Марксистський соціалізм в країнах буддизму

Такі чотири країни, з яких три невеликі демонструють неоднакові модифікації однієї і тієї ж марксістскосоціалістіческой моделі розвитку на фундаменті цивілізації буддизму. Багато що неоднаково до цих країнах. Сильно розрізняється цивілізаційний фундамент, вельми слабкий в культурному плані у кочівників Монголії або горців Лаосу і багато більш потужний, що йде корінням в глиб тисячоліть - у кхмерів і бірманців. Ще більш разючі відмінності в долі. Червоні кхмери не поколивалися самим звірячим чином знищити мільйони своїх співгромадян, вбиваючи їх просто за те, що ті не відповідали визнаного ними за норму стандарту. Монголи терпляче і вимушено чекали години свого звільнення і в цьому сенсі мало чим відрізнялися від будь-якої з азіатських республік СРСР. Бірманці довгі десятиріччя перебували під жорстким тиском влади військових. Лаосци майже покірно випробовували на собі чергові удари долі, багато в чому залежали від політичної конюнктури та балансу сил поза своєї країни. Але що спільного у всіх цих країн, навіть маючи на увазі всі особливості і контрасти?

Спільним був і залишається цивілізаційний фундамент, багато в чому визначили принциповий характер соціальних відносин і державної влади. Переважною рисою соціуму є тут століттями виховувалися буддизмом терпляче смирення, покірність, готовність до страждань. Правда, крізь звичну покірність часом проривається і готовність до опору, як наприклад, у Бірмі в кінці 80-х років. Та й далеко не одні буддисти змушені схилятися перед жорстокою силою. Але, тим не менше, обставини, коли сотні тисяч і мільйони людей покірно дають вбивати себе лопатами і не намагаються повстати, озброївшись хоча б тими ж лопатами, говорять самі за себе. У світі ісламу, в Китаї в роки соціальних катаклізмів люди вели себе в аналогічній ситуації інакше.

Втім, у щойно зазначеної цивілізаційної особливості буддійських країн є й інший аспект: буддистів важко надихнути і змусити з ентузіазмом будувати світле майбутнє. Китайців або мусульман - легше, як, до речі, і європейців. Ті, хто звик не дуже-то цінувати земне життя і в чиї цивілізаційні цінності входить бачити світле майбутнє в іншому житті, не проявляють подібного ентузіазму. А це неминуче позначається на манері поведінки і життєвих стандартах, прирікаючи будь-яку марксистсько-соціалістичної-ську модель навіть в момент її розвитку по висхідній лінії на млявість. Інша справа - ринково-приватновласницькі відносини, що не потребують особливого ентузіазму і які задовольняються розміреним працею власника. Нехай не дуже швидко, але ця стихія і в країнах буддизму здатна проявити себе та дати належний ефект, як то буде показано нижче на прикладі буддійського Таїланду.

В цілому порівняння моделі марксистського соціалізму на конфуціанської і буддійському цивілізаційному фундаменті демонструє суттєву різницю саме в основах, причому воно, це розходження в основах, досить виразно позначається на результатах. І Китай, і Вєтнам, і Північна Корея в процесі розвитку марксистсько-соціалістичної моделі по висхідній, тобто на перших порах її, коли вона ще не виявила своїх органічних внутрішніх вад і навіть могла запалити серця людей ентузіазмом і вірою у світле майбутнє, продемонстрували певні успіхи. Жодна з країн з буддійської цивілізаційної основою цим не може похвалитися. Правда, дечого в плані розвитку досягла за сімдесят років Монголія. Але тут потрібно взяти до уваги не тільки радянську допомогу, а й радянську постійну опіку, яка дозволяє, як згадувалося, прирівнювати в цьому сенсі Монголію до звичайної радянської азіатській республіці, що докорінно змінює точки відліку й оцінки.

Зрозуміло, тут слід враховувати і різницю в початковому рівні. Країни конфуціанської традиції в цьому сенсі були значно більш підготовленими до ривка вперед. Однак, навіть маючи це на увазі, не можна не помітити тих відмінностей, про які згадувалося. Але при всіх відмінностях долі обох груп країн у принципі все ж однакові: розвиток по марксистсько-соціалістичної моделі виявилося в кінцевому рахунку економічно неефективним і соціально деструктивним як для країн конфуціанської традиції, так і для країн буддійських. Сумний підсумок в обох випадках однозначна, як однаково безсумнівно і те, що тепер уже вибратися з ями, куди вони потрапили в результаті експерименту, всі ті країни, про які йдеться, можуть лише за рішучий курс на розвиток ринково-приватновласницької економіки. Відповідно повинні бути рішуче перебудовані соціально-політична система, стратегічні установки, усталені стереотипи і т. д. Власне, саме це всі країни, крім хіба що Північної Кореї, і роблять, кожна по-своєму, своїми темпами. Це стосується і Бірми, і Китаю, де влада все ще формально відмовляються визнати поразку свого курсу. Але життя візьме своє - власне, це вже і відбувається.