Традиційні суспільства Африки

Про загальну відсталості африканських традиційних суспільств, особливо в зоні Тропічної Африки, вже йшла мова, включаючи спроби пояснити цю відсталість. Тут же варто згадати про те, що зони первісної периферії були досить великі і на півдні Азії: вона переважала на островах Індонезії (крім Яви і Суматри), на Філіппінах, була представлена величезними анклавами в окраїнних, особливо гірських, районах Індокитаю, була наявна і в Індії, і на Цейлоні. Щоправда, на тлі блискучих завоювань багатотисячолітньої цивілізації тій же Індії-менш тривалою, але вельми вражаючою цивілізації Індокитаю та Індонезії первісна периферія відступала на другий план. Але міць її проте була величезною, можливо, найбільш вагомою в порівнянні з усіма іншими регіонами Старого Світу. З усіма, крім Африки.

В Африці первісна периферія практично не була периферією. Вона була первісним океаном, тим генеральним тлом, на якому анклавами виділялися території, які можна віднести до зони цивілізації та державності. Та й тут потрібні застереження: якщо Північна Африка з часів Арабського халіфату була рішуче і безповоротно включена в зону сталого цивілізаційного розвитку - хоча і там було чимало первісних анклавів, щоправда, поряд з такими давніми центрами високої культури, як Єгипет, - то інша частина континенту являла собою саме океан первісності, хвилі якого раз у раз захльостували невеликі острови цивілізованості, причому захльостували саме тому, що острови були невеликими, а рівень їх ледве піднімався над рівнем океану.

Залишивши поки осторонь Північну Африку, про яку піде мова особливо, варто помітити, що представлена в основному первісними і - рідше - полупервобитнимі традиційними суспільствами, до того ж розділеними незліченними мовними та етнокультурними барєрами. Тропічна Африка аж до початку її енергійного колоніального освоєння у XIX ст. перебувала у стані стагнації. Мається на увазі не абсолютна нерухомість, але саме те, про що тільки що йшла мова у звязку з метафорою про первісному океані. Приклад міст-держав (точніше, розрослися громад) йоруба, на довгі століття як би застиглих у все тому ж полупервобитном стані, так само як і сумна доля численних прото - і ранньодержавне утворень типу Конго, Мономотапа, та й багатьох політичних структур суданського пояса, включаючи і ісламізувати освіти типу султанатів і еміратів, - все це переконливо свідчить саме про стагнацію, про відсутність стійких і послідовно цілеспрямованих імпульсів у бік поступального розвитку.

У чому причини цього? Чому Тропічна Африка не мала вагомих потенцій для руху по шляху розвитку? Чому тут стародавні держави часом постають як свідчення втрачених досягнень, нехай навіть не дуже високих? Чому первісний океан з його потужними хвилями виявився настільки непоборну силою? Звичайно, відповіді на всі ці питання є, хоча далеко не всеща афріканісти чітко усвідомлюють саму проблему і правильно ставлять такі питання. Однак є серйозні дослідження, що впритул підходять до вирішення проблеми. Йдеться насамперед про вивчення африканської громади.

Дослідження різних типів і конкретних форм африканської первісної і полупервобитной громади свідчить про її виключної внутрішньої міцності, стійкості, непорушності, що може бути пояснено комплексом різних причин. Фахівці звертають особливу увагу на колективний характер праці, відсутність власності на землю, на корпоративність громади як форми соціальної організації, на знеособленість індивіда в її рамках. Все це, безперечно, саме так. Але ж щось в цьому роді характерно і для інших, чи не для всіх первісних і полупервобитних громад.

