Судан

У політичній лексиці, на відміну від географічної, поняття «Судан» використовується тільки для позначення держави, розташованої в східній частині великого суданського поясу Африки. Це древня країна, яка згадується ще в давньоєгипетських джерелах під назвою Куш. У 1820-1822 рр.. Судан був завойований Мухаммедом Алі єгипетському. Завоювало Судан турецько-арабське військо Мухаммеда Алй ввело тут жорсткий режим військової адміністрації. Населення були обкладені тяжкими податками. Були створені провінції, райони і волості і скасовано старі султанати. Стало заохочуватися вирощування товарних культур - бавовни, цукрової тростини, маку. Розвивалася торгівля, головними предметами суданського експорту були гуміарабік, слонова кістка, страусові піря і т. п. Значне місце в суданському експорті займала работоргівля, причому вона процвітала, не дивлячись на офіційні заборони. У 60 - 70-і роки, коли англійці стали активно проникати в економіку і політику Єгипту, хедив Ісмаїл продовжив завоювання Мухаммеда Алі, приєднавши до захопленим раніше суданським земель Дарфур і населені африканцями-нілотамі південні території, що примикають до Кенії, Уганді та французької Конго. Губернатором південних губерній був тоді призначений супроводжував Хедив англієць Бейкер, а в 1877 р. губернатором всього Судану став англійський полковник Гордон. Губернаторами основних провінцій теж були призначені підлеглі Гордону англійці. Податки були ще збільшені.

Невдоволення непосильним податковим тягарем викликало масовий народний рух, що прийняло релігійні форми. У 1881 р. мусульманський проповідник Мухаммед Ахмед оголосив себе Махді, тобто месією, посланим Аллахом. Він закликав суданців виступити проти невірних - Англії та службовців їй або відійшли від щирої віри турків і єгиптян. Незважаючи на посилку проти Ахмеда карального корпусу, махдісти вистояли і почали розвивати свій успіх. У 1885 р. вони, захопивши майже всі землі Судану, створили незалежне теократичну державу, керовану після смерті Ахмеда халіфом (заступником) Абдаллахом. Організований за звичайним для середньовічних ісламських держав стандарту, цей халіфат протримався до 1898 р., ведучи війни з сусідньою християнської Ефіопією (1885-1889). У 1898 р. повільно просувалася на південь по Нілу (з одночасним будівництвом залізниці) десятитисячний озброєний «Максима» корпус генерала Китченер в декількох вирішальних битвах буквально розстріляв вогнем кулеметів багатотисячні армії суданців і захопив у свої руки практично весь Судан. Йдучи на південь, він у вересні досяг Фашода, де з подивом виявив загін капітана Маршала, який йшов з заходу, ставлячи собі за мету поєднати французькі колоніальні володіння в Західному і Центральному Судані через південь Східного Судану за східним узбережжям, де в районі Сомалі у французів вже був колоніальний плацдарм.

Інцидент в Фашоде погрожував військовим зіткненням держав, рухомих протилежними політичними інтересами: англійці, захоплюючи Судан, здійснювали свою стару мрію - створити безперервний ланцюг володіння від Кейптауна до Каїра. Після недовгих консультацій на високому урядовому рівні Франція все ж таки відступила. Інцидент було вичерпано. Англія взяла гору. У 1899 р. було укладено угоду про спільне англо-єгипетському управлінні Суданом (кондомініум). Режим кондомініуму був у набагато більшому ступені близький до звичайної колоніальної адміністрації, ніж то було в Єгипті: вища влада в Судані відтепер належала англійському генерал-губернатору, призначеному Хедив за рекомендацією англійців. На чолі провінцій стояли англійські губернатори, які контролювали традиційну систему адміністрації на місцях. Франція та інші країни відмовлялися від домагань на Судан, вони не мали в ньому навіть консулів. Словом, це була звичайна колонія, в якій господарювали англійці, тоді як співучасть Єгипту в управлінні і господарському освоєнні Судану було більш ніж другорядним.

Економіка і взагалі промисловий розвиток Судану довгий час залишалися на невисокому рівні, особливо в порівнянні з розвинутим у цьому плані Єгиптом. Як і раніше предметом суданського експорту були бавовна, гуміарабік, худобу. Для потреб сільського господарства споруджувалися греблі, водосховища, залізниці. У 20-х роках XX ст. в країні виникли перші громадські асоціації і політичні партії, почали видаватися журнали. Зявилися міста, перші групи робітників та інтелігенції. Але тільки після другої світової війни національно-визвольний рух в Судані придбало помітні розміри. За прийнятою у 194 & р. конституції були проведені вибори в законодавчі збори. У 1951 р. у звязку з денонсацією Єгиптом англо-єгипетського договору й конвенції про Судан розгорнувся рух за догляд англійців із Судану, за незалежність країни. У 1952 р. був створений Обєднаний фронт боротьби за визволення, чому сприяла липнева революція 1952 р. у Єгипті. Взагалі, як це легко помітити, національно-визвольний рух в англо-єгипетському Судані відчутно орієнтується на успіхи Єгипту в досягненні нею незалежності, що й зрозуміло: Судан протягом більш ніж століття був повязаний з Єгиптом і перебував у певній залежності від нього. Коли успіхи Єгипту в здійсненні його мети стали очевидні, аналогічні успіхи були досягнуті і в Судані: в 1955 р. парламент прийняв рішення про проголошення незалежної Республіки Судан з 1 січня 1956