Реформи Ван Мана і крах першого династії Хань

Питання було в тому, кому і як проводити реформи. Із загальним ослабленням державної влади імператори зазвичай втрачали контроль над нею, а то й зовсім ставали іграшками в руках що змагалися один з одним клік, перш за все з числа тимчасових правителів, повязаних з ріднею тієї чи іншої імператриці, а також ставали все більш впливовими євнухів гарему. Нестійкість влади центру сприяла і не усталена система комплектування апарату чиновників: поряд з складалася ще з часів У-ді практикою висунення до лав бюрократичної еліти тих випускників столичної конфуціанської школи Тай-Сюе, хто краще за інших витримував конкурсні іспити 292929], існували й інші способи . У їх числі - традиційний метод висування мудрих і здібних» теми з посадових осіб, хто готовий був поручитися за своєї протеже. Практично це вело до пристрою на теплі містечка рідні, що теж позначалося на якості адміністрації.

Питання про принципи і методи комплектування штату адміністрації мав в Китаї в розглядуване час більш важливе значення, ніж то може здатися на перший погляд. Згадаймо, які надії покладав на добре підготовлених чиновників Конфуцій, що бачив в цьому ключ до досягнення соціальної гармонії і процвітаючої держави. І це не були порожні утопії мрійника. Бюрократичний апарат, створений з часом конфуціанством, був справді унікальним в історії людства. Але складався він не відразу. А ще не усталена практика і суперництво різних методів (їх було багато більше, ніж названо вище) висунули на передній план внутрішньополітичного життя імперії після У-ді гостру проблему запеклого суперництва місцевої еліти з центральною бюрократією. Слабшає в умовах кризи бюрократія центру намагалася зберегти в своїх руках контроль за адміністрацією в усій імперії, а сильні вдома, тобто впливові представники місцевої еліти, всіляко протидіяли цьому. Вони висували своїх представників, які прагнули, і небезуспішно, комплектувати нижчі ешелони влади, повітові органи керування. А так як закріплення на тому чи іншому службовому посту було дуже вигідним для даної сімї (деякі з них висували своїх представників на ту чи іншу посаду протягом ряду поколінь і вважали цю посаду вже як би своєї) а було предметом заздрості з боку змагатися з нею , то не дивно, що незабаром гостро постало питання про право на посаду або, точніше, щодо критеріїв для призначення на неї.

Оскільки в самому загальному вигляді критерій був непорушний із старовини (мудрі і здатні), то на передній план вийшла проблема оцінки кандидати на посаду, для чого були потрібні відомості про нього, тобто думка про нього його сусідів, які знали його людей. Так виник в ханьських Китаї інститут «спільної думки», яка проіснувала кілька століть і базувався на все вбирається в гущу китайського народу конфуціанських критерії оцінки людини, що орієнтувалися на соціальний ідеал цзюнь-цзи. Зрозуміло, що на місцях, звідки, власне, й почалося висунення кандидатів на посаду, виразниками спільної думки виявлялися не тільки в першу чергу, але практично майже виключно ті самі представники місцевої еліти, сильні будинків, які були більш інших освічені, обізнані з конфуціанством. Маючи можливість в гарних домашніх умовах відточувати свої чесноти і змагаючись за право зробити службову карєру, активно вони висували кандидатів зі свого середовища на вакантні посади.

Поступове тісне злиття, навіть фактичне зрощення місцевої еліти із нижчої (а відтак і не тільки нижчої) бюрократією в умовах ослаблення ефективності централізованої адміністрації вело до переміщення центру ваги політичного життя країни з центру на периферію. А це ще більше посилювало позиції місцевих сильних будинків, багато з яких на рубежі нашої ери були економічно сильними і великими господарствами, які володіли чималими землями і великою кількістю залежних людей, насамперед так званих гостей (біньке, дяньке, інке), тобто клієнтів, які працювали на землі господаря в якості орендарів, наймитів, часом навіть рабів, а також використовувалися в якості слуг і жандармів, місцевого ополчення. Словом, ситуація для молодої, інституційно тільки складалася імперії була дуже важкою, в деяких відносинах критичною. Допомогти вирішити складні проблеми могли лише рішучі реформи.