Афріканісти багато пишуть про систему каст, яка дійсно добре відома Африці. Касти найчастіше виникали там в результаті накладення одного етносу, ставав панівним (зазвичай скотарського), на іншій, залежний від нього (землеробський). Але й касти не чисто африканська специфіка. Громадсько-кастовий лад з міцною стійкої громадою та непорушними кастами був тисячоліттями відомий Індії, але це не завадило їй стати країною високорозвиненої цивілізації. Чому ж система стійких громад і кастових звязків не виводила тропічну Африку за межі рівня полупервобитних кастових етностратіфіцірованних політичних структур, прото - і ранньодержавне утворень, до того ж вельми неміцних і нетривких? Неміцними і недовговічними політичні утворення були і в умовах общинно-кастової Індії, але там це ніяк не змінювало того обставини, що ці структури, як і все суспільство, були досить розвинутими, відповідали стандарту розвинутої цивілізації. Словом, мимоволі складається враження, що сам по собі дуже потрібний і цінний аналіз африканської громади і всього, з нею повязаного, відповіді на питання не дає. Мабуть, цю відповідь слід шукати в іншій площині, в інших сферах африканських реалій, і в першу чергу у сфері виробництва та продуктивності, умов життя і культури праці.

Цілком очевидно, що кліматичні і природні умови тропіків несприятливі як для життя людини, так і для успішної його виробничої діяльності, висока культура якої вимагає терпіння, посидючості, регулярності, дисципліни. Життя в тропіках не сприяє виробленню відповідних навичок та закріплення їх у стійких стереотипах повсякденної поведінки. Крім того, убогі грунту, з працею відвойовує у пишною і буйно росте тропічної рослинності, не дуже родючі і навіть при помітних зусиль не забезпечують високих врожаїв цінних і калорійних сільськогосподарських продуктів, що знов-таки явно не стимулює трудової активності - навпаки, охолоджує її. Звідси невисокі трудові зусилля, низька продуктивність праці. Але найголовніше, корінь за все в тому, що все це разом не просто консервує відсталість, але не сприяє створенню надлишків - тих самих надлишків, того самого надлишкового продукту колективу, без якого і після переходу до продуктивної праці немає матеріальних умов для виникнення розвиненого стратифікованому суспільства , для складання стійких державних утворень з поділом праці і необхідним обміном діяльністю.

Правда, як би не був малий обсяг надлишків, в Африці все ж виникали ранньо - і протодержавне освіти, які грунтувалися на общинних і кастових принципи, на основі строго дотримуються норм кровно споріднених звязків, вікових груп, племінної спільності (трібалізма) і т. п. Але показово, що адміністративно-територіальні та чиновницьке-бюрократичні форми та органи влади були при цьому вкрай слабкими, нерозвиненими і неефективними, що й не дивно: для утримання всіх цих відірваних від виробництва шарів у суспільства просто не було коштів. Звичайно, траплялися й нерідкі виключення, коли кошти все-таки знаходилися. Але біда в тому, що ці кошти черпалися з джерел, зовнішніх по відношенню до громади, - з контролю над транзитною торгівлею, використання природних ресурсів (наприклад, золота). У принципі, це нормально і природно, але на практиці призводило до тієї самої нестійкості та слабкості, недовговічності надобщінних політичних структур, про яку вже йшла мова. Африканська громада з її первісним примітивізмом не була достатньо надійною основою для того, щоб на ній стійко утримувалися ефемерні прото - і ранньодержавні освіти (це, природно, стосується і кочових товариств), а спроби спертися на іншу основу, зовнішню по відношенню до громади, приводили до того, що саме існування державного утворення цілком залежало від крихкого балансу в торгівлі і зовнішніх звязках. Коливання в ньому, настільки звичайні для транзитної торгівлі, негайно позначалися на стабільності влади.

Але чи могло що-небудь стати альтернативою опорі держави на крихкий баланс зовнішніх сил? Так, могло. Приклад Ефіопії в цьому сенсі досить красномовний: настільки ж нестійкий, як і в решті Африці тропічної зони, адміністративно-політичний режим віками зберігався у вигляді крихких ранньодержавне структур, князівств, мало повязаних один з одним в рамках якогось федеративного утворення під номінальним пануванням правителя. Країна не раз була на межі руйнування, але все ж таки не розпадалася, а, навпаки, відроджувалася, хоча в той же час і не йшла вперед по шляху поступального розвитку. Що ж тримало Ефіопію в рамках єдиного державного цілого, грунтувався практично на тій же общинної базі, що й інші, швидко розпадається ранньо - і протодержавне освіти? Відповідь не викликає сумнівів: релігійно-цивілізаційний фундамент. Той самий, що склався в Ефіопії ще на рубежі нашої ери і зміцнювати століттями, нехай навіть і в несприятливому для швидкого поступального розвитку цивілізації обстановці. Але скільки б несприятливим ця ситуація не була, фундамент з його писемною культурою, елементами освіти і урбанізації тут все-таки був. Саме він служив не просто альтернативою випадкового балансу зовнішніх по відношенню до структури обставин, але досить міцною основою сталого, хоч і структурно слабкого, державного утворення.

