Північна Індія в середині I тисячоліття до н. е

Про історичному процесі в стародавньої Індії, як згадувалося, мало що відомо. Уривки з різних релігійних текстів і напівлегендарний переказів дозволяють вважати, що загалом і в цілому він протікав приблизно так само, як і всюди, хоча і з дещо меншою ефективністю. Протягом першої половини I тисячоліття до н. е.. в Північній Індії йшов той же процес політичної інтеграції, що і в решті прадавнього світі: дрібні протогосударства поступово ставали більшими і трансформувалися в ранні держави, суперництво між якими з часом ставало все більш запеклим. Сильні поглинали слабких і розширювалися за їх рахунок. У результаті до середини I тисячоліття до н. е.. в долині Гангу і поблизу від неї існувало приблизно 16 порівняно великих держав, у більшості з яких вже встановилася спадкова монархія і лише в деяких практикувалися різні форми олігархічного або аристократичного правління з виборними політичними лідерами.

Подальший процес політичної консолідації був, мабуть, прискорений зовнішніми факторами, зокрема зіткненнями з державою Ахеменідів. У V ст. до н. е.. в долині Гангу існували два дуже сильні держави, Коша і Магадха, суперництво між якими призвело до перемоги Магадха. У IV ст. до н. е.. їй на зміну прийшла держава Нандо, заснована, за переказами, вихідцем з варни шудр, скинув з престолу правителя Магадха і поширили свої володіння на більшу частину басейну Гангу і на південь від нього. Однак вона проіснувала всього кілька десятиліть, після чого якийсь Чандрагупта теж шудр з, використавши в своїх інтересах повязані з походом Олександра події, в свою чергу повалив династію Нандо і заснував Маурїв імперію, що проіснувала з індійським масштабами досить довго - близько півтора століття. Саме Чандрагупта встановив звязку з Селевко, одружився з його донькою і гостинно прийняв посла Селевка Мегасфена. Повідомлення Мегасфена про Індію, що збереглися в уривках у різних стародавніх творах, - важливе джерело наших знань про ранню історію імперії Маурїв, та й взагалі про давньоіндійському суспільстві.

Отже, середина I тисячоліття до н. е.. була відзначена помітної тенденцією до політичної консолідації в Північній Індії. І цю тенденцію ніяк не можна вважати випадковою. Навпаки, вона цілком відповідала тим серйозним внутрішнім економічним і соціально-релігійних процесів, які активно протікали в цей час. Перш за все це була тенденція до економічної інтеграції. Хоча долина Ганга не була в тій же мірі, що і долина Нілу, визначальною домінантою усього складалася на її території вогнища розвинутої цивілізації, вона тим не менш сприяла як економічної інтеграції, так і деякому розвитку централізованої адміністрації. Піднесення політичних центрів в долині вело до зростання і зміцнення міст, до розвитку ремесла і торгового обміну.

Міста, що були перш за все укріпленими фортецями, починали відігравати помітну роль в економіці. Чимала кількість ремісників працювало, мабуть, в системі державного господарства, що було характерним для всіх давньосхідних товариств на ранніх етапах їхнього розвитку. Існували спеціалізовані майстерні, де виконувалися замовлення правлячих верхів та адміністрації. Але поступово частину часу ремісники починали приділяти і виконанню приватних замовлень. Міські майстри утворювали корпорації-шрені, заснували власні майстерні. Правда, вся частнопредпрінімательская діяльність ремісників і торгували виробами ремесла і сільського господарства торговців перебувала під суворим контролем держави. За відомостями Артхашастри ( «Наука про політику» - твір, написаний, за переказами, радником Чандрагупти брахманом Каутільей і який є більш теоретичним трактатом, ніж джерелом, оповідають про реальне життя), були визначені розміри податків, а також кількість днів, що ремісник повинен відпрацювати в державній майстерні, був строго регламентований також порядок реєстрації місця проживання, отримання дозволу на відїзд і т. п. Під централізованим керівництвом перебували і дорожнє будівництво, судноплавство, морська торгівля.

