Соціальна структура індоаріїв періоду вед (кінець II - початок I тисячоліття до н. Е..)

Племена індоаріїв в ранніх ведичних текстах постають у вигляді колективів, які виступають як єдине ціле, але вже знайомих з соціальними та майновими відмінностями. Іншими словами, це племена типу протогосударств на чолі з вождями. З середовища рядових общинників у них виділилися дві впливові прошарки - жерці-брахмани, зберігачі ритуально-міфологічної памяті, що робили складні культові функції і користувалися величезним престижем і неабиякою реальною владою, і правителі-воєначальники, вони ж аристократи-кшатрії, які очолювали колективи і управляли ними. Судячи за деякими даними Рігведи, правителі протогосударств виступали в якості верховних розпорядників суспільного надбання, що проявлялося, зокрема, в їх праві виділяти брахманам ту чи іншу частину загальних земель. Виступаючи у звичайній функції вищих субєктів влади-власності і верховних редістрібуторов, ці правителі (раджі) збирали з общинників ренту-податок (зазвичай це була шоста частка врожаю), яка поступово перетворювалась з добровільного внеску до обовязкової подати. Правителі очолювали апарат адміністрації, що існував за рахунок редістрібуціі надлишкового продукту (ренти-податку), причому значна частка цього апарата комплектувалася з близьких родичів правителя, що складали його опору. У функції адміністрації на чолі з правителем входили охорона колективу, управління ним, судочинство і т. п.

Дані текстів свідчать про те, що влада правителів була ще не дуже міцною. У багатьох протогосударствах вона була виборною, причому саме там великим впливом користувалися ради старших, зборів знатних - обставина, яка спонукає деяких дослідників говорити про «республіках». В інших вже був помітний акцент на спадкування влади правителя - і тоді збори старших перетворювалося на Парішад, рада знаті при монарху з обмеженими консультативними функціями. Але в будь-якому випадку влада правителя не була абсолютною. Цар змушений був зважати на думку членів ради, не кажучи вже про звичні норми та традиції колективу в цілому; бували випадки, коли не порозумілися з підданими правителі виганяли. Роль рад і зборів старших і знатних бувала особливо помітною в нерідких випадках запеклої боротьби за владу ворогуючих знатних кланів або спадкоємців померлого раджі. У принципі такого роду відносини типові для ранніх протогосударств. Але для давньої Індії специфікою було поступове відокремлення в привілейованої групи соціально-політичних верхів згаданих вже двох найважливіших шарів - жерців-брахманів і аристократів-кшатріїв. Протистояння їх один одному з гострим взаємним суперництвом (як згадувалося, основа високого престижу й чималої влади шару жерців-брахманів полягала у їх монополії на ритуально-міфологічну память і повязані з нею високо шановані народом культові відправлення), так само як і зриме протиставлення двох верхніх соціальних шарів третій і основному, общинникам-виробникам, вело до формуванню кастового суспільства.

Громада ведичного періоду складалася з великосімейних груп, голови яких ( «Домогосподарі» в древніх текстах індійських) мали неабияку влада над жінками, дітьми і домочадцями. До числа останніх входили часом і раби з числа полонених чужинців (Дасаєв). Здебільшого це були рабині, наложниці господаря або кого-небудь з дорослих чоловіків його сімейної групи, частіше за все його братів. Діти від цих невільниць не обовязково були рабами: статус їх у залежності від обставин коливався від залежної до повноправного. Та й домочадці з числа рідні теж не були абсолютно незалежні: батько-патріарх мав право закласти кого-небудь з них у разі потреби, а то й віддати жерцям для жертвопринесення. Практика закладу або програшу в грі 161616] свідчить як про відносність статусу повноправного общинника (це не громадянин, навіть у так званих республіках типу ган і Сангх), так і про існуючі вже відносинах соціально-майнової нерівності, про появу боргового рабства, хоча це Останнім було ще дуже мяким, так що його навряд чи можна ставити поряд з рабством чужинців, навіть якщо для характеристики рабів обох категорій використовується один і той же термін - Дасаєв.

Як свідчать дані археології, перші міста в долині Гангу зявляються приблизно в IX-VIII ст. до н. е.. Мабуть, це був час, коли консолідувалися на базі перших протогосударств більш-менш великі ранні держави і у звязку з цим активно розвивалися ремесла і торговельні звязки. Історичні перекази, зафіксовані у формі епічних сказань, дозволяють припустити, що саме в цей час велися запеклі війни між правителями що змагалися країн - ті самі війни, які пізніше були оспівані у згадуваній вже Махабхараті. Наслідком цих війн було, наскільки можна судити, ослаблення ворогуючих сторін, жодна з яких вже в другій третині I тисячоліття до н. е.. не відігравала помітної ролі у політичному житті, у всякому разі під тими іменами, які оспівані в легендах. Втім, це не заважає тому, що багато хто з індійських раджів аж до наших днів зараховують себе до нащадків оспівані легендами династій - Місячної (Бхаратія) і Сонячної.

Звичайно, тут набагато більше від гарної легенди, чим від історичної істини. Взагалі для політичного життя давньої, так і середньовічної Індії було характерно домінування слабких і короткочасних державних утворень, які легко зявлялися на світ, швидко приходили в занепад, змінюючи одне другого: їх назви, території, імена правлячої династії - все це зливається в круговорот майже не запамятовуються назв, найчастіше позбавлених відмінних ознак. Складно сказати, що тут було головною причиною. Швидше слід говорити про комплекс причин. Але все ж є підстави вважати, що відносна слабкість політичної влади в історії Індії (мова саме про політичну влади як такої, про її адміністративно-територіальної зовнішній формі, а не про феномен влади-власності з централізованої редістрібуціей як про панівну структурі) визначалася перш за все специфікою індійського суспільства з його системою строго фіксованих статусів-станів (варн, пізніше каст), раз і назавжди що визначали місце людини серед інших. Жорстка кастова система була свого роду альтернативою слабкої політичної влади, а можливо, і головною її причиною. Товариство цілком могло існувати без сильної держави, без ефективної адміністрації, бо внутрішні його закони з успіхом виконували політико-адміністративні функції. Можливо, саме тому, не дивлячись на красиві легенди, що оспівують героїв епічних сказань, у реальному житті Індії залишалося дуже мало місця для амбіцій властолюбних політичних лідерів. Але саме це змушує серйозно розглянути давньоіндійських варн непросту проблему.