Індоарії в долині Гангу

Консолідуватися на рубежі III-II тисячоліття до н. е.. десь в районі Причорноморя і Прикаспію (може бути. Малої Азії та Закавказзя) індоєвропейські племена з початку II тисячоліття до н. е.. чинності не цілком ясних поки причин стали енергійно мігрувати в різних напрямках. Один з перших потоків мігрантів склали осіли в Малій Азії хети, з якими було повязано одомашнення коней (можливо, їх попередниками в цій справі були мітаннійци) і, головне, виготовлення бойових колісниць. Оснащені бойовими колесницями індоєвропейські племена швидко поширилися на захід (Балкани), схід (Середня Азія) і південь. Південна гілку індоєвропейців, що заселили Іран і Індію, часто іменується індоіранської. Тим іранськими аріями, які осіли в Ірані на початку I тисячоліття до н. е.., і індоаріїв, чия інфільтрація в райони Північної Індії датується приблизно XIV-XIII ст. до н. е.., чимало спільного. Спільність помітна і в мові, і в релігії (імена богів), і в ранніх формах соціально-кастового членування з виділенням воїнів і жерців (магів), і в багатьох інших аспектах культури, включаючи матеріальну. Сам термін «арій» - «благородний», що використовувався іранцями (ар, ир) і індійцями, належав саме до позначення первісної індоіранської спільності, згодом розділили і навіть, можливо, протиборствували (є непрямі дані про те, що між тими, хто відокремився один від одного іранцями і індійцями виник гострий антагонізм).

Проникнення індоаріїв через Афганістан спочатку в Пенджаб, а потім у долину Гангу, заселену до того місцевими неолітичними землеробами, переважно етнічних спільнот мунда і дравіди, йшло, швидше за все, хвилями і тривало століття. Питання про те, як і коли це відбувалося, звідки саме і яким чином йшли хвилі індоаріїв, належить до числа спірних і на сучасному рівні знань практично нерозвязних. Однак безперечно, що перший індоарії прибули в Долину Гангу ще до того, як їхні близькі родичі - іранці заселили ту частину Ірану, де вони згодом осіли, створивши свої держави (Мідію, потім Іран). Це ставить під сумнів думку тих, хто намічає маршрут інфільтрації индоиранцев через Кавказ. Мабуть, паралельно з ним існував і інший шлях, тому що потік индоиранцев міг йти через Прикаспійські степу і Афганістан.

Зявившись у верхівях Гангу, індоарії стали поступово освоювати до того слабо заселену долину цієї річки, відтісняючи або асимілюючи нечисленні і порівняно відсталі аборигенні племена. Високий рівень матеріальної культури - знайомство з металами, використання плуга, добрив, іригаційних пристроїв, засобів транспорту, розвинуте ремесло і т. п. - сприяло швидкому й успішному твердженням індоаріїв в долині Гангу. Саме їх мова і культура, включаючи її релігійно-світоглядну першооснову, на довгі тисячоліття, аж до наших днів, визначили історичний шлях індійської цивілізації.

Саме арії з їх величезною увагою до релігійної символіки і міфології, до культів і жертвоприношення, з провідною роллю жерців-брахманів і обожнюванням священних текстів-самхіт висунули на передній план у цій цивілізації релігійно-духовні проблеми, підкреслений пієтет по відношенню до яких став з часом квінтесенцією всієї духовної культури Індії. Тексти вед ( «відати»), перш за все Рігведи, численні повязані з їхнім коментуванням і тлумаченням релігійно-філософські трактати (брахмани, Араньяками, упанішади), монументальні епічні оповіді про героїв і подвиги далекого минулого (Махабхарата і Рамаяна), та ще легенди - пурал і складені порівняно пізно, на межі нашої ери, систематизовані політико-економічні трактати на зразок законів Ману або Артхашастри - ось, власне кажучи, чи не все, чим може мати у своєму розпорядженні історик при спробі реконструювати давні періоди історії Індії та окреслити основні параметри її суспільства і культури. Ні літописних хронік, ні записів історичних подій, ні документів в розпорядженні науки немає або майже немає.

Природно, характер джерел визначив як те коло відомостей, якими ми можемо оперувати, так і ступінь точності, з якою можна робити висновки про давньоіндійському суспільстві. Одне безперечно: убогий і односторонній комплекс даних - не випадковість, не результат недостатніх пошуків або загибелі важливих документів за незясованих поки ситуаціях, навпаки, це цілком адекватне відображення структури самого суспільства, його самоідентифікації. У суспільстві з підкресленою увагою до релігійно-духовних проблем, з пошуками очищення, порятунку і позбавлення від поневірянь і страждань життя в ухилянні від неї (прагнення до аскезі, мокша, нірвани), з ідеєю відплати (карми) як закономірного винагороди кожному за його заслуги або гріхи в минулому житті, словом, з його явною спрямованістю від буття до небуття, від зовнішнього до внутрішнього, від суспільного до біологічно-особистісному, - у такому суспільстві, вельми значно відмінною від оточували його, практично немає місця соціально-історичної памяті в якій -небудь іншій формі, крім релігійно-епічної, міфологічно-культовою.

Якщо ставити питання про причини настільки істотного відхилення від норми, то чи не на передній план вийде все те ж питання про мігрантів-індоаріїв, для яких завдання консолідації та виживання на новій батьківщині і в чужому оточенні як раз і звелися до консервації памяті минулого -- того далекого минулого, яке не мало соціально-політичних форм і не могло бути зафіксованим у вигляді історичних описів і тим більше ділових документів. Це минуле було канонізований в релігійно-міфологічній формі і в цій формі збереглося у памяті поколінь. Подальший же акцент на релігійно-духовні проблеми лише закріпив раніше почате і в свою чергу визначив пріоритети в складалася системі цінностей індійської цивілізації. Історія та політичні події в рамках цієї системи були лише блідим і малозначимою фоном, відтіняли головне і найістотніше для індійців - їх санкціонований релігійними нормами і духовною культурою спосіб життя, включаючи соціальну структуру, соціально-родинні звязки і перш за все твердо фіксовані і століттями зберігалися практично в незмінному стані або малоізменявшемся світоглядні орієнтири.