання таких популяцій і повязана з цим метисації різко прискорили процес трансформації гомінідів, зігравши істотну роль у підготовці тих сприятливих мутацій, які привели в кінцевому рахунку до виникнення саме в цьому районі світу людини сучасного типу - Homo sapiens. І хоча фахівці розходяться в думках з питання про те, чи була близькосхідна зона сапіентаціі єдиною, є вагомі підстави вважати, що саме тут близько сорока тисячоліть тому зявилися перші сапіентние люди, міграція яких в різні райони ойкумени з витісненням з них жили там досапіентних гомінідів і з метисації з цими останніми послужила основою для появи в різних районах земної кулі численних расових типів.

Перші сапіентние неоантропи були в основному мисливцями і збирачами і пересувалися слідом за що служили їм їжею тваринами, зони проживання яких змінювалися в залежності від коливань в кліматі, від викликалися геологічними катаклізмами льодовикових періодів. Найбільш сприятливою для існування зоною при цьому як і раніше залишалася близькосхідно-середземноморська; саме тут 10-12 тисячоліть тому почався перехід від палеоліту (давньокамяного століття) до неоліту. Суть переходу зводилася до поступового осідання колективів бродячих мисливців і збирачів у численних рослинністю і дичиною лісостепових районах близькосхідних передгірїв (Палестина, Анатолія, Загрос та ін.) Осіли тут групи спочатку лише полювали за мешкали в горах дрібними тваринами і збирали дикорослі рослини, особливо злаки. Пізніше вони знайшли спосіб приручити тварин і одомашнити деякі рослини, що поклало початок скотарства й землеробства.

Досконалий на межі палеоліту і неоліту перехід від привласнюючого господарства (полювання, рибальство, збирання) до виробничого, тобто до регулярного виробництва їжі, отримав в науці назву неолітичної революції (іноді її називають також аграрної революцією - термін менш вдалий через неможливість уникнути зайвих збігів і асоціацій). Цей перехід дійсно зіграв воістину революційну роль в історії людства, так що в сенсі що відкрилися перед людьми нових можливостей і перспектив він може бути поставлений в один ряд з промисловим переворотом раннього європейського капіталізму та сучасної НТР. Суть його в тому, що осілий побут з гарантованою їжею сприяв різкого прискорення подальшого розвитку виробництва та культури, що, у свою чергу, призвело до розквіту житлового та господарського будівництва, виробництва різноманітного і високоякісного камяного інвентаря (неолітичні знаряддя), керамічних посудин для зберігання і приготування їжі, а також до винаходу прядіння і ткацтва з подальшим виготовленням різних одягів. Однак для історії найбільше значення мають ті слідства, причиною яких була революція у виробництві. Серед них слід звернути увагу на два головних і найбільш важливих.

По-перше, нові умови осілого і забезпеченої їжею життя селян зіграли важливу роль у кардинальну зміну всього способу життя людини, який придбав сприятливі можливості для гарантованого стабільного існування. Збільшення народжуваності (зростання фертильності жінок) і виживаності дітей в нових умовах призвело до різкого зростання темпів приросту населення, за рахунок чого помітно посилився процес міграції та розповсюдження вшир досягнень землеробського неоліту: спорадично розселяється за межі рідного селища надлишкове населення швидко освоювало нові придатні для землеробства території - спочатку в районі родючих річкових долин Близького Сходу, потім в інших землях, включаючи Північну Африку, європейське Середземноморя, Іран і Середню Азію, Індію та Китай. При цьому нові дочірні поселення, як правило, зберігали вироблений вже ранніми землеробами генеральний стереотип існування, включаючи соціально-сімейну та громадсько-родову організацію, міфологію, ритуали, виробничі навички та технологію і т. п. Зрозуміло, з часом і в залежності від обставин на нових місцях проживання все це піддавалося певної трансформації і збагачувалося новими елементами культури.

По-друге, виробничий потенціал землеробського неоліту виявився настільки значним, що вже на ранніх етапах існування землеробських громад - особливо тих з них, які були розташовані в найбільш родючих районах річкових долин, в оптимальних екологічних умовах близькосхідної зони, - зявилася обєктивна можливість створення надлишкового продукту, за рахунок якого можна було утримувати звільнених від виробництва їжі людей, які виконували різні адміністративні функції. Іншими словами, саме на основі що зявилися в результаті неолітичної революції виробничих можливостей і виникли в кінцевому рахунку найдавніші осередки урбаністичної цивілізації з властивими їм надобщіннимі соціальними структурами і ранніми формами політичної адміністрації.

Отже, історія людини, її виробничого господарства, культури, так само як і історія в повному розумінні цього слова, тобто історія людської цивілізації, - все це сходить до неолітичної революції, що мала місце в близькосхідної зоні близько 10 тисячоліть тому, не кажучи вже про те, що в тій же зоні склався і сам сапіентний чоловік. От уже воістину Ex Oriente lux! До цього варто додати, що на базі виробничих можливостей землеробського неоліту виникли перші відомі науці протодержавне структури, переважна більшість яких існувало знову-таки на Сході, причому не тільки Близькому.

Важливо зауважити, що до епохи античності такого ж типу протогосударства були і на території Європи, зокрема в Греції, починаючи з мікенського періоду її історії. Навряд чи є підстави для сумнівів у близькосхідних витоках раннеевропейской землеробської культури, так само як і параметрів її предантічной державності. Для доантічной Греції, що предстає перед світом найбільш яскраво зі сторінок гомерівського епосу, характерні були приблизно ті ж відносини, що існували і в інших ранніх протогосударствах, зокрема східних: панували общинні звязку, існували дрібні правителі-вожді (базилевси тощо), тоді як приватновласницькі відносини були ще нерозвиненими. Інша річ - часів античності. Власне, саме з виникнення в другій третині I тисячоліття до н. е.. античної Греції і бере початок дихотомія Схід - Захід, бо саме з цього часу греки стали відчувати і фіксувати досить помітні відмінності свого способу життя від способу життя сусідніх з ними цивілізованих народів Сходу, не кажучи вже про нецивілізованих «варварів». До чого ж зводилися ці відмінності?