Японсько-китайська війна і перемога КПК

Закріпившись на континенті (Корея, Маньчжурія) і все посилюючи свої економічні позиції в самому Китаї, Японія в середині 30-х років почала готуватися до завоювання цієї країни. У липні 1937 г., не зустрівши серйозного опору, японці окупували значну частину східного узбережжя, включаючи Пекін, Тяньцзінь, Шанхай. У 1938 р. під владу японського командування потрапили Ухань і Гуанчжоу. Практично це означало, що усі найважливіші економічні райони Китаю, всі його найбільші міста були окуповані. Обмежився цим, японці запросили «новий Китай» взяти участь у спільному з Японією і Маньчжурією (де на чолі з Пу І було створено маріонетковий держава Маньчжоу-го) встановлення «нового порядку в Східній Азії». В окупованому японцями Нанкіні було створено новий уряд на чолі з колишнім лідером гоміньданівців Ван Цзін-веем, теж став маріонеткою японців.

Чан Кайші, перемістився разом з Національним гоміньданівського урядом на захід, у Чунцин, за допомогою союзників, яка різко збільшилася з початком другої світової війни, очолив опір Японії, запросивши включитися в антіяпонскую боротьбу збройні сили КПК. Але єдності у цій боротьбі заважали політичні розбіжності. Справа в тому, що КПК виступила проти гоміньданівського політики зразу після перевороту Чан Кай-ши. Нею було організовано декілька повстань ще наприкінці 1927 р., але вони не мали успіху. VI зїзд КПК, який відбувся під Москвою в 1928 р., висунув завдання боротьби маси і за зміцнення революційних збройних сил. У 1928-1930 рр.. в ряді районів країни було створено контрольовані комуністами території, де формувалися Поради. У 1931 р. в Жуйцзіне був навіть скликаний зїзд Рад, що утворив Китайську радянську республіку, що проіснувала, однак, недовго. У середині 30-х років КПК і її збройні сили, щоправда, поставили питання про створення Єдиного фронту з гоміньданівці у звязку з японською агресією, але з приходом до керма КПК Мао Цзе-дуна (1935) ця лінія стала переглядатися. Після початку відкритої агресії Японії в 1937 р. вона була знову висунуто на передній план у якості першочергового завдання. Однак боротьбу з японцями комуністи вважали за краще вести відокремлено, самі по собі.

КПК закріпила за собою владу в контрольованих районах нею (північно-західні провінції Китаю), де в 1940 р. проживало, за різними даними, близько 50-100 млн. чоловік. Дві армії, восьма і четверта, чисельність яких, включаючи загони місцевої самооборони, досягала 500 тис. бійців, були чималою частиною китайських збройних сил, що протиставлені японській агресії. Істотно, втім, зауважити, що зростання контрольованих територій і населення, збільшення чисельності армії і самої партії супроводжувалися природним процесом розчинення нечисленних ідеологічно орієнтованих членів КПК в масі традиційно налаштованого китайського селянства, яке бачило в КПК не стільки марксистську партію, скільки сильну і згуртовану, спаяні дисципліною і мала неабияку реальну владу організацію, яка ставить своєю метою відновлення соціальної справедливості. Для традиційно орієнтованого китайського селянства в роки кризи і безвладдя цього було цілком достатньо, щоб активно підтримати КПК.

1941-1943 роки були досить важкими для КПК. Стабілізація фронтової лінії і деякі успіхи гоміньданівців в антияпонській війні дозволили Чан Кай-ши потіснити позиції китайських комуністів. З кінця 1943 р. у звязку із загальними змінами в ході другої світової війни КПК та її армії знову перейшли в наступ, намагаючись потіснити японців в Північному Китаї. А коли в серпні 1945 р. СРСР вступив у війну з Японією та окупував Маньчжурію, захоплені їм військові трофеї сприяли зміцненню бази КПК в Північному Китаї. 1945-1949 роки пройшли під знаком нарощування сил КПК та початку військових дій між її збройними арміями і арміями гоміньданівського уряду. Як відомо, ця боротьба завершилася перемогою китайських комуністів і утворенням КНР. Гоміньданівці на чолі з Чан Кай-ши евакуювалися на острів Тайвань. Як для континентального Китаю, так і для Тайваню цей момент став відправною точкою, початком нового відліку їх історії. Гоміньданівці на Тайвані довели до успішного кінця перетворення, що дозволили населенню острова швидкими темпами розвиватися капіталістичним шляхом і досягти чималого економічного ефекту. Континентальний Китай, КНР, опинився на довгі роки ареною гігантських соціальних експериментів Мао Цзе-дуна, явно не сприяли економічному розвитку країни. Тільки зі смертю Мао в 1976 р. почалася в КНР епоха енергійних реформ, що дала за короткий термін чималі результати і що поклала початок перетворення континентального Китаю.