Реформи Дарія I і соціальна структура імперії Ахеменідів

Створивши величезну імперію, нечисленний етнос персів повинен був виробити оптимальну формулу для управління різноплемінних конгломератом високорозвинених і примітивних народів, різних за своїми долями і рівнем розвитку країн, обєднаних відтепер під владою єдиної адміністрації. Варто зауважити, що в розпорядженні перських правителів не було розвинутої релігійної системи, яка могла б послужити основою для формування міцної влади. Такого роду система у формі іранського зороастризму ще тільки зароджувалася і тому не могла бути використана в необхідній для потреб імперії обсязі. Тому центр ваги був вимушено перенесений на створення оптимальної адміністративної структури, типу тієї, основи якої були закладені ще ассирійцями. Ось цю-то структуру і виробляв під час своїх реформ Дарій I.

Суть реформ Дарія зводилася насамперед до забезпечення панування персів в рамках створеної ними світової держави. Самі перси - кара (це слово означало одночасно «народ» і «воїни», що адекватно відображало порівняно ранній етап розвитку персів як етносу, і ті соціально-політичні функції, які випали на їхню частку в імперії) - займали привілейоване становище. Саме з їх числа формувався командний склад армії, саме вони складали ядро адміністративного апарату, розгалужена мережа якого густо обплутала всю державу Ахеменідів. Дотримуючись вже апробованим ассирійцями методу, Дарій поділив країну на провінції - сатрапії, на чолі яких їм були поставлені відповідальні перед центром управителі-сатрапи. Але на відміну від ассирійців Дарій пішов далі: для зміцнення влади центру та обмеження всевладдя сатрапів він ввів розділення військової та цивільної влади на місцях. У функції сатрапів входило здійснення цивільної адміністрації, забезпечення регулярного надходження податків і виконання повинностей. Вони ж виконували судові функції, мали право карбувати срібну і мідну монету. Однак сатрапи не мали військової сили, за винятком невеликої особистої охорони та апарату примусу на місцях. Що ж стосується військової адміністрації, то вся імперія була поділена на пять великих округів на чолі з воєначальниками, у віданні яких знаходилися військові керівники сатрапій, незалежні від сатрапів і не підлягали ім. Це розмежування цивільної та військової адміністрації при взаємному контролі відповідальних керівників різних відомств відіграло важливу роль у зміцненні всевладдя центру.

Саме центральний апарат влади зберігав за собою всі основні керівні функції. З заново відбудованій столиці (Сузи) зі стратегічних дорогах, забезпеченим поштовими станціями з кіньми, гінцями, склади продовольства і необхідного спорядження, йшли розпорядження та вказівки. Для спрощення канцелярсько-ділового листування в багатомовної державі Дарій перевів всю її на арамейська мова, широко розповсюджена лексика якого вдало відповідала перекладеної на алфавітну основу по фінікійською зразком уніфікованої клинопису. Тільки столичне казначейство, у скарбниці якого щорічно стікалися подати з усіх сатрапій, в суворій відповідності з їх багатством і ступенем економічного розвитку, мало право карбувати золоту монету, Дарік, що одержала широке поширення не тільки в перською, а й грецькому світі. На чолі адміністративного апарату центру стояли знатні перські вельможі, їм допомагали численні чиновники з персів і мідян, причому частина цих же чиновників посилалася в сатрапії, де вони виступали в якості помічників сатрапів, виконуючи судові та інші функції.

Що стосується адміністрації всередині сатрапій, особливо таких великих і розвинених, як Єгипет або Вавилону, то вони ділилися на області, для керування якими зазвичай притягувалися чиновники та писарі з числа місцевих жителів. У сатрапії, де політичні звязки з давніх-давен грунтувалися на добровільному підпорядкуванні дрібних держав (Фінікія та ін), роль керівників підлеглих сатрапам областей виконували місцеві правителі з їх традиційним апаратом влади та місцевим самоврядуванням. Далекі периферійні райони, населені небагатими племенами, теж зазвичай зберігали традиційну систему управління на чолі з вождями, а їх внески до перську скарбницю обмежувалися невеликий даниною, що приймала форму спорадичних подарунків. При цьому майже в усі околиці держави центр посилав свої військові загони, споруджуючи там фортеці і форпости. Воїни гарнізонів зазвичай отримували звільнені від податків земельні наділи і жили за рахунок їх обробки. При цьому суворо дотримувався принцип, згідно з яким до числа воїнів не повинні були включатися жителі даного району, навіть взагалі країни, особливо якщо малася на увазі така країна, як Єгипет, Вавилон.