У сфері аграрних відносин теж дуже велику роль відігравала держава, яка виступала як верховного розпорядник земельного фонду. Держава регулювала податі і повинності населення. Є підстави вважати, що поряд із землями общинними існували великі царські господарства типу царсько-храмових земель, характерних для близькосхідної давнину. Землі в цих господарствах оброблялися або рабами і найманцями-кармакарамі, статус яких був досить близький до рабської, орендарями або з числа незаможних і переважно вихідців з нижчих верств суспільства. Існувало і посадова землеволодіння; землі тут теж оброблялись залежними або Берізка. Але основною формою землеволодіння була все-таки громада, докладніше про яку буде сказано нижче.

Економічна інтеграція, що сприяла політичній консолідації індійців у середині I тисячоліття до н. е.., була важливим чинником, але не єдиним і навіть не самим головним. Багато велику роль в консолідації індійців як етносу і тим більше індійської цивілізації як великої соціокультурної цілісності зіграли процеси, що протікали тим часом у духовно-релігійній сфері і на тисячоліття визначили вигляд всієї культури Індії, духовні цінності її цивілізації. Ці процеси почалися з того, що стародавні веди стали обростати вже згадуваними тлумаченнями і коментарями, які енергійно розроблялися зусиллями жерців різних брахманських каст. На базі активних релігійних пошуків виникали складні філософські побудови - перш за все упанішади, в яких дебатувалася проблеми буття та небуття, життя і смерті, першопричини сущого, верховного Абсолюту і т. п. Слід особливо підкреслити, що всі ці абстрактні міркування були практично винятковим надбанням брахманів, які ревниво оберігали свою монополію і на освіту, вивчення і коментування священних текстів 171717]. Монополія брахманів на знання з часом викликала все більше невдоволення з боку суперничали із ними кшатріїв, чий високий політичний статус і чия реальна і зростаюча влада питали це невдоволення. Воно було тим більш грунтовним, що формально кшатрії як дваждирожденние мали право проникати в таємниці глибинні релігійно-філософської мудрості.

Філософські пошуки авторів упанішад, до яких поступово долучалися крім брахманів і деякі кшатрії, що здобували все більшу значимість в ході посилення політичної влади і централізованої адміністрації, чинили певний вплив на всю атмосферу духовного життя давньої Індії. Безумовний авторитет і монопольні позиції брахманів слабшали. Природним наслідком цього була поява нових релігійно-філософських течій і напрямів, біля витоків яких стояли проповідники-шрамани, що мали порівняльну незалежність думки і часом навіть заперечували святість вед або прагнули похитнути систему варн. Усіх цих шраманов обєднувала опозиційність традиційного брахманізму, але між собою вони розходилися дуже багато: одні з них бачили свій ідеал в аскезі, інші - в фаталізму, третій - в наполегливих пошуках порятунку. До числа прихильників останнього з цих напрямків потрібно сгнесті буддистів, послідовників Будди, тобто легендарного віровчителя Гаутами Шакямуні, який проповідував у VI ст. до н. е.. і закликав своїх прихильників осягнути чотири священні істини: Мир - страждання; страждання - від пристрастей і бажань; звільнення від страждань - у нірвані; існує вісімковій шлях праведного життя, слідуючи якому і відмовляючись від усього мирського кожен може досягти нірвани.

Як і інші філософсько-релігійні вчення того часу, буддизм обєктивно руйнував варнової основи соціальної структури, зрівнюючи всіх своїх послідовників перед вищою вічністю великої нірвани. І оскільки саме це вчення найбільш швидко і очевидно завойовувало популярність в народі на початку другої половини I тисячоліття до н. е.., його визнали за благо підтримати правителі вперше створеної на території Індії імперії Маурїв. Саме в буддизмі вони бачили ідеологію, яка могла б сприяти інтеграції соціально-політичної структури країни. Забігаючи наперед, можна сказати, що буддизм як релігійно-філософська доктрина не стала такою ідеологією. Не виключено, що ця обставина, поряд з іншими, зіграло свою роль в слабкості і недовговічності імперії Маурїв. Втім, справедливості заради варто відзначити, що і альтернативні буддизму доктрини, число яких в стародавній Індії було не малим, не мали бажаними для правителів потенціями. І цей, як згадувалося, зіграло свою роль у формуванні специфіки політичної системи і як би що протистояла їй соціальної структури Індії, як давньої, так і середньовічної.