Все сказане дозволяє при оцінці причин відсталості Африки і слабкості, нестійкості, крихкості її державних утворень виокремити два найважливіших фактори. Фактор перший було задано самою природою тропіків. Він аналогічно діяв і на півдні Азії, у тому числі в зоні острівної її світу. Правда, там географічний рельєф помякшував несприятливі природні умови за рахунок близькості океану, що робило свій вплив і в Африці, де прибережні райони вигідно в цьому сенсі відрізнялися від глибинних, континентальних. Але в цілому клімат всюди в тропіках надавав свій вплив, тим більше на континенті. Природно-кліматичний фактор був первинним, його можна вважати першопричиною відсталості і стагнації. Фактор другий - це культурний потенціал населення, той цивілізаційний фундамент, на який у боротьбі з несприятливою екологічною зоною господарювання людина може спертися. Саме цей фундамент - дифузне проникнення в Індокитай та Індонезію індо-буддизму на рубежі нашої ери - зумовив поступальний розвиток країн і народів Південно-Східної Азії. Аналогічний фундамент сприяв збереженню державності в Ефіопії. І відсутність такого роду фундаменту визначало той залежний від зовнішніх сил нестійкий характер всіх інших державних утворень Тропічної Африки, про які вже йшла мова.

Тут постає законне питання: як з точки зору релігіозноцівілізаціонного фундаменту слід оцінювати католицизм в тому ж розпаду, до XIX ст. Конго і тим більше іслам державних утворень суданського пояса? Чому в цих випадках фундамент не спрацював або працював недостатньо ефективно?

Що стосується Конго, то католицизм, привнесений сюди португальцями, зіграв, звичайно, певну роль цементуючою структуру доктрини. Варто нагадати, що навіть потужний рух протесту проти колонізаторів на межі XVII-XVIII ст. було не стільки антихристиянським, скільки сектантських. Іншими словами, католицизм за два-три століття досить грунтовно зміцнився в Конго. І все ж, по-перше, цього терміну було явно недостатньо для створення скільки-небудь вагомого цивілізаційного фундаменту - у всякому разі при темпах і масштаб нововведень, властивих XV-XVII століть, по-друге, значимість нововведень різко знижувалася з-за того, що в даному випадку релігійний фундамент з його культурою цілком асоціювався з прибульцями-колонізаторами, по відношенню до яких традиційна структура виразно була чужою.

Що ж до ісламізувати держав суданського пояса, починаючи з Гани, то там картина була дещо іншою, хоча і багато в чому схожою: ісламський релігійно-цивілізаційний пласт був поверхневим, зовнішнім по відношенню до традиційної африканської громаді, повязаних з інтересами транзитної торгівлі. Цей пласт потроху лягав у фундамент культурних потенцій суданських народів, що й вело до того, що естафета державних утворень тут практично не переривалася, одні політичні структури змінювали інші. І це, безумовно, було набагато краще, ніж нічого. Однак пласт був дуже тонкий, щоб енергійно впливати на трансформацію традиційного суспільства. Звичайно, суспільства суданського пояса відчували певний вплив і відповідним чином трансформувалися, пристосовувалися. Але процес йшов повільно і не торкався глибинні основи, внутріобщінние відносини. Словом, на прикладі ісламських держав можна говорити про деяке русі від стану застою, про якийсь подолання стагнації, але в кращому випадку - лише про перші кроки в цьому напрямку. Ситуація стала серйозно змінюватися тільки з початком колоніальної експансії в широких масштабах, коли в силу вступив новий для Африки фактор надзвичайної потужності: колоніальний промисловий капітал, принципово відмінний від знайомого їй до того колоніального торгового капіталу, порівняно мало впливав на традиційну структуру континенту, у всякому разі в Тропічної Африці.