Маркс, марксизм і Схід

Вчення Маркса в нашій країні добре відомо, що рятує в рамках пропонованої роботи від повторення його положень. Варто зупинитися лише на самих основних його позиціях, які відіграли вирішальну роль у долі, зокрема, нашої багатостраждальної країни. Займаючись політекономічним аналізом сучасного йому західноєвропейського суспільства, Маркс в середині минулого століття дійшов до висновку, що капіталізм як соціально-економічний лад заплутався в суперечностях і повинен загинути. А так як сам себе він знищувати, природно, не захоче, то це повинен зробити його могильник, пролетаріат, який за допомогою сили ( «насильство - повитуха історії») зобовязаний у вогні революції ліквідувати клас капіталістів і тим самим звільнити людство, відкривши перед ним двері свободи, перш за все економічної, тобто свободи від експлуатації з боку приватного власника, капіталіста, і світлого майбутнього. Світле майбутнє у вченні Маркса було названо соціалізмом, а суть його була визначена знову ж таки за посередництвом соціально-економічних, політекономічних категорій. Це має бути суспільство без класів і без експлуатації людини людиною, суспільство без ринку і приватних власників.

Ринок, власники, експлуатація, капіталізм - всі ці поняття були жорстко взаємоповязані в політекономічній системі марксизму і засуджені ім. Натомість пропонувалося суспільство без цих соціальних та економічних явищ. Яке суспільство, що таке соціалізм - на ці питання Маркс чіткої відповіді не дав, вважаючи, що майбутнє покаже. Головне - почати. Заради справедливості важливо помітити, що марксизм будував всі свої схеми і висновки на основі аналізу західноєвропейського капіталізму і що Маркс і Енгельс до кінця життя бачили, що історія Західної Європи в XIX ст. явно йшла не в тому напрямку, як то передбачалося марксизмом. Не дивно, що послідовники Маркса і Енгельса, їхні найближчі учні і наступники, починаючи з Е. Бернштейна і К. Каутського, вибрали інший шлях, шлях соціал-демократичний, який у XX ст. зіграв свою позитивну роль у реформуванні капіталізму зразка IX ст.

Інакше склалася доля Східної Європи. Кілька відстаючи в розвитку і жадібно ті, хто слухає передовим навчань Заходу, Східна Європа і насамперед Росія легко запозичили в кінці минулого століття марксизм. Марксизм в Росії, яка здавна була більш східної, ніж європейською країною, знайшов собі нову батьківщину з ряду причин. Країна була в стані гострої внутрішньої кризи, і всі шукали виходу з неї. У пошуках виходу кращі уми звично тягнулися до Заходу. Найбільш радикальною і детально розробленої доктриною революційного порятунку був марксизм.

Звичайно, марксизм не був розрахований на відсталу країну, де капіталізм як слід ще не склався. Але зате можна було розраховувати на допомогу Європи. Важливо почати, а там видно буде. Адже не російську революцію робити треба - марксизм вчить робити світову революцію. З цими вихідними ідеями і взялися за справу російські марксисти, що ставали все більш радикальними у міру поглиблення кризи в країні на рубежі XIX-XX ст. Ленін і більшовики успішно реалізували свої установки в жовтні 1917 р., після чого під гаслами марксистського соціалізму, диктатури пролетаріату, експропріації експропріаторів і вселенського насильства, класової боротьби, в імя торжества прийдешнього класу (нагадаю, що пролетаріат в марксистському сенсі цього слова в Росії 1917 р. обчислювався лише кількома відсотками) було розпочато криваве побоїще у бідній і відсталою країні.

Що було далі, добре відомо. Світовий революції не вийшло. Сталін взявся здійснювати соціалізм в одній окремо взятій країні. Що таке соціалізм, ніхто до пуття не знав: окрім гарних слів про свободу та світле майбутнє, про відсутність класів і приватних власників-експлуататорів і про прийдешнє відмирання держави, яке буде замінено якимись самоврядними асоціаціями вільних виробників, в теорії про це нічого не говорилося. Ясно було одне: класи слід знищити, власність ліквідувати, а разом з нею і ринок. Зі свободою в перехідний період диктатури і насильства слід було, природно, почекати - потрібно було спочатку знищити всіх незгодних. Про відмирання держави та її органів примусу і насильства теж говорити не доводилося: хто ж буде знищувати ворогів і змушувати інших працювати?! Що ж до самоврядних асоціацій виробників, то від них залишилися робочі загони в місті і на селі з фіктивним самоврядуванням і під реальним керівництвом партійно-державного апарату влади. Так завершилося революційне перетворення суспільства по марксівськи.

Деякі, особливо з числа правовірних марксистів, часом бачать у сталінізм спрощення та спотворення істинного, нібито гуманного марксизму. Що ж, благими намірами, як кажуть, вимощена дорога в пекло. Можна спробувати звалити провину за невдачу в будівництві світлого соціалістичного майбутнього на тих, хто погано будував. Але чи так це насправді? Хіба не за заповітами революціонерів Маркса і Леніна будував свою імперію Сталін? І хіба тільки його круту вдачу і жорстокість винні в тому, що замість світлого майбутнього був побудований ГУЛАГ? Адже історія не тільки країн Східної Європи, які були силою зорієнтовані на радянський шлях розвитку, а й тих країн, де радянських військ не було, таких, як Китай, Вєтнам або Куба, підтвердила те обставина, що суспільство, побудоване в дусі теорії марксизму, приречене стати ГУЛАГом. Так у чому ж прорахунок теоретиків?

