Філіппіни

Географічно Філіппіни - це частина все того ж острівної світу Південно-Східної Азії. Але, будучи східної і історично периферійної його частиною, Філіппінський архіпелаг розвивався більш уповільненими темпами, що не могло не позначитися на результатах: до моменту вторгнення іспанців на Філіппіни у XVI ст. тільки невелика частина населення островів почала переходити від первісності до ранніх державним утворенням.

Населення Філіппін в принципі комплектувалося з тих же компонентів, що і решті острівний світ: на стародавнє-негро австралоідний субстрат в II-I тисячолітті до н. е.. хвилями нашаровувалися аустронезійци южномонголоідного типу. Але виступали ці хвилі не сушею через Малайю, як то було на заході, а море, часом через Тайвань, причому все з того ж Південного Китаю. С рубежу нашої ери, коли Малайя та Індонезія в її західній частині були вже індіанізіровани, індо-буддійська культура стала потроху проникати і на схід, в тому числі і на Філіппіни. Культурні контакти, однак, йшли вкрай повільнішими темпами. Звязки з буддійської Шрівіджайя, а пізніше з індуїстської культурою Маджапахіта відіграли певну роль у розвитку місцевого населення, але великих результатів на дали. Бути може, більше значення в цьому сенсі мала історично нова китайська міграція: в кінці I тисячоліття на Філіппін стали прибувати китайці, але уже не ті різними південнокитайськими племена Юе, які тисячоліттям-двома раніше зіграли роль одного з компонентів місцевого населення, а жителі високорозвиненої імперії, що несли з собою багатогранну і яскраву культуру. Археологічні дані, зокрема, свідчать про те, що на початку нашого тисячоліття матеріальна та духовна культура місцевого населення перебувала під сильним впливом як Індії, так і Китаю. З XIV ст. через південні острови на Філіппіни став проникати і іслам, причому саме проникнення ісламу сприяло виникненню тут перших осередків державності.

Зафіксовані іспанцями в XVI ст. дані дозволяють, хоча і фрагментарно, прослідкувати цей процес. На островах існували громади-балангаі, влада в яких належала до старших. Середній розмір громади 30-100 сімей, але були й більші, до 1-2 тис. Найбільш розвинені з них війни вели з сусідами, причому у випадку удачі вчорашній общинний провідник ставав правителем надобщінного протогосударства. Вожді такого роду спочатку іменувалися переважно індійськими термінами, найчастіше раджа, іноді - дато. Термінологія в даному випадку є індикатором впливів.

У XV і початку XVI ст., Коли португальці вигнали з Малакки султана і його рідню, частина їх емігрувала на схід і досягла Філіппін. На півдні архіпелагу населення стало швидко ісламізувати, а перші державні утворення брали форму султанатів, що в цей час було вже звичайним для всього світу острівної, включаючи Малайю та Індонезію. За характером ранні султанати були ще дуже примітивними: навколо вождя (султана), виборного або вже спадкового, групувалися соціальні верхи, шляхетні, які жили за рахунок редістрібуціі доходу (ренти-податку) с громад та праці різних категорій залежних, з числа як полонених і чужинців, так і збанкрутілих общинників. Вся ця форма соціально-політичної організації вже в 1433 р. була зафіксована в судебник, визначати покарання за різні проступки залежно від соціального статусу людини. Земля перебувала у верховному володінні правителя (султана, раджі, дато), що виступав у функції субєкта влада-власності і наділяти землею тих, кому він вважав за потрібне їх дати. У деяких народів під західним впливом виникали і свої форми писемності на південноіндійському графічній основі.

Експедиція Магеллана, що кинув якір на острові Себу в 1521 р. на шляху до Молуккських островів, привела до відкриття та освоєння архіпелега іспанцями. Хоча перша спроба підпорядкувати місцевих правителів і міцно влаштуватися тут була невдалою для іспанців (сам Магеллан загинув на Себу, а його переможець Лапу-Лапу до наших днів шанується як перший герой у боротьбі за незалежність), вона не пропала марно: вже в середині XVI ст . іспанці досить твердо почували себе на архіпелазі, який в 1542 р. був названий ними на честь принца Філіпа, майбутнього короля Філіпа II. Успішні завоювання і освоєння нових вигідних районів, зокрема створення порту Маніла в 1570 г., призвели до того, що в кінці XVI ст. іспанці не тільки були повними господарями на півночі та в центрі архіпелагу, але й успішно християнізоване населення захоплених ними районів. Тільки мусульманський південь, «країна Моро» (маврів), як називали його іспанці, залишався бунтівній периферією аж до XIX ст., Та й після того, навіть у наші дні, він помітно відрізняється від інших частин Філіппін.

