Конфуціанська традиція і марксистський соціалізм

Всі три тільки що охарактеризовані країни демонструють з деякими варіаціями єдину і досить жорстку модель марксистського соціалізму. Ця модель створена на основі конфуціанських традицій, причому саме ця обставина багато чого в ній пояснює.

Перш за все мова йде р порівняльної легкості створення і завидною стійкості існування моделі. Якось дуже просто і навіть по-своєму гармонійно на конфуціанської адміністративно-командної основі створювалась марксистсько-соціалістична: ніяких внутрішніх нерозвязних суперечностей і невідповідностей. Важко сказати, що при цьому відіграло вирішальну роль: чи то звичка поважати сильну владу і стабільну адміністрацію, чи то звично зневажливе ставлення до торговців і власникам, до приватників, проти яких при будь-якому соціальному кризі зверталася ненависть народу в країнах конфуціанської традиції, чи то, нарешті, високий, вихований тисячоліттями рівень соціальної дисципліни, готовність не показним чином, а всією глибиною натури, вихованої на ідеях великого Конфуція, почитати старших і мудрих. Як би там ні було, але цілком очевидно, що сила і авторитет влади зіграли при цьому свою важливу роль.

У країнах ісламу влада теж сильна. Більш того, тримається в основному на силі. Але вона не має того авторитету, навіть якщо апелює до Аллаха. І це позначається в момент вирішальних переломів, у період реформ. Деякі з країн ісламу теж намагалися реалізувати марксистсько-соціалістичну модель - досить нагадати про Єгипті, Ємені, із застереженнями можна згадати про Алжир, де соціалізм не цілком марксистський. Тупик, до якого завело кожну зі згаданих країн рух у бік марксистської моделі, і повязана з цим необхідність реформ відразу ж виявляли внутрішню нестабільність влади, її неавторитетного і ослабленість. Відомий і результат. Щось подібне відбувається і в європейських країнах марксистського соціалізму - із аналогічним результатом. Не те в країнах конфуціанської традиції.

Незважаючи на те що модифікація марксистської моделі тут найбільш жорстка, вона виявилася достатньо життєвої і не послаблює авторитету влади навіть в момент серйозної кризи. Адже далеко не випадковий той факт, що в країнах, про які йде мова і які опинилися в тому ж глухому куті, реформи проходять якщо й не безболісно, то у всякому разі без занадто радикальних ускладнень, які породжують гостру політичну нестабільність.

Практично сказане означає, що конфуціанська традиція створює і зберігає якийсь соціальний ген стійкості внутрішньої структури. Це не означає, що конфуціанські країни не знали соціальних катаклізмів. Навпаки, вони добре з цим знайомі. Але катаклізми тут - реакція на порушення норми, не більше того. Експерименти Мао, Хо або Кіма не надто порушували звичну норму, а вимушені повертали реформи до цієї норми. Не дивно, що реформ в Китаї та Вєтнамі супроводжує не криза, а стабілізація і навіть процвітання. Інша справа, що після цього в силу вступає логіка сучасного розвитку, суть якої зводиться до неминучої лібералізації усієї структури в імя подальшого розвитку ринково-приватновласницької економіки. При це радикальна ломка звичної структури неминуча. Але, як показує досвід інших країн конфуціанської традиції, в умовах сучасних реалій і ця ломка цілком може вписатися в традицію і навіть добитися додаткових позитивних результатів за її рахунок.