Коли Маркс, займаючись політекономічним аналізом західноєвропейського капіталізму, впритул зіткнувся з проблемою витоків і попередніх капіталізму історичних типів суспільства, він не міг не звернути уваги на Схід. З Сходом Маркс був знайомий в основному з другого-третього рук: він вивчав праці таких авторів, як Берньє, був знайомий з філософською оцінкою Сходу Гегелем. Відповідно Схід вставав перед його очима, як щось зовсім не схоже на Європу, навіть як би протистоїть їй. Різниця між тим і іншим кидалася в очі, і питання було лише в тому, як її інтерпретувати. «У загальних рисах, - писав Маркс у передмові до До критики політичної економії , - азіатський, античний, феодальний і сучасний, буржуазний, способи виробництва можна визначити, як прогресивні епохи економічної суспільної формації» 333]. Перед нами ряд способів виробництва, де «азіатський» займає нижню сходинку. При цьому істотно зробити застереження, що мається на увазі не прадавнього суспільство, а саме Схід як щось цілісне, включаючи і сучасні Марксу держави, будь то Індія, Китай або Османська імперія, не кажучи вже про інших, більш дрібних. Що ж таке, за Марксом, «азіатський» спосіб виробництва і взагалі «азіатський» Схід?

Відразу скажемо, що до Азії у власному розумінні слова це визначення не має відношення. Мова не про географію, а про соціально-економічний лад, а якщо глибше, то про природу типової східної громади, яка справедливо розглядалася як визначальна структуру в цілому, макроструктури держави. Іншими словами, основа східній структури - повне поглинання особистості колективом і відповідно відсутність особистості як самоцінною індивідуальній цілісності з усіма її внутрішніми потенціями і особливостями. Але якщо так, то не може бути й мови про власність європейського типу на Сході, де окрема людина «ніколи не стає власником, а є тільки власником», тому що він - «раб того, в кому уособлено єдине початок громади» 444 ]. Звідси й висновок: відсутність приватної власності - «ключ до східного неба» 555]. І відповідно, як на те звернув увагу ще Гегель, найбільш істотною характеристикою східного суспільства може вважатися «поголовне рабство» там 666].

Отже, Маркс цілком адекватно оцінив особливості класичної східної структури. Показовим є, що він, настільки небайдужа до класового аналізу, жодного разу не вживав поняття «клас» стосовно до Сходу, включаючи й сучасний йому Схід. Там, де немає приватної власності, немає і не може бути місця класів і класовим антагонізму - так можна зрозуміти це умовчання. І це при всьому тому, що про приватному володінні і про соціальні антагонізми, скажімо, в Індії, Маркс писав чимало й охоче. Але якщо не клас, не приватні власники, то хто?

«Якщо не приватні земельні власники, а держава безпосередньо протистоїть безпосереднім виробникам, як це спостерігається в Азії, як земельного власника і разом з тим суверена, то рента і податок збігаються, або, вірніше, тоді не існує ніякого податку, який був би відмінний від цієї форми земельної ренти. За таких обставин відношення залежності може мати політично й економічно не більш сувору форму, ніж та, яка характеризує стан всіх підданих по відношенню до цієї держави. Держава тут - верховний власник землі. Суверенітет тут - земельна власність, сконцентрована в національному масштабі. Але зате в цьому випадку не існує ніякої приватної земельної власності, хоча існує як приватна, так і общинне володіння та користування землею 77" title="">»[7]. У цій розлогій цитаті думка виражена найбільш чітко: що встав над східними громадами правитель і обслуговуючий його апарат влади, тобто держава, - це не лише символ колективу, а й реальна влада. Влада, заснована на верховної власності государя і держави.

Укладаючи цю думку, варто ще раз сконцентрувати увагу читача на тому, що, по ідеї Маркса, в умовах відсутності приватної власності на передній план виступає держава як верховний власник і вищий суверен, тобто як вища абсолютна влада над підданими. Держава в цьому випадку стає деспотією, правитель - східним деспотом, а піддані опиняються в стані поголовного рабства (всі раби, кожен - раб перед особою вищого). Така держава не виражає інтереси панівного класу власників, бо немає ні власників, ні класів. Воно стоїть над суспільством, придушуючи його собою.

Я нагадав про ідеї Маркса з приводу «азіатського» суспільства і відповідного способу виробництва не тільки тому, що сам протягом ряду десятиліть прагнув саме цю ідею протиставити вульгарної схемою істматовскіх формацій (протиставити Маркса істмату було єдиною можливістю уникнути повторення вульгарізованной істматовской схеми). Набагато істотніше зазначити, що сам Маркс добре розумів, що таке традиційний Схід, і, більш того, добре бачив, що альтернативою приватному власнику в історії людських суспільств завжди було жорстоке деспотичне держава. Чому ж він не взяв цей висновок до уваги, коли конструював суспільство світлого майбутнього? Справедливості ради треба нагадати, що теорія припускала відмирання держави. Але ж соціальна революція йшла під знаком диктатури пролетаріату - а що це, якщо не держава, та ще яке? Можливо, Маркс розраховував на розум передових пролетарів, які, використавши важіль диктатури, відразу ж її демонтують, бо усвідомлюють, який фатальною силою в їхніх руках опиняється це сама держава? На жаль, про це він, навіть якщо й думав так, ніде не написав. Та й не врахував він того, що така бажана їм революція і відповідно диктатура будуть реалізовані там, де капіталізму ще майже не було і де хоча б тільки тому ворожих передового пролетаріату класів виявиться стільки, що для знищення їх необхідно буде зберегти диктатуру надовго. На такий довгий час, що вона встигне інституціоналізувати і стати основою структури задовго до того, як хто-небудь стане всерйоз говорити про відмирання держави, армії та інших знарядь примусу і насильства. Словом, ситуація досить ясна.