Вєтнам
На час капітуляції Японії у другій світовій війні найсерйознішою організованою силою у французькому Індокитаї була компартія, керівник якої Хо Ши Мін в вересні 1945 р. очолив тимчасовий уряд Демократичної Республіки Вєтнам. Правда, наступні події і процеси внесли свої корективи і багато в чому змінили ситуацію. Франція сприяла формуванню незалежного від Ханоя южновьетнамского держави зі столицею в Сайгоні, через що Вєтнам на довгі роки опинився в вогні громадянської війни. Після відходу французів з Індокитаю у 1954 р. южновьетнамское уряд почав активну спиратися на підтримку США, причому невдачі у боротьбі з Північним Вєтнамом спонукали США ввести до Вєтнаму свої війська. Майже десятиліття, з 1965 по 1973 р., американці брали участь у війні у Вєтнамі, але успіху не добилися. У 1975 р. впав Сайгон, і весь Вєтнам знову виявився під контролем північновєтнамських комуністів.
Поширення на південну частину країни з її процвітаючою сайгонського регіоном марксистської економічної моделі в її досить жорсткому сталінсько-маоїстської-вєтнамському варіанті призвело до ліквідації там приватної власності і ринку і, як наслідок, до швидкої економічної стагнації. Кінець 70-х - початок 80-х років пройшли у Вєтнамі під знаком наростаючого погіршення економічного становища, не дивлячись на ту вагому допомогу, яку надавали цій країні СРСР та інші країни марксистського соціалізму. Ще більше погіршилася обстановка у Вєтнамі після введення вєтнамських військ у Камбоджі та конфлікту у звязку з цим з Китаєм.
Конфлікт із Китаєм спонукав Вєтнам ще більше зблизитися із СРСР, що, однак, у 80-х роках вже був не в змозі врятувати Вєтнам від економічного краху, з кожним роком ставав дедалі очевидніше й відчутніше. У прийшов після смерті Хо Ши Міна (1969) до влади керівництві виникли суперечності з питання про те, як вийти з кризи, яким шляхом піти. Приклад реформ в Китаї був поштовхом до рішучих дій, а початок перебудови в СРСР (1985) - сигналом для них. Зміна керівництва означала, що Вєтнам з його 65-мільйонним населенням готовий до рішучих реформ.
Економічна реформа у Вєтнамі, багато в чому нагадувала за духом ту, що була почата за кілька років до того в Китаї, принесла, причому досить швидко, суттєві результати. Ринок наповнився товарами, темпи розвитку стали швидко зростати. Як і в Китаї, деякі верстви населення намагалися поєднати рух у бік реформ до вимог політичної лібералізації. Але вєтнамське керівництво компартії, як і китайське, залишилося не так твердим у своїх переконаннях, скільки в прагненні міцно тримати владу у своїх руках. Курс на соціалістичне розвиток формально продовжував декларуватися, хоча в реальності Вєтнам, як і Китай, на рубежі 80-90-х років уже впевнено йшов по ринково-приватновласницької шляху. Щоправда, рух його по цьому шляху було значно повільніше і важче, ніж у Китаї, так і супроводжувалося воно колишніми адміністративними утисками. Не випадково багато вєтнамці саме в ці роки прагнули залишити свою батьківщину. Втім, Вєтнаму все ж таки вдалося вибратися зі стану кризи, і нині він демонструє економічні успіхи, що, всупереч щоденним гаслам, переконливо доводить в очах його ж власного населення переваги ринкового капіталізму перед редістрібутівной системою марксистського соціалізму.