Християнізовані і іспанізірованние частині архіпелагу в принципі мало чим відрізнялися від латинізоване тими ж іспанцями приблизно в той же час Америки. Ті ж намісники короля і губернатора провінції, що спиралися на апарат чиновників і багаті верстви іспанських колонізаторів. Та ж всесильна католицька церква з її шаленими ченцями-місіонерами різних орденів і в цілому досить слухняна їм паства. Щоправда, методи завоювання і підтримання порядку тут були менш жорстокими: на Філіппінах не було золота, настільки розпалює пристрасті конкістадорів. А для освоєння країни потрібні були люди, яких слід було берегти (в XVII ст. Населення архіпелагу становило близько 500 тис. осіб, з них близько 1% іспанців).

Система управління на перших порах теж формувалася за загальним для латиноамериканських колоній зразком: на Філіппінах було створено близько 270 ділянок, переданих в енкоміенду (свого роду опіка) іспанським колоністам, як приватним особам з числа впливових землевласників, так і чернечих орденів або короні. Попечитель-енкомендеро зазвичай збирав з довіреного його опіки населення за допомогою старост громад фіксований податок, трибут, і вимагав від селян виконання різноманітних повинностей. Очолюваний старшими-касікамі населення часом бунтува проти нових порядків, але безуспішно. На початку XVII ст. за наполяганням католицької церкви система енкоміенд була скасована і замінена збором трибут та інших податків безпосередньо на користь королівської скарбниці.

Торгівля між Філіппінами і Іспанією була обмеженою, зате в азіатській торгівлі архіпелаг займав все більш помітне місце, перш за все завдяки китайським мігрантам-хуацяо, число яких все зростала (наприкінці XVI ст. Їх колонія в Манілі налічувала 10 тис., на початку XVII ст . вже 25 тис. осіб). Китайці з часом фактично майже монополізували всю азіатську торгівлю, що і недивно: багаті іспанці були до цієї справи зарозуміло байдужі, а місцевий населення недостатньо для цього підготовлено. Слід, однак, помітити, що китайських торговців не любили ні ті, ні інші, хоча обійтися без їх посередництва вже не могли. Податки та мито китайці зазвичай платили вдвічі більші, ніж інші торговці.

На XVII ст. складні міжнародні обставини, в тому числі війни в Європі, зробили свій вплив на долі Філіппін, що піддавалися вторгнення з боку то голландців, то англійців. Помітне ослаблення Іспанії в порівнянні з іншими колоніальними державами призвело до уповільнення темпів розвитку архіпелагу. Колоніальний режим не ніс країні навіть того, що було в деяких інших колоніях, як наприклад в Індії, - нехай болісного, але все-таки досить швидкого економічного розвитку. Навпаки, посилювалася примітивна докапіталістичних експлуатація населення: на державній панщині кожен зобовязаний був відпрацювати 40 днів на рік.

Намагаючись якось реалізувати свої колоніальні потенції в умовах енергійно розвивалося світового колоніального господарства, іспанці стали вводити на Філіппінах плантаційні монокультуру тютюну, вирощування і торгівля яким були державною монополією (на цих-то плантаціях в порядку відбування повинностей і працювали місцеві жителі). Правда, одночасно дещо посилились і приватні торгові звязки архіпелагу з метрополією. Проте аж до кінця XVIII ст. це не вело до скільки-небудь помітного економічного розвитку Філіппін. Практично тільки з початку XIX ст., Коли у Іспанії зявилася своя енергійна буржуазія і уряд більш вже не могло протистояти економічному вторгнення на архіпелаг капіталу з інших країн, королівська право на тютюн і торгівлю були скасовані і стало розвиватися приватнокапіталістичні колоніальне господарство. На Філіппінах почали вирощувати цукровий очерет, пенька, індиго. Стала поступово формуватися власна національна буржуазія, в основному з китайців і метисів китайського походження. Початок формуватися і національна самосвідомість філіппінців, що виявлялося в їх прагненні домогтися формальної рівності в правах з іспанцями.