Взагалі на організацію армії зверталося особливу увагу, бо саме військова сила була основою влади персів. Елітою армії був корпус «безсмертних» з 10 тис. кращих перських воїнів, перша тисяча яких, що складалася з представників знатних родів, займала привілейоване становище в якості особистої охорони царя. Решта армія поділялася на піхотинців-лучників і вершників, причому периферійні її підрозділи, що стояли гарнізонами в сатрапії, включали в свій склад не тільки персів і мідян, хоча саме іранські племена, як і раніше залишалися кістяком армії. Спочатку суворо стежили за тим, щоб військові наділи залишалися спадково-посадовими і не переходили в особисту власність, не ставали обєктом купівлі-продажу. З часом, однак, наділи починали відчужуватися, що не могло не позначитися на боєздатності армії. Як відомо, це призвело до того, що останні перські царі змушені були все більшу ставку робити на воїнів-найманців. Ставши світовою державою, імперія Ахеменідів змушена була активно будувати військові кораблі, особливо після того, як їй довелося зіткнутися із сильними саме на море греками.

Серія військово-політичних і соціально-економічних реформ Дарія, що призвела до зміцнення внутрішньої адміністративної структури і посилення влади правителя, порівняно мало торкнулася ті звичні соціальні та економічні відносини, які існували на Близькому Сході здавна. При всьому відмінність між розвиненими і відсталими країнами, при всіх модифікаціях моделей еволюції ці відносини в загальному були однотипними: ефективна адміністрація центру спиралася на владу-власність, виробники сплачували ренту-податок в казну, а приватне господарств завжди було під пильним контролем чиновників.

Завойовники-перси, обкладали величезними податками підвладне їм чуже населення, виступали як правонаступників тих правителів, які раніше уособлювали собою владу-власність у кожній з підкорених персами країн. У всіх них система царсько-храмових господарств ставала одним з найважливіших джерел доходу скарбниці Ахеменідів, причому землі цих господарств як і раніше обробляли орендарі, зазвичай залежні або незаможні повноправні з числа місцевого населення. Паралельно з царсько-храмовими багато хто з анексованих земель були роздані знатним персам та іншим наближеним або заслуженим особам, які тим самим набували великі посадові та особисті володіння, обробляли для них на правах оренди переважно тими ж залежними (багатьох з них іменували перським словом «гарда» , в Еламська варіанті - «курташ»), нерідко з числа безправних підкорених бранців. Частина великих володінь мала привілеї та імунітети, тобто була звільнена від податків, тоді як з решти податки стягувалися за мінімальною ставкою. До посадових земель великого масштабу були близькі за характером і більш дрібні посадові володіння чиновників і воїнів, які зазвичай також оброблялися орендарями.

Основна частка земельного фонду в перської імперії належала общинникам, сплачувати податки безпосередньо в казну і виконував усі повинності. Серед них були і багаті, і бідні, причому багатії часом здавали надлишки землі в оренду біднякам. Боргове рабство поширено не було, але практика застави майна була добре відома, особливо у звязку з системою відкупів: великі ділки, які брали на відкуп той чи інший район імперії, нещадно вибивали з населення не тільки належні з кожного податок, а й чимало понад це, що й змушувало бідняків розлучатися з майном або закладати його.

У період розквіту держави Ахеменідів був досягнутий високий рівень розвитку ремесла, торгівлі, будівництва. Ремесло і особливо транзитна торгівля - як, втім, і операції з закладу або оренди - нерідко зосереджувалися в руках великих торгових домів приватних власників, в основному вавілонських. Рабів в імперії було небагато, причому використовувалися вони або в державних господарствах на важких роботах (рудники, каменоломні), або у сфері служіння в приватних будинках. Ті з рабів, які саджали на землю або обзаводилися деяким майном, включалися в торговельно-лихварські операції, купували ремісничі спеціальності і тим поступово змінювали свій реальний статус, зближуючись у майновому відношенні з іншими верствами населення, хоча юридично довго залишалися неповноправним, що знаходило відображення системи оброку-пекулія.