Перша спроба реформ була зроблена в роки правління малолітнього Ай-ди, незадовго до початку нашої ери. Цю спробу спіткала невдача, що і призвело до зростання до вирішального кроку Ван Мана, родича одного з імператриць, впливового придворного та ревного конфуціанця. Чітко розуміючи причини кризи та виразно усвідомлюючи, що сил у нього мало, він зважився на круті заходи. У 8 р. Ван Ман скинув чергового ханьського імператора, малолітнього Ін-ді, і проголосив імператором себе як родоначальника династії Синь. Ставши імператором, Ван Ман приступив до реформам, основний зміст яких зводилася до того, щоб будь-якими способами підірвати силу і вплив місцевих сильних будинків і, розігнавши тимчасових правителів, різко зміцнити позиції державної влади в імперії. Для цього в якості першої і головною заходи всі землі в країні були оголошені державними, а вільне купівля-продаж їх була суворо заборонена. Конфісковані таким чином землі призначалися для розподілу між усіма землеробами країни за принципом зафіксованої в трактаті «Мен-цзи» системи цзин-тянь. Ця ідеальна система землекористування нібито практикувалася в стародавності і зводилася до того, що кожен орач мав своє поле: центральне поле в квадраті з девяти ділянок по 100 му оброблялося вісьмома землеробами спільно на користь казни, за що кожен з восьми отримував окраїнні поля по 100 му в як особистий наділу. Утопічність системи не збентежила Ван Мана, бо головним для нього був не строгий порядок у розділених на квадрати полях, а сам генеральний принцип, закладений у схему цзин-тянь, при якому немає місця жодним посередникам між хліборобами і скарбницею.

Крім реформ у сфері землеволодіння та землекористування Ван Ман видав спеціальний указ про ліквідацію приватного рабства, заборону купівлі та продажу рабів, які відтепер набували статус залежних. І це теж було ударом насамперед по сильним домівках з їх рабами і патронажно-клієнтних міцними звязками. Втім, Ван Ман не скасував рабство взагалі, як інститут. Навпаки, він підсилив значення державного рабства, в казенних рабів стали звертати всіх тих, хто порушував нові закони або протидіяв їм, хто ставав в очах держави злочинцем. Крім того, Ван Ман спеціальним указом знову ввів вже втратили силу державні монополії на вино, сіль, залізо, навіть кредит. Їм були пущені в обіг нові за формою монети, причому відливання цих монет теж стала монополією держави.

Реформи Ван Мана по своїй спрямованості були цілком розумними і при вмілому проведенні їх в життя могли врятувати країну, вивести її зі стану кризи. Але дуже різке і енергійне проведення його у життя, та ще й у так незвично утопічних формах, що являла собою система цзин-тянь, викликало сильний опір в країні, що породило економічний хаос, сумяття і розлад. Можливо, Ван Ман згодом зумів би все це подолати і твердою рукою навести потрібний порядок, зробивши при цьому необхідну коректування. Проте доля вирішила інакше: у II р. норовлива Хуанхе змінила своє русло, причому це призвела до загибелі сотень тисяч людей, затоплення багатьох оброблюваних полів, руйнування селищ та міст. Для виховується в рамках певної релігійно-культурної традиції народу, включаючи і самого Ван Мана, цей означало, що велике Небо невдоволено реформами і попереджає про те. Ван Ман змушений був не тільки відкрито покаятися, а й скасувати значну частину виданих ним указів.

Ця вимушена акція була для нього фатальною. Супротивники його зрадів, інші перестали сподіватися на зміна на краще, ситуація у країні з кожним днем ставала все заплутаніше, криза продовжував заглиблюватися, у відповідь на що всі нові загони розорених селян втекли з насиджених місць, обєднувалися в загони незадоволених і піднімали повстання. У результаті повстань, що йшли один за одним, найбільш помітним з яких було повстання «Жовтохвостий» (вони фарбували брови в червоний колір), Ван Ман був повалений і убитий (23 р.), а на зміну йому прийшов до влади представник однієї з гілок що звалився будинку Хань - Лю Сю.