Цивілізаційний фундамент і суспільство

Отже, загальна картина досить ясна. Первинним цивілізаційним фундаментом у Південній та Південно-Східної Азії був індо-буддизм, але практично ніде у своєму первозданному стані він не зберігся. Нашарування нових релігійно-культурних традицій та цивілізаційних шарів на ті чи інші суспільства призвело до виникнення низки варіантів цивілізаційного розвитку, що не могло не мати свого впливу на характер, зовнішність і особливості розвитку традиційних структур, не кажучи вже про те, що самі ці культури в їх первозданному вигляді не були рівноцінними хоча б тому, що одні з них йшли корінням в глибоку стародавню цивілізацію, а інші до недавнього часу залишалися первісними або полупервобитнимі. Природно, що в такій ситуації важливо визначити, як саме той чи інший варіант цивілізаційного фундаменту позначилася на долях даного суспільства або, точніше, яким було це суспільство в момент зіткнення його з колоніалізмом і особливо в роки його колонізації, наскільки міцною і придатною, готової для опору колоніалізму була його традиційна структура і як ця ступінь міцності і готовності визначалася цивілізаційним фундаментом, комплексом релігійно-культурних традицій.

Варіант перший - Індія. Тут первинний індуїстський фундамент виявився, як не раз зазначалося, надзвичайно міцним з точки зору соціальної общинно-кастової його структури. Зате система політичної адміністрації була традиційно ослабленою. Щоправда, деякі зміни у бік посилення держави відбулися після іслймізаціі Індії. Однак, оскільки ісламізація так і не зуміла серйозно торкнутися глибинні цивілізаційні основи індуїстів, вона виявилася досить поверхневої і тому позбавленої адекватної соціальної опори. Виникла ситуація політичної ослаблення держави і політичної системи адміністрації, причому до моменту початку колонізації Індії ця ситуація посилилася кризою і фактичним розпадом імперії Великих Моголів, що породила феномен політичного поліцентризм і запеклі усобиці претендентів на Всеіндійська трон. Ось чому Індія виявилася порівняно легкою здобиччю англійців, швидкими темпами зміцнювати своє політичне панування. Але одна справа - політична влада і адміністрація, по відношенню до яких індуїстська общинно-кастова структуру було традиційно індиферентної, і зовсім інша - міцність самої цієї структури, її спирається на потужний фундамент багатотисячолітньої внутрішня сила і пасивний опір тиску ззовні, чи то мусульманські падишаха або англійці. Резюмуючи, можна зробити висновок, що в індійському варіанті перед нами постає суспільство, що спирається на потужну традиційну півілізаціонную основу. Це товариство було б ще більш внутрішньо міцним і цільним, якби не факт насильницького відторгнення від нього значній його частині, яка прийняла іслам. І хоча сам по собі іслам аж ніяк не менш внутрішньо готується, а політично навіть багато більш міцний, ніж індуїзм, сам факт індуїстсько-мусульманського симбіозу не могла не послабити традиційної структури Індії.

Варіант друге - Індонезія і Малайя. Формально його можна було б прирівняти до першого або вважати його подваріантом. Але по суті це саме особливий варіант, про що вже згадувалося. Індуїстська цивілізаційна основа тут була різко ослаблена відсутністю каст, а буддійська аж ніяк не могла компенсувати цього. Швидше навпаки, вона була мало здатна створити міцну соціальну структуру, та й мало зацікавлена в цьому. Рихлість традиційної структури тут вельми сприяла тій легкості, з якою іслам перекроїв Малайю та Індонезію на свій лад. За рахунок ісламізації внутрішня структура стала багато міцніший, як сильніше стали і спиралися на неї мусульманські султанати. Проте до кінця слабкість структури подолана не була, як не стала дуже помітною і політична сила багатьох дрібних султанатів, за рідкісними винятками типу аче. Практично це означало, що, зламавши політичний опір, колонізатори опинилася тут обличчям до обличчя з порівняно слабкою структурою, декілька) посиленою за рахунок її знову ж таки зовнішнього, але вельми структурно для неї істотного китайсько-конфуціанського компонента. Опір такої структури колонізації було невеликим, бо внутрішньо порівняно нетривка структура була схильна до більш активної трансформації, ніж то було у випадку з Індією. Одйако цієї обєктивної можливості трансформації протистояв для недостатній рівень розвитку суспільства (за винятком його китайського компонента), що, втім, виявилося цілком сприятливим грунтом для визрівання в надрах такого суспільства, особливо в Індонезії, тенденцій до радикального соціальному перебудови - тенденцій, звичайних для світу ісламу , але активно проявляються там лише в умовах політичної ослабленою адміністрації, що й мало місце в колоніальних Малайї та Індонезії.

Варіант третій - країни з перевагою буддійської цивілізаційної основи (Цейлон, Бірма, Сіам, Лаос, Камбоджа). Внутрішня структура цих країн міцна більше за рахунок близькості її в низці випадків до недавньої первісності, ніж за рахунок буддизму як релігійно-цивілізаційної основи. За винятком Цейлону, де століття високопрестіжного панування буддизму, та ще й у поєднанні з індуїзмом та індуїстськими кастами, сприяли більшої внутрішньої міцності, інші буддійські країни мали відносно слабку цивілізаційну основу - з точки зору готовності до енергійного внутрішнього опору колоніалізму. Опір такого роду продемонстрував лише Сіам, але і то головним чином тому, що виявився у виняткових обставин. Зате тут, як і у випадку з Малайєю та Індонезією, зовнішні впливи сприяли визріванню тенденцій до соціальної рівності і радикальної перебудови, що певною мірою не було чуже (у всякому разі, ідея рівності і повязане з нею прагнення до соціальної справедливості) і буддизму як доктрині. Реалізація такого роду тенденцій добре видно на прикладі Мянми, Лаосу та Камбоджі в XX ст., Особливо у другій його половині.

Варіант четвертий - Вєтнаму. Конфуціанська цивілізаційна основа тут поєднувалася з відносною слабкістю власної політичної адміністрації, хоча вона і функціонувала з традиційної китайської моделі, включаючи систему іспитів. Слабкість влади при збереженні принципів конфуціанства як доктрини завжди вели до визріванню вельми енергійних тенденцій трансформації традиційної структурної основи в сторону, близьку до приватновласницької структурі, як про те свідчить приклад Японії і хуацяо. У Вєтнамі це не виявилося настільки помітно по ряду причин, в тому числі і внаслідок існування нехай порівняно з Китаєм слабкою, але все-таки досить ефективної влади. Але сама тенденція, так само як і традиційна для конфуціанства орієнтація на соціальну рівність, справедливість, гармонію, вели до досить швидкого запозичення від колонізаторів і що стоїть за ними європейської цивілізації багатьох радикальних ідей, в тому числі і комуністичних.

Варіант пятий - Філіппіни. Тут, як вже про те йшла мова, вплив католицизму виявилося фактором, трансформувавшись традиційну азіатську полупервобитную структуру з усіма наслідками, що випливають з цього наслідками.

Всі пять варіантів, таких різних в конкретних деталях і неповторних цивілізаційних особливості, мають, як це легко помітити, ряд важливих спільних ознак, які в деякому сенсі можуть послужити підставою для цивілізаційного відокремлення двох регіонів, до того настільки тісно повязуються в нашому викладі та аналізу в щось єдине ціле. Йдеться про тенденції структури до трансформації, тобто про її внутрішньої міцності, що про той самий, що в кінцевому рахунку настільки істотно для далекосяжних висновків. У цьому плані релігійно-цивілізаційний фундамент Південній Азії (Індія і тяжіє до неї Цейлон) буде представлятися більш цільним і міцним, попри те, що саме тут, в Індії і на Цейлоні, віками йшов безперервний процес колонізації. Щодо Південно-Східної Азії, то там аналогічний фундамент виявився менш міцним і мав певну тенденцію до трансформації. Мова зовсім не про те, що трансформація тут багато простіше або де-факто зайшла далі. Відсталі Лаос і Камбоджа, навіть Бірма в багатьох відносинах, зокрема з точки зору успіхів капіталістичної модернізації або парламентсько-політичних свобод, цілком можуть сильно поступатися Індії. Мається на увазі щось інше, а саме ступінь здатності традиційної структури до трансформації.

Саме на цей, так само як і на іншу соціальну орієнтованість буддизму і ісламу в порівнянні з індуїзмом і спиралися ті сили, які вели відповідні країни до ризикованих соціальних експериментів. Правда, слід застерегти, що сам по собі цей факт, особливо якщо експеримент відбувався під прапором «наукового соціалізму», аж ніяк не означає, що в результаті традиційна структура виявляється зломленій і перебудованій. Як правило, вона залишається незмінною і тільки зовні пристосовується до нових обставин. Втім, спеціально про це мова буде йти в четвертій частині Дайна роботи. Поки ж важливо лише звернути увагу на те, що одна традиційна структура, південноазіатської, виявилася різко антіегалітарной по суті і тому закритої для тенденцій до радикального соціальному перебудови, тоді як інша, південно-східно-азіатських, в цьому сенсі